Розділ 1
Український оптимізм
25 грудня 2015 року, у найкращих традиціях вітчизняного парламентаризму (не сприймайте цю подію як знакову, як ту, що підштовхнула мене до написання цього опуса, це не так, просто зміна моя починається 0 22:30 і я маю вільний час), о четвертій годині ранку було проголосовано державний бюджет. Дехто незадоволений, мовляв, як я буду голосувати за такий документ, коли в ньому закладено 15 млн на фестивалі й пісні, а в лікарнях тотальне недофінансування і навіть немає «ампул адреналіну». Інші, навпаки, «перебувають в опозиції до країни», вони не дозволять здійснювати видатки «в ручному режимі».
Прем’єр Арсеній Яценюк лишився дуже задоволеним прийнятим документом. Вір вкотре відзначив небачені досягнення у розвитку країни, не уточнивши, щоправда, цих досягнень цифрами (та і я особисто на власній шкурі не відчув «пакращєння» ні сьогодні, ні вчора, ні, боюся, завтра не відчую), заявив, що нікому не вдасться дестабілізувати країну, порадів уявленій ним реакції уявлених ним самим ворогів України і його, камікадзе, особистих, в екстазі викрикнув, що він не лише «євро оптиміст», він «український оптиміст».
Погляньмо ж на підстави, які примушують Яценюка так думати. В чому полягає його оптимізм? Дійсно, треба бути оптимістом щоб вірити в бюджет, що він справедливий, дієвий і потім не доведеться на нього потім нарікати, коли розглядався цей бюджет «шановними» депутатами протягом 50 хв.
Та що казати, за останній рік наш парламент зареєстрував і прийняв стільки проектів, скільки не зміг би переглянути навіть бігцем чисто фізично за термін 4-6 років. Так принаймні заявляють деякі аналітики. Вони якось порахували. Та й ми можемо. Відкриємо сайт ВРУ, візьмемо перший-ліпший законопроект, погляньмо на годинник, прочитаймо, знову погляньмо на годинник. Скільки часу це у нас зайняло? Уявіть собі, що у проекті ви чи хтось інший помітили недоробки абощо. Ну, я думаю, ви зрозуміли мене.
А щодо видатків… Що дивуватися? Декомунізація – 5млрд., вибори – 2 млрд. Це дуже важливі і термінові речі, безперечно. Працівникам поліції платитимуть по 8-12 тис. грн., прокурорам – по 40-120 тис., працівникам ДБР… Та й депутати з міністрами вже не витримують голодного пайка 6-150 тис.
З видатками, як і з експортом-імпортом у нас великі цікавинки. Визнаю: ніколи не вмів грати в шахи. Логіка, прорахування ходів суперника наперед – все це не для мого недолугого мозку. Можливо, саме тому я не розумію деяких речей у нашій економіці протягом останніх десяти років.
Вперше я сильно замислився над тим, що у нас в країні явно ментальні проблеми у 2007 році, коли з молотка за сміховинну суму 58 млн. доларів (стільки коштує на ринку бл.200 тепловозів) було продано іноземному покупцеві Луганський тепловозобудівний завод. За ним розпродали весь український титан, уран, підготували до здачі (подарунку) шельфові поклади нафти і газу (і хтось каже, що в усьому винен майдан. Все, що ми сьогодні бачимо, готувалося заздалегідь. Майдан винен лише в тому, що не було вивішено на ліхтарі жодного тіла, тобто, не було проведено ліхтаризацію влади). Обленерго в Дніпропетровську пішло Ахметову, в Херсоні – О. Бабакову, до речі, депутату госдуми РФ, громадянину Росії. Він навесні 2014 року провів безкоштовно електрику на російський блокпост на перешийку, в обхід нашого посту. А що – патріот!
З втратою вугільних басейнів почалися ще цікавіші речі: вирішено було поповнювати наш запас цього палива за рахунок вугілля з ПАР (вартість 90 грн. за тону, добувається з порушенням прав людини, про права природи та різні африканські інфекції і не говоритиму). Закуплено було (з 1.09.2014 по 10.11.2014) 163 тис. тон по ціні 110 доларів за тону. З цей же період натомість ПРОДАНО за кордон українського вугілля 566 тис. тон за 37млн. доларів, або 66 доларів за тону. Останні контракти передбачали покупку негорючого вугілля 30 млн. тон за 400 млн. доларів. Може у когось з вас логіка працює краще, прошу, напишіть мені, поясніть що й до чого.
Нині ситуація (чим далі – тим цікавіше) змінилася: ще у квітні 2015-го міністр енергетики і вугільної промисловості Демчишин заявив, що вугілля у нас достатньо, аж тепер виявилося, що його майже немає. Причому з ДНР-ЛНР щодоби в Україну постачається до 400 тис. тон, а з казни відраховуються на рахунок «республік» відповідні нехуйові кошти. На зимівлю нам потрібно, каже Демчишин, 2,5 млн. тон вугілля марки А. З математикою у мене також, звісно, туго. Але якщо так і у вас – візьміть калькулятор.
Йде війна. Нехай – АТО. Ми купуємо газ, вугілля, снікерси і всіляке інше лайно в Росії, фабрики «Roshen» фінансують РФ (податків, які платить наш Президент в казну РФ вистачає для фінансування 82-х танкових дивізій), Яценюк підписує договір про постачання електрики (ні, не просто в Крим) на «Титан» і «Кримсоду» Фірташа і Григоришина. Електрика – Ахметовська. Аваков же, наче клоун, твітерний міністр, пише у соцмережах, що, мовляв, Фірташ, приїзди, тут на тебе вже чекають ввічливі поліцейські, які з комфортом, уникаючи пробок, провезуть тебе до слідчого на невимушену бесіду. Та про це – пізніше. Аваков не клоун. Він скажений сторожовий пес. Про це – в розділі 2.
Тим часом у нас є атомні електростанції, гідроелектростанції (Бакотинська Подільська ГЕС продає за безцінь свою продукцію до Румунії, мовляв, тому, що до кордону недалеко – 40 км), необмежений потенціал у виробництві біогазу й біодизелю, у нас є вітер, море, сонце. У нас все є.
Недавно, вчора, 22 лютого 2016 року, Полторак роздаровував особисту зброю любим друзям. Підійшли з гумором: Арсенію Петровичу, «нашому Хрещеному батьку» подарували пістолет-кулемет Томпсона модель 1928 року з дисковим магазином і 210-ма патронами. Турчинову – маузер С96, як комбригу. Себе ж Полторак побалував Глоком 19. Цікаво, крім того, що все це виглядає як шабаш психічно ненормальних уголовників (нема чого дарувати цим людям зброю, до того ж автомати у нас в державі – незаконні. Але Полтораки з Яценюками – поза закону.), що держці на на пк Томпсон складає трохи більше 11 тис. грн..
