Сьогодні гостимо у дітей. Зібралися на вулицю – ми з дружиною і троє внуків. Внуки – кожний зі своїм транспортним засобом: найменший Андрійко - йому три роки, і самокат у нього, відповідно, маленький – чотирьохколісний. Середня внучка, Катюня, та більша – їй вже цілих п’ять років, тож і самокат у неї теж майже дорослий - на двох колесах. Старша – Даринка вже зовсім велика – їй вісім і вона закінчує другий клас гімназії. Її черевики прикрашають ролики, колеса яких принадно виблискують, під час руху, різнокольоровими вогниками. Чекаємо вантажного ліфта: гамір, шум, писк, штовханина – звична збуджена атмосфера перед вулицею. Ось і ліфт – спочатку заходимо ми з дружиною, за нами, гомінкою юрбою, малеча. Раптом, із-за рогу коридору вигулькує молода, років 35, жінка:
-Зачекайте хвилиночку! – і поки я роблю магічні паси в пошуках потрібної кнопки, Даринка миттєво натискує її на панелі ліфта.
От з ким би я пішов би у розвідку, так то з Даринкою – все знає, все уміє, миттєво може налагодити дружній контакт з будь яким букою. Всього одна мить спікування - і ти в полоні її чаруючої безпосередності – така собі Поліана місцевого розливу.
Жінка заскакує до кабінки ліфту – молода, рум’яна, гарна і в доброму настрої.
- Що, відпочивати йдете? – весело запитує вона. І поки я збираюся з думками, що б такого утнути у відповідь, Андрійко, який до того, задерши голову, пильно вдивлявся в обличчя нашої супутниці, реагує зі швидкістю боксера у ваговій категорії мухи:
- Не відпочивати, а гуляти! - безапеляційним тоном виправляє він промашку своєї співрозмовниці. Від такої категоричності та аж ніби трохи знітилась:
- Ай справді, який з прогулянки відпочинок, - засміялась жінка – особливо для дідуся с бабусею, еге ж? Андрійко, що увесь цей час продовжував невідривно вдивлятись в обличчя своєї пасії, перебиває її на півслові тирадою:
- І ти класівая! – добиває свою візаві, несподіваним компліментом, малий.
- От в якісь віка доводиться зустріти справжнього мужчину! - порснула зі сміху жінка, але було видно, що той мадригал припав їй до серця. Ліфт зупинився і малеча висипала з гамором у вестибюль першого поверху. Ми з дружиною розпрощалися з незнайомкою і та пішла, осяяна усміхом, далі, у своє звичне життя.
