«Добре тому,
Хто знає,
Куди він рухається.
Бо знає, куди його
Несе течія…».
Ніна Кур’ята.
Вступне слово.
Видатний природознавець Конрад Лоренц писав: «Недарма людину визначили як істоту, що пізнає сама себе. Розуміння того, що саме людина є дзеркалом, в якому і яким відображується дійсність, мусила, очевидно, справити глибоку зворотну дію на всі інші пізнавальні функції людини». Творча уява, активна гра витвору мозку, вияв схожого і відмінного – все це досягнення рефлексії. У наші дні в суспільстві спостерігається послаблення здатності до рефлексії. Пояснити це можна кількома причинами. Природа, котра давніше була храмом краси і довершеності, спотворена, вона вже не вражає людину своєю величчю і пишнотою. Ставлення до неї як до придатку сировинного стає звичним. Людина вже не є дитям Природи. Ще одна причина криється у поверховому зацікавлення сучасників кращими взірцями: літератури, мистецтва, музики. Внутрішній світ збіднів, немає часу щоб потрапити у світ прекрасного. Світ завдяки зацікавленим силам стає все більш уніфікованим, шкода, але яскравих особистостей, індивідуальність яких помітно вирізняється серед сірих одностроїв небагато, але вони на щастя є.
Пересічна людина сьогодні боїться бути наодинці з собою, або з мистецькими творами, котрі схиляють до рефлексії. До таких відносяться твори класичної музики, тому їх не дуже бажають слухати. Мовчанка є нестерпною для більшості, тому тишу намагаються уникати. А ось взірці примітивної музики гучно лунають звідусіль, здається, навіть з кожного закапелку. Та саме тиша і самотність являються обов’язковими чинниками вищої форми рефлексії – ТВОРЧОСТІ. Чи не тому експресивні французи володіють таким афоризмом: «В товаристві лише висловлюють думки, виробляють їх – на самоті».
Кожну концепцію породжує ідея, яка включає сенс сприйняття, пам’яті, уяви і роздумів. Ідея – то інструмент віднайдення нового, небаченого, несхожого на те, що вже знайоме людству. Кожна нова генерація частково вільно, частково під впливом життєвих обставин, згідно з духом часу, формує свою культуру і свою людину, і, зрештою, має на це право. Кожне нове покоління створює нові культурні цінності, які можуть бути відмінними від надбань попередніх поколінь, але можуть містити ознаки тяглості з давнини. Ці нові цінності творять нові люди. Це особистості, котрі крокують в ногу з Часом, або й випереджують Час. До цієї когорти, яскравих і креативних парсун належить Михайло Ілько…
Серцевина тексту.
Дизайнер, митець, директор агенції креативної реклами і дизайну «Stairsfor». У 2005 році цей закарпатський киянин був креативним директором Євробачення. Він виграв тендер на проведення дизайнерських робіт і презентував незвичайний проект, а право це здобув у серйозному змаганні з іншими претендентами. Загалом, на Євробаченні – 2005 пан Михайло і його команда продемонстрували чимало новацій, зокрема технічних. Це і рухома сцена, відеотехнології O – Lite, то світоїдні конструкції, котрі замінили екрани, яких встановили – 5500. Була задіяна найбільша кількість камер, порівняно з попередніми конкурсами – двадцять, з них пересувних – дванадцять. Для забезпечення цього феєричного дійства було використано освітлювальної і звукової апаратури вагою 83 тонни…
Одним з символів Євробачення – 2005 став… колір – зелений, як основний, додатковий- синій, та акцентуючий – жовтогарячий. Тисячі глядачів з усієї Європи побачили квітку папороті, що зросла з грунту драми – феєрії «Лісова пісня», геніальної Лесі Українки. Слово феєрія походить від французького fee – фея. Для цього жанру властивий фантазійно – казковий сюжет, поряд з людьми діють створені уявою письменника фантастичні, міфічні істоти. Драми – феєрії вперше з’явилися в Італії 17 століття. У 18 – 19 століттях феєрію задіяли у театральних виставах, оперному мистецтві та балеті. Це і жанр сценічних, видовищних мистецтв естрадних, кінематографічних. Квітка папороті, що за повір’ям з’являється у Купальську ніч, цвіте коротку мить. Батько Михайла, відомий закарпатський живописець Іван Ілько, висловився так: «Квітка папороті, як і Євробачення, зацвітає один раз на рік. Хоча важливіше інше – її знаходять щасливці, але щоб стався цей випадок, потрібен багатий грунт..».
Філософ Платон твердив: «Життя ділить душу на три частини: перша – чіткість думки і знання, друга і третя – то дух і принципи активності». Мудрість пов’язана з вірою і дією. Щоб відчинити двері, досягнути мети, окрім віри і відваги, слід володіти великим прагненням і чесністю, як перед собою, так і перед іншими людьми. Містерія мрій, думок і уяви, приводить до унікальних ідей і проектів.
Генетично ідея містеріальності бере свої початки з сивої давнини: згадаймо містерії Елевзину, католицькі дійства середньовіччя, містерійні традиції живуть донині в Індії, Індонезії, інших країнах. Сучасне обладнання дозволяє втілювати літературні і музичні композиції багатопланового змісту, містерійно відображати події, що відбуваються в інших вимірах. Жанр містерії нового типу отримав право на життя і поширення, та викликав появу нових, театрально – драматичних видовищ сучасного характеру. Містерія переконливо відображає багатовимірність реалій світу…
Великий Вінсент зауважував: «Колір сам по собі щось висловлює – від цього не можна відмовитися. Це потрібно використати». Скориставшись порадою Ван – Гога, Михайло Ілько з колегами саме це і зробив, талановито використав властивості кольорів і їх смислове навантаження. Психологи переконують, що зелений благодатно впливає на організм людини, породжує любов до людства, до Батьківщини, до Всесвіту. З допомогою цього кольору можна урівноважити і згармонізувати будь – яку ситуацію. Синій асоціюється з образом нічного неба, яку воно має притягальну силу! Відступають напруга і страх, проблеми здаються дрібнішими. Починаєш відчувати цінність глибокого знання, людина наповнюється вірою в себе. Синій, то і колір інтуїтивного мислення, за допомогою якого можна проникнути в надра свідомості, та зрозуміти приховані взаємозв’язки. Налаштування на жовтогарячий робить людину молодшою. В цей колір можна «зафарбувати» той день, коли потрібні нові ідеї і приплив енергії. Уявімо, як сідає на спочинок сонце, усе єство наповнюється благоговінням від щасливої миті споглядання…
Це був перший проект Михайла Ілька, завдяки якому він здобув відомість не тільки в Україні, а й в закордонні. А далі…
Україна має славні, знамениті традиції в друкарській галузі і книгодрукуванні. Чудову і значущу наукову працю на цю тематику – «Історія українського друкарства» написав Іван Огієнко, видатна постать українського відродження. Ця книжка побачила світ у 1925 році у Львові. Із земляків, закарпатських українців наукову розвідку по історії книгодрукування створив Олександр Орос, кандидат технічних наук і відомий в краї політик. Року 1491 трапилася знаменна подія, у Кракові на прохання української громади німецький друкар Швайпольт Фіоль випускає кириличним шрифтом «Часословець» і «Осьмигласник», які були оформлені за зразком рукописних західноукраїнських книжок, і набрані за тогочасним українським правописом. Олександр Орос зробив відкриття: першоджерелами до цих видань слугували рукописи, написані в 14 – 15 століттях у Грушівському монастирі, теперішня територія Тячівського району, Закарпатської області. Ось і пояснення того феномену, що «.. давня Україна, запровадивши в себе друкарство, хутко переконалася у великій освітній силі його.., ніколи не лякалася книжки і боронила волю свого друку», - твердив у свій час Іван Огієнко.
Слід зазначити що, важливі для каліграфічної культури українські шрифтові гарнітури не відомі широкому загалу. Щоб змінити ситуацію «Мистецький Арсенал» провів конкурс «Український шрифт». Автором ідеї і ініціатором проведення цього архіважливого конкурсу виступив Михайло Ілько. Зі слів пана Михайла: «Отримали від конкурсантів чудові гарнітури. Відверто кажучи, спершу навіть розгубилися – просто не очікували таких прекрасних шрифтів. Тож дуже довго радились, кому присудити першу премію». Переможцем став дизайнер Андрій Шевченко. В нашій країні набірний шрифт, в силу певних обставин, з’явився тільки через 20 років опісля відновлення державності. Для прикладу знаменита швейцарська «Гельветика» є одним з брендів цієї країни. Оскільки живемо в епоху інформатики, відтак поява власного шрифту, в якому «відчувається українська мелодика, та в той же час він цілковито сучасний», - коментує ініціатор конкурсу; настільки важлива подія державної ваги, що годі й говорити.
Це була друга справа, державно – європейського гатунку, до якої мав прямий стосунок талановитий уродженець Срібної Землі.
Що таке футбол для чоловічої частини громадянства України? Щось значно більше, ніж просто вид спорту. Наші чудові дівчата і жінки також палкі вболівальниці. Пригадаймо, опісля радісної звістки про те, що Євро – 2012 проходитиме в Україні і Польщі, були призабуті ті люди, завдяки яким ці дві держави здобули це почесне право. Мало хто пам’ятає, що презентацію про наміри проведення ЧЄ з футболу готувала команда агенції «Stairsfor», очолювана Михайлом Ільком. Часу на розробку проекту було обмаль, роботу завершили напередодні Конгресу УЕФА. Пан Михайло, як виявилося згодом, як ніхто інший знав, як саме слід було презентувати Україну і Польщу. У своєму переможному проекті наголос поставили на такі позиції : чемпіонат Європи з футболу – як інструмент подальшого розвитку футболу, принади слов’янської естетики, відкритість наших країн до світу. Михайло Іванович чітко сказав: «Новизна – самий сильний фактор, який визначив нашу перемогу». Хто ж переміг,звичайно, мільйонна армія футбольних шанувальників.
Це була третя, серйозна професійна перемога і Михайла Ілька, завдяки таким як він, Європа і широкий світ пізнає і звикає до фактору, що українці можуть бути ПЕРШИМИ серед рівних у багатьох царинах діяльності.
Неординарний творець інновацій виграв ще один конкурс – на кращий проект архітектурно – дизайнерського оформлення колишнього музею В. Леніна. Зокрема, всередині будівлі передбачали встановити світловий циліндр діаметром 5 і заввишки 14 метрів, на якому розмістилися б імена і прізвища всіх сущих громадян України. Також заповідалося висікти на округлих стінах імена осіб, котрі задавали напрям розвитку країни, їх висловлювання. У вестибюлі планували розмістити гобелени, наповнені українськими мотивами. Багато чого ще… Практична реалізація проекту загальмована, коштів мабуть забракло…
Коротка розв’язка тексту.
Промайнула думка, недарма домінантними кольорами Євро – 2012 були – зелений і синій, адже М. Люшер писав і таке: «Ти тримаєш кермо – цим займається зелений колір. Ти отримуєш задоволення від поїздки – це програма синього кольору..». Будуть нові дизайнерсько – рекламні проекти, нові малярські роботи, нові шляхи очікують приходу обдарованого українця, Михайла Ілька.
Людина недосконала, вона увесь час прагне удосконалення. І в цьому її досконалість…
P.S.
З днем уродин (26 листопада) Вас, шановний земляче, зичу духовного і фізичного здоров’я, та нових злетів у професійній сфері.
Андрій Будкевич, дослідник мистецтва, журналіст.
Цей текст у дещо зміненому вигляді було надруковано в газеті письменників України - "Літературна Україна"№1, від 14 січня 2016 року.
