Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2443
Творів: 43778
Рецензій: 85294

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

За ради держави, яка втратила свій народ!?

© Світлана Кедик, 11-02-2016
"Ти нічого не роби, просто слухай.
Тоді, коли все починалось, я й гадки не мав, що так станеться, розумів, що буде не легко, але ніколи наживо не дивився в очі страху. А тут він постав переді мною соляним стовпом. Хотілося тікати й ладен був, але оглянувся… сотні раз оглянувся за тими хто був поруч. Ні, це не хоробрість це інстинкт з точністю до навпаки, коли  ти кров’ю і потом, обідраним  тілом між тишею смерті і тишею куль прислуховуєшся до дихання людини, яка  хвилину тому тебе прикривала.
Знаєш, переказати побачене – це не сказати нічого, відтворити відчуте – це взагалі не мати емоцій. У страху очі застиглі і непорушне лице. Ото випиваєш опісля всього склянку горілки і впадаєш в оману. В якусь мить хотілося опіуму. Спочатку для себе, аби не бачити пошматовані тіла ще живих людей, а потім для них – аби не мучились в пекельних муках.
А їх… а їх …ми… збирали шматками, завантажували у вантажівку, що потім зникала у невідомому напрямку, так поповнюється список статистики зниклих безвісти.
Але ради чого, скажи!? За ради держави,  яка втратила свій народ!? Заради народу, який пустив слабину зіткнувшись з реаліями війни!? Скажи ради чого!?  Це ті роздуми, які вибивають патріотизм  зі свідомості на противагу холодному розрахунку. Тоді, ти перестаєш бачити ціль, тоді на підриві інстинкту самозбереження стоїш отим соляним стовпом на краю власної землі у всій повноті відчуваючи  там, за мирною спиною, політичну Содом і Гоморру.
А Він нищить, з усією повною карає – тільки Господи, хіба не бачиш що караєш не тих!? Принаймні, від кари Твоєї страждають не ті. Авжеж, – думав далі, – Він знає що робить. А тоді виринали сльози, у вологості перед очима з’являлись до болю рідні обличчя. І я вже не знаю, що болючіше –  розуміти, що скнієш тут в окопах, чи усвідомлювати  відсутність Твоєї усмішки, блиску щасливих очей… та разом з тим Твою безпорадність повернути мене додому. Чуєш, до дому, просто в обійми до… до Тебе.
Та хіба Бог хотів цієї війни, і не цієї  також!? Ні! Не треба на Нього звалювати чужі гріхи і не треба замолювати їх у Його всепрощенності. Ми самі, ми самі скоїли найбільший гріх проти себе – продали душу.
Ось яка вона – гра «великих», ціна безхребетності політиків, які сидячи під теплими ковдрами вершать «стратегію перемоги» над невизнаним окупантом.
Ти вибач за мою слабість, але знаєш, ми звичайні люди, які так само відчувають спрагу, голод, холод і нескоримий страх, котрий щоразу доводиться приборкувати  молитвою… Дивно, але допомагає. Навіть коли молитва звучить брутальним матом. Виявляється, що так ми спілкуємося з самим Господом Богом – на пряму, уявляєш?
Не уявляєш, Ти просто не можеш уявити, як це згрупувати своє тіло і розум навіть не на захист себе чи когось, а на вбивство противника. Часом, лякаєшся сам себе. І це найстрашніше. Найстрашніше те, що там – удома, чекаєш мене колишнього, а я вже не той… І Ти це розумієш, я знаю, що Ти розумієш – ось, що вбиває. Вбиває мовчки, повільно і жорстоко.
Я сотні раз уявляв своє повернення додому. Нехай це слабість, але саме та, яка живила мене силою боротись за кожен вдих і видих.
Я сотні раз уявляв своє повернення додому, але ніколи не міг подумати що повернусь у цинковій труні.
Ти зараз читаєш цей  лист  і плачеш, сотні разів перечитувала… вибач. Вибач за біль. За останню порцію болю від мене. Останню, чуєш. Бо я нарешті опісля опіумних стратегій щасливий. Щасливий жити у Твоєму серці, посміхатись для Тебе з його глибини… і слухати, як під ним б’ється нове життя.
Ти поплач, люба, але тільки від щастя – бо це неймовірне щастя – жити в Тобі несамовитою Любов’ю"

Дивний і закономірний потік емоцій нізвідки. Таке враження, що зчитую чужі життя, пропускаю крізь себе, аби вивести на папір сплетіння літер. А тим часом…

А тим часом минає 2015 рік. Календарний грудень оманливо рясніє дощем та густим туманом. Довгі вечори, заспані ранки в протяжності дня кожного разу малюють сніг у вісні. Може, просто хочеться чистоти. Чистоти з поміж усього того бруду, що захлинає країну урядовими порталами, неурядовими структурами контрабандних угруповань в законі. Так, саме так, після революційного періоду гідності, після двох днів свободи  та правління  народу,  владу України захопили маразматики-маргінали.
Найсильніших чоловіків вже давно поховали, їхні могили не поросли будяками, квітують  кожного дня доводячи такий вид правління, як геноцид квіту української нації. Тільки подумати, неоголошена війна розміром в антитерористичну операцію поглинула  останній здоровий глузд  відкриваючи дорогу холодному розрахунку – геополітика, понад усе геополітика.
Європейський план умиротворення  агресора провалився від великої долі правди того, що президент України так і не назвав речі своїми іменами. В потоці брехні світ дезорієнтувався. Так ім’я агресора розчинилося в Путлерівській правді додаючи на грам української долі більше болю.
Політика спустіла, втратила ознаки державності, адже збулися всі проповіді праведних, тоді, коли доба людської влади запанувала вище власних амбіцій – мало, мало, мало. .. Жадоба – кара, яку Господь послав на Землю аби відсіяти полову від чистого зерна. І вже завтра, геополітичні наміри почнуть змінювати хід історії.
У своєму опусі, тихо сидячи в затишній хаті та видруковуючи букви на клаві через живе мерехтіння монітору, я ще не усвідомлюю ознаку пророцтва. Але свято вірю у завтрашні зміни. І вони прийдуть. Тоді очевидне сонце зігріватиме душу і тішитиме  абсолютом справедливості. І більше ніхто, ніколи не читатиме листа з війни…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 20-02-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Турчин Євгеній, 17-02-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 12-02-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 11-02-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.60017800331116 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури
Реклама: CCGrass - искусственный газон, искусственная трава

Що почитати

Поезія зміни краєвиду: Огляд книги Оксани Єфіменко
Нова книга в серії лауреатів літературної премії видавництва «Смолоскип» — книжка поезій «На нову ніч» …
Сторінками детективного трилера Поліни Кулакової «Корсо»
Книги у жанрі горор чи трилер ще не є достатньо популярними в українській літературі. Цей жанр, хоч …
Улюблені книги письменників: Маркес, Гемінґвей, Бредбері та Стейнбек
Всі ми не раз переконувались у тому, що книга може суттєво вплинути на життєвий шлях і світогляд. А як щодо …
Що почитати, коли в тебе важкий тиждень
Кожна людина має такі дні, коли відчуває, наче життя випиває з неї останні соки. Іноді навіть немає …