Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50955
Рецензій: 95697

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 42234, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '34.230.77.67')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

Терористи

© Юрій Шеляженко, 04-02-2016
Поліція увірвалася до купе мовчки, не постукавшись. Чорних було п’ятеро: двоє хлопців, двоє дівчат та високий чолов’яга з рожевими бородавками на трупно-блідій лисині. Старший чорний рвучко сів поряд з Ніною, при цьому перевернув собі на коліна гарячий чай і тихо вилаявся. От чому вони одягаються в темряву, подумав Степан: ні чай, ні кров, ані плювки анархістів не заплямують честь мундира.

– Руки! – наказала чорна дівчина.

– Ви б хоч привіталися,– кинув докір Степан.

Чорна дівчина почервоніла, але заклацнула наручники на зап’ястях Ніни.

– Огляньте її речі,– скомандував старший чорний та звернувся до Степана,– Пред’яви документи.

– В сумці під ліжком.

– Добре, пошукаємо. Виходь. Цю теж виведіть.

Двоє чорних вийшли і стали на проході до купе з двох боків. З-за плеча одного виглядав стурбований провідник. Степан вийшов за ними і дав провіднику двадцятку за чай. Чорна дівчина витягнула в коридор Ніну, міцно тримаючи її за лікоть.

– Паспорт у боковій кишені,– сказав Степан, спостерігаючи, як лисий чорний риється в його сумці. Той не поспішав лізти в кишеню. Перебрав білизну, зазирнув у термос, ввімкнув фотоапарат і переглянув останні фотографії. Нарешті витяг паспорт, пролистав, пошкрябуючи сторінки нестриженими нігтями. Підійшов впритул до Степана. Віддав йому паспорт. Показав кулак – потворний жилавий кулак, під молочною шкірою якого зміїлися товсті чорні вени.

– Не пхай носа, куди не слід,– пригрозив тихо.

Заперечень не послідувало, і він взявся за речі Ніни. Розпотрошив її сумку та рюкзак. Витяг планшет, десять хвилин з ним грався і нічого не знайшов. Не приховуючи відчаю, обмацав сумку знизу: чи нема другого дна? Один з чорних, який також рився в рюкзаку, підійшов і показав Ніні пакетик:

– Це ваше?

– Іди нафіг! – обурилася Ніна.

– Думаю, це не її,– сказав Степан.

– Він жартує,– суворо сказав лисий поліцейський,– Вибачте, громадяни, але ви маєте розуміти, який зараз час. Була оперативна інформація, що ця громадянка везе зброю. Інформація не підтвердилася.

– Мені боляче,– сказала Ніна. Вона підняла руки зі скутими зап’ястями і склала долоні лодочкою, наче просила милостині чи благословення.

– Не примушуй мене вибачатися двічі,– скривився лисий чорний, повернувся спиною і, виходячи, додав:

– Я вас не затримую.

Чорна дівчина, почервонівши і закусивши губу, знімала наручники.

– Вибач. Я сама винна. Начальник не казав цього робити. Просто я тебе боюся.

– Йди геть, чорна!

– Навіщо ти мене ображаєш?! Я така біла, як і ти!

– Зніми чорне і будеш білою. Зараз ти для мене чорна. І не клей мені расизм. Я африканців поважаю, вони вміють постояти за себе на революції. В Африці поліція тричі подумає, перш ніж напасти на людей.

– І рівень життя в Африці деінде вище, ніж у нас,– додав Степан.

– Поїзд відправляється! Сторонні, покиньте вагон! – донеслося з коридору попередження провідника.

Чорна дівчина прожогом вискочила з купе. Вагон здригнувся. Поїзд плавно рушив. Залишився позаду і старший чорний за товстим вікном, який в оточенні підлеглих кричав та лаявся по мобільному.

– Ще два чаю? – запропонував Степан.

Ніна промовчала, задумливо дивлячись у вікно. Вона проводжала поглядом недружнє містечко, що гналося за поїздом стаєю диких руїн та сміттєзвалищ.

– Я кажу, зігрітися чаєм не завадило б. Чи тобі каву?

– Віддай снайперку. Ніхто, крім тебе, не міг взяти.

– Ніно, ми познайомилися з тобою лише сьогодні, але я не перестаю тобі дивуватися. Навіщо ти їдеш у столицю зі снайперською гвинтівкою?!

– Не пхай носа, куди тобі не слід.

– Балакаєш, як чорна!

– Ти не міг її далеко сховати.

– Точно. Твоя снайперка загорнута в матрац на третій полиці. Але ти не відповіла на моє питання. Мабуть, тобі соромно зізнаватися. Ти ж сама знаєш, що пристрелити президента – дурна ідея.

– Що ти собі дозволяєш!

– Ну, я палив біля туалету і випадково почув, як в тамбурі провідник базікає по телефону з чорними та погоджується бути понятим. А коли ти виходила, потихеньку сховав твою снайперку. Але погодься, якщо ти пристрелиш президента, будь-яка сволота з його оточення займе місце головного мерзотника і продовжить грабувати народ та морити голодом трудящих. Індивідуальний терор ні до чого не приведе. Треба підірвати бомбою все збіговисько еліти, щоб почалася революція!

– Що ти розумієш, ідіоте! Постраждають невинні люди! Поряд з президентом на церемонії будуть лідери національно-визвольного революційного руху!

– Невинні люди? Ці холуї в камуфляжі?! Вони винні, що мої батьки живуть у злиднях! Вони винні, що мої товариші сидять без роботи – ті з них, які ще живі! Повірити не можу, що ти закохана у кровопивць, які розв’язали безглузду війну!

Степан поклав свою руку на руку Ніни. Вона схилилася до нього і кричала йому в обличчя:

– Як ти смієш називати війну безглуздою, коли стільки моїх побратимів загинули за славу нації?! Нам потрібна перемога! Президент – боягуз, і ти разом з ним?! Таких, як ти, треба відстрілювати!

– Заспокойся, ніхто нікого не відстрілюватиме. Після добрячого вибуху це вже буде зайвим.

Вони гнівно дивилися один на одного, мало не впершись носами, і тут... поцілувалися.

І поцілувалися ще.

І продовжували цілуватися, коли провідник приніс чай.

– Я не дозволю тобі пристрелити президента і зробити з олігарха народного мученика,– сказав Степан, підсипаючи цукру в стакан.

– А я не дозволю тобі перебити всіх лідерів нації, бо ти ненавидиш одного боягуза,– заявила Ніна, обережно відсьорбуючи гарячий чай.

– Тоді що будемо робити?

– Поживемо разом.

– В цій країні? З такою владою?!

– Хіба це має значення? Коли ми разом, ніяка влада не вкраде у нас щастя.

Вони вийшли на наступній зупинці, так і не доїхавши в столицю.

Урочисту церемонію, на яку вони їхали, було скасовано з міркувань безпеки.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 08-02-2016

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 08-02-2016

Не рецензія

©  , 07-02-2016

Треба підірвати бомбою все збіговисько еліти

© Микола Мисковець, 07-02-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 3.0386340618134 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …