(Теплий спомин про святкування Різдва Христового 2016 року).
Другий рік поспіль щастить зустрічати Різдво Христове у монастирі, що належить Чину Святого Василія Великого, УГКЦ і знаходиться ця обитель чернеча у селищі Брюховичі, котре поблизу Львова. Відсвяткувати одне з найбільших християнських свят саме у такому місці, це радість справжня, негучна, та велика і незабутня подія. Кожного року це утаємничене, неймовірно очікуване свято приходить як – Нова радість…Бажаю кожному християнину, не тільки католицького віросповідання, зустріти бодай один раз великий празник посеред осіб, що ведуть богопосвятний спосіб життя, цебто монахів.
Відступ перший.
Життя ченців у монастирі аж надто відрізняється від життя мирських, світських осіб. Німецький письменник Е. Кестнер пише: «Прагнення здобути світ супроводжує вроджене прагнення вишколювати себе самого на основі прадавніх форм. Душа добре почувається в обрядах; вони є її ПОСТІЙНИМ КОРПУСОМ, в якому можна жити».
Територія монастиря, чернеча келія – це та кімнатка, яку монах звільняє від гніву, люті, образливості, відповідно робить внесок до очищення, розповсюджує ауру милосердя, добра і любові навсібіч. Келія, це місце де вони оздоровлюються. Ансельм Грюн у неймовірно корисній книжці для нас, християн «Небо починається в тобі», почасти пише: «Старці постійно радять не полишати келії, вміти перебувати на самоті та не втікати від себе». Адже, monachos – той, хто ізолюється.
Ченцям відомою і зрозумілою є засада – ми маємо важко працювати над собою, але по суті, самі себе не здатні вдосконалити. Це може здійснити Господь…
Серцевина тексту.
Шостого січня, надвечір’я, незбагненно урочистий стан душі, це напередодні Святої Вечері. Сьоме січня – перший день величного свята, Божественна Літургія відправлена отцем – ігуменом Йосафатом Хаймиком, ЧСВВ, у співслужінні з іншими отцями. Філософськи повчальна проповідь, що змушує замислитись кожного, хто прийняв участь у молитовному дійстві. Восьмого січня, то празник святого Йосифа Обручника. Урочисту літургію в Брюховицькій обителі отців – василиян очолив преосвященний владика Богдан Манишин у співслужінні протоігуменів о.Пантелеймона Саламахи, ЧСВВ, о. Павла Райчинця, ЧСВВ, та ігуменів Василиянських монастирів. В контексті проповіді владика Богдан говорив – про велике значення прикладу Святої Родини для усіх наших родин, про відповідальність батьків за дітей, бажав нам бути правдивими християнами, носіями Добра. Потім був святковий обід, по закінченні якого, була гарна нагода подивитися Різдвяну виставу, ролі «акторів» виконували брати з Крехівського новіціяту.
Важливо зауважити на атмосфері, котра панувала у ці казкові часини, попри багатющий лексичний запас української мови, бракує слів, щоб передати ті відчуття, якими було переповнене усе єство мирської людини. Колядки відомі широкому загалу, та не дуже, рідкісні, лунали звідусіль. Доброю традицією стало кожнорічне колядування братів – семінаристів ВІФБС у різних монастирях Львова і Львівщини, прослава дзвінкою, гучною колядою новонародженого Ісуса пливла у повітрі в далекі далечіні.
Відступ другий.
Чин Святого Василія Великого має своє видавництво «Місіонер» і друкарню. Велика кількість літератури: релігійного, філософського змісту, молитовники, часописи, посеред них, популярний – «Місіонар», виходять у світ читаючий, задля задоволення різних духовних потреб християн. Отець – ігумен Йосафат Хаймик, ЧСВВ, люб’язно надав можливість на період мого перебування у монастирі, ознайомитися з новою науковою розвідкою о. Климентія, Василя Стасіва, ЧСВВ, – «Місія високого слова. Василиянське книговидання». З цієї праці можна довідатися про історичне відкриття велетенського значення, - перший книгодрукар в Україні, це СТЕПАН ДРОПАН. Отці – василияни провадили друкарство за 112 років до прибуття Івана Федоровича у Львів, 1572 року. Василиянська друкарня в монастирі святого Онуфрія існувала до 1616 року. Дослідник Орест Мацюк на підставі документів стверджує – що 1460 рік, є роком існування друкарні у Львові. Отже, сучасне василиянське видавництво не обходить увагою книжки наукового змісту.
Коротке завершальне слово.
У кожної людини в житті є – місця, книжки, події, котрі ніколи не стираються в пам’яті. Неначе у короткометражному фільмі, в якому показують події нещодавні, промайнули перед очима: отець – ігумен Йосафат, від якого почув: «Коляда – це теж молитва», отець Йоан, отець Юліан, усі ЧСВВ, брати Миколай один і Миколай інший, Давид, Христофор, Степан, Методій, Ігнатій, усі ЧСВВ…
Вийшовши з гостинної будівлі монастиря, наповнений світлою тривогою, вклонився цій чернечій оселі, церкві Пресвятої Богородиці, яка незабаром постане у всій красі, та відкриє свої двері для вірних, всім отцям і братам. Промовив: «До побачення»...,дуже хочеться тлумачити ці слова як – до наступного побачення…
Андрій Будкевич-Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.
