Безсоння – це не тоді, коли тобі просто не спиться, і не тоді, коли думки не дають заснути. Це стан відпочинку твоєї душі. Коли їй більше не хочеться тікати у сни, фантазії, інші відомі тільки їй виміри, залишаючи твоє тіло у безвідповідальній невизначеності. Така ніч дає тобі знати, що душа повернулась , спрагла нових пригод, повна нових планів на тебе. Відновлена від помилок, з очищеною «кеш». Це навіть не ти не спиш, це вона тебе збудила, зребла, скучивши за тілом, у свої прозорі обійми, як змогла, і мовчки пообіцяла ще поборитися з тобою за цей світ на спільному віку. Хіба не Божа спокута твоїх прорахунків криється у цьому чудному поверненні просвітленої душі саме у таку – ясну місячну ніч. І тобі все ясно. Ця відкрита навстіж хвіртка у безсоння - насправді шлях до спокою у собі, коли ти можеш зазнати його ще за життя. Ці широчезні зіниці відвертості ночі як глибинного знання, що невідомо звідки лине до тебе. Згадуєш усі свої безсонні ночі, вони не пов’язані з фізіологією, як звично, запевнюєш себе, що то лиш природній збій організму. Тепер ти це точно знаєш, ввірений в одкровення пітьми. Це душа твоя приходить до тебе, сидить з тобою, поклавши руку на гаряче чоло, втомлене безсенсовними думками, які мало коли мають користь, якщо з душею не погоджені. Вона мовчить тобі присутнім нізвідки знанням як жити далі. І ти, схильний все піддавати логічному сумніву,мовчиш з нею, ввійшовши в раппорт, не годен порушити інше сонне царство, поза вами. Як добре, що ти повернулася, ти тут, ти всюди, куди не ступить нога моя, бо ти створена з матерії світу і подарована на мить життя мені. Але не беззавітно…
