Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43516
Рецензій: 84792

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Придибенція з дошками, Або пустіть Дуньку в Європу.

© Сергій Вікторович, 16-02-2016
Придибенція з дошками,
Або пустіть Дуньку в Європу.

Коли на мене нападає роботун, завжди знайдеться той, хто його прогонить. І немає від цього ніякого спасу. Правда батько розповідав мені одну придибенцію на цю тему. Було це в часи коли влада боролася з церквою. Зараз на свята ніхто не працює. А тоді один занадто ідейний чоловік вирішив на Трійцю накосити сіна. Та на його біду сіножать була якраз біля дороги, якою люди йшли на свято до церкви. Хто не йде зупиниться, поздоровкається, поздоровить зі святом, для годиться погомонить про те про се. Одна справа неповага до бога, а зовсім інша неповага до людей. Бо Бог далеко, та й чи є він чи ні. А люди ось вони, поруч. І жити з ними і йому і дітям його. Доводилося зупинятися та приділять людині увагу. Тільки один одійде, тільки взявся за косу, а ту уже й інший суне: «Драстуйте»! Бачить дядько, що діла не буде, зняв штани тай косить. Люди йдуть, дивляться якийсь дивак без штанів, в одній спідній сороці, а труси тоді не носили, сіно косить. Одвертаються, соромляться окликнути. Так і викосив усе поле.
Зараз таке не пройде. Зараз хоть до гола роздягнись, нікого це не збентежить. По телебаченню та Інтернету і не таке бачили.
Згадав  цю історію минулої суботи, коли поїхав  вранці люцерки вкосити. Погода та що доктор прописав: сонце лише тільки  зійшло, віє лагідний вітерець, на небі легкий серпанок. Роса босі ноги облизує, скошена трава пахне так бентежно, що аж п’янить. Жайвір співає, коса співає, душа співає. Аж тут Іван Сірко на своєму пошарпаному «Добло».
У нас село поділили  два фермери-бізнесмени: Іван Сірко та Петро Кобець. Правда Петро виявився трошки спритніший, бо не тільки у половини села взяв паї в оренду, а ще й примудрився приватизувати крамниці та їдальню. Їдальню взявся перебудовувати та так і кинув. А решта справну приносить копійчину, так що дядько не бідує. Іван теж не бідує. А оце надумав будувати залу урочистих подій. На селі зараз тільки дві події: або хтось помер, або весілля. Правда перше, нажаль, набагато частіше. Постаріло село. Молодь по містах роз’їхалася, одні пенсіонери залишилися. В кого ще водиться копійчина, то поминки по померлим батькам в сусідньому селі відбувають, там є така зала. От Іван і вирішив, що не гоже гроші в сусіднє село вивозити. Добився в сільраді всі необхідні дозволи, завіз цегли, лісу. Пилорама день і ніч гуде.
Біжить Іван до мене і кричить на ходу, навіть не поздоровкався:
- Григоровичу, ви пам’ятаєте я казав, що в мене дошки крадуть?! Так я таки вислідив хто!
- Ну і хто? – запитую байдуже,  навіть трошки зі злістю, що перебив таку іділію.
- Петро Кобець!!
- Та ти шо!!
- От вам і та ти шо.
- Ну а я тут до чого? Звертайся до дільничного, це його парафія.
- Та я вже звернувся. Але ж Петро хитрий, дошки до матері в двір заховав. А дільничний каже, що без вас туди не піде…
Ще коли наш дільничний був школярем старшокласником, щоб похизуватися перед дівчатами сміливістю та завзятістю,  поліз серед дня у двір до Кібців по груші. Там його  спіймала тітка, одібрала штани і сказала, що віддасть матері, коли та до неї прийде. А щоб зірвані груші не пропали, наказала забрати їх з собою. Так і вийшов до дівчат без штанів, але з  грушами. І ніс ті  груші не як хлопець за пазухою, а в відвороті низу сорочки, наче дівка в пелені. Але ж які то були  груші! Зараз, нажаль, тієї груші немає. Коли Петро перший в селі купив іномарку то спершу ставив її у дворі своєї матері. Якось, коли виїжджав з двору, зачепився за цю грушу і пом’яв в машині двері. З пересердя ліквідував грушу, та так швидко, що ніхто й щепи не встиг взяти.
- Я сам був сунувся в двір, - продовжував Іван -  та тітка не пустила. Ще й присоромила. Каже: « я ж тобі Ваню соплі витирала, коли ти ось тут в обісцяних штанях разом з Петром в пилюці грався. А тепер ти до мене без спросу в двір преся».
Довелося кинути косу і їхати розбиратися. Підібрали дільничного, приїжджаємо до двору, а Петро вже там:
- Ти чого прийшов?! – накинувся на Івана. – Я до тебе ходжу?! То чого ти до мене прийшов, та ще й цього безштаного привів?!
Довелося мені чемно пояснити чого ми прийшли і на якій підставі. Проти голови сільради вони не стали заперечувати. Обшукали подвір’я і зайшли за хатою вкрадені дошки. Лежать акуратно складені, стікають живицею.
- Що ж це ви, Пилиповичу, дошки крадете? Невже немає грошей купити?
- Е, - відповідає Петро анітрохи не знітившись – купити то не діло. Азарту немає. А от вкрасти. Ви ж пам’ятаєте як в колгоспні часи. Прийшов додому з роботи, нічого не приніс, то таке відчуття, неначе тебе пограбували. Зараз колгоспів немає, а у людей красти не можна – їх і так держава обікрала. У мене крадуть, у Івана крадуть. Ось тут і підвернулись ці дошки. Така туга за часами, коли молодим був та крав, взяла, що не втримався.
- Досить -  кажу – туманить людей. Пішли в сільраду там розберемося.
Розібралися. Петро пообіцяв повернути дошки, а в якості компенсації за моральні збитки виставив могорич. Розпили могорич, приїжджаю на поле, а там одна коса стирчить. Хтось докосив мою люцерку згріб її та й вивіз. От і «пустіть Дуньку в Європу!». Що нам там робити з такими людьми!!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 20-02-2016

[ Без назви ]

© Ant.on, 17-02-2016

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 16-02-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.22118401527405 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …