Сергій з Оленою вже на місці. Стоять, тримаючись за руки, і чекають Андрія. Цей ритуал за останні два роки перетворився на звичку, а випадкові знайомі – на друзів. Щодня вони зустрічаються на сьому перехресті і разом ідуть на лекції.
Сонце повільно і важко підіймається над обрієм. Весна пахне цвітом і свіжістю. Ліворуч, одразу ж за приватним сектором будується новий мікрорайон.
Андрій вітається з обома, і вони вирушають. Ідуть по дорозі, бо ж на цій вуличці тротуарам місця нема. Двоє попереду, Олена ближче до лівого узбіччя, Андрій трошки позаду і правіше. Таке розташування забезпечує максимальний захист дівчини від дороги.
Машини зрідка проїжджають повз них, інколи сигналячи. Ніхто з них не звертає на те уваги.
З обох боків тягнуться різномасті паркани, відокремлені від дороги вузьким порослим травою узбіччям і ланцюжком телеграфних стовпів. Усю ніч з неділі на понеділок Максим провів за кермом, сподіваючись до ранку бути вдома. Аж на світанку його почало потроху хилити на сон. Метрів за попереду Максим бачить трьох, котрі йдуть по дорозі у тому ж напрямку. Його втомлені очі заплющуються, і він засинає.
З лівого боку, майже чіпляючись за високі дахи багатоповерхівок напливає величезна сіра хмара. Природа принишкла в очікуванні дощу.
«Не встигнемо…» ,- думає Андрій і прискорює крок, доганяючи супутників попереду.
Ззаду їх наздоганяє автомобіль. Двигун спочатку трохи стихає, а потім починає ревти.
1(двадцятьп’ять)с.
Андрій, не стишуючи кроків, озирається через плече і бачить “Жигулі” білого кольору, що швидко наближаються.
«Сьома модель, вікна затемнені ,- підсумовує сам до себе ,- Перед тим, як виїжджати, хоч би машину помив.”
Автомобіль, здається, зовсім не збирається пригальмовувати, продовжуючи їхати просто на них, не зменшуючи швидкості.
2(двадцятьп’ять)с.
«Він що нас не бачить ?- жахається подумки Андрій, а його права рука спонтанно знімає з плеча торбу й шпурляє її у спину Сергієві .- Не встигну.»
Використовуючи момент інерції від важкої сумки Андрій розвертається назустріч автомобілю і, зненацька, втрачає рівновагу і майже падає. Шукаючи опори його права долоня опускається на асфальт і натикається на камінець.
3(двадцятьп’ять)с.
Біль.
Він завжди поряд.
Його ніколи не буває мало.
Камінь сірий і шорсткий червоніє від розбитої долоні, проте залишається у ній.
Андрій продовжуючи рух назустріч автомобілю і підіймається.
Щось важке б’є Сергія у спину, штовхає його вперед. Він озирається, уже чуючи позаду чийсь крик.
Автомобіль збиває людину з ніг і на повній швидкості переїжджає тіло. Чути скреготіння гальм і чийсь крик. Максим з натугою виборсується зі сну, розтуляє важкі повіки і бачить перед собою людину.
4(двадцятьп’ять)с.
Андрій починає кричати і зривається з місця назустріч “Жигулям”. Він замахується і з усієї сили кидає камінь у лобове скло.
Сергій помічає автомобіль, хапає Олену за плечі і притискає до себе, намагаючись затулити дівчину собою.
Ще сонний Максим погано розуміє, де він знаходиться і що сталося, але камінець, що летить у обличчя, пробуджує рефлекси. Він миттєво пригинається ліворуч і руки, що стискають кермо, йдуть туди ж.
5(двадцятьп’ять)с.
Камінь відлітає. По склу біжать тріщини, і воно висипається в середину салону. Пронизливо скрегочуть гальма. Автомобіль вивертає ліворуч і правим боком несе на Андрія. Його навскіс зачіпає багажником і він, перекотившись через нього, падає на асфальт. Машина, ковзаючи передніми колесами по узбіччю, врізається крилом у стовп і, нарешті, зупиняється, повністю розвернувшись.
Здавалося б, нескінчено довго очікуючи удару, Сергій чує скреготіння гальм і удар. Він повертає Олену обличчям до себе, обіймає її і починає цілувати.
Лежачи горілиць на асфальті, Андрій розплющує очі і повертає голову. Пульсуючий біль у долоні і десь глибоко під ребрами нагадує про себе і про те, що він живий. У розбитому передньому склі “Жигулів” з'являється злякане обличчя водія. За декілька метрів далі обнялися Олена з Сергієм.
“Встиг ,- думає Андрій. – Слава Богу”. Він заплющує очі, і на його обличчя падають перші краплі весняного вранішнього дощу.
