Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2443
Творів: 43776
Рецензій: 85292

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Транзит ч.2

© Михайло Нечитайло, 28-01-2016
Регіна розтанула в своїй злості, а життя стало тихе та затишне, як у Бога за пазухою. Народилася донечка, Іринкою назвали, жили-поживали, добра наживали.
Та хтось погано пришив ґудзика на Божій сорочці. І тоді, коли Антошка почала вільно відвідувати хай і в сільській хатині на швидку руку обладнану церкву, коли їй ніхто вже за це не докоряв, коли навіть колишній несамовитий директор школи Яць почав класти хреста на лоба, випала Антошка з Божої пазухи.
Вірніше, спершу випав Антон. Не потяг фінансового воза завод, на якому він працював, зашкутильгав та й розсипався, повернув Антон до села, а тут теж розор та безладдя. Ні роботи, ні заробітку, старенька батьківська глиняна хатина та кволе господарство, яке ніяк не хотіло зацвітати на пустому та пісному місці.
Злидні засмоктували й горілочка лилася за комір. Та ще й з другою дитиною не склалося – не дожило, бідне, до появи на світ, втекло від мами, лишивши важкий слід та операційний стіл. А стіл той – штука дорога; а людей почали мати за ніщо – змели від людського життя Бога й почали вимагати з людей за право жити на землі грошей.
Все розлазилося, як роками не сушені риболовні сіті.
- То що? – з’явилася Регіна в змарнілих, засмиканих життям Антонових очах.
Крута, вгодована, позолочена, при авто та грошах.
Махнув рукою – згинь, мовляв, іншосвітня прояво.
- Не жалкуєш за мною? – допитувалася, не зникала. – І досі не вдоволився своєю богомільною?
- А тобі що? – блимнув похмуро. – До любощів знову хочеш покликати?
- Тебе?! – зареготіла. – Та ні, борони, Боже. Я, знаєш, заміжня та при коханцях. Куди тобі, змарнілому? Мене можна втратити тільки раз. У коханці не пнися, забудь. А в наймити – візьму.
- Краще з голоду здохну, - буркнув.
Може, й здох би. Але ж Антошці треба життя купити. Та й Іринка ж…
Пішов у найми, пішов, неборака.
Не було б злиднів та грошей – змаліли б гріхи на землі. Антон Потайчук першим би до святих подався. Першим.
Та злидні є. Вони обкручують шию, не дають ні дихнути, ні писнути, вони зводять нанівець єдине дане Богом щастя – жити, а не нидіти на світі. Бо вже ти не жилець, а достоту пацієнт невідомого ескулапа, який має пробити в твоїй горлянці дірку, аби ти зіпнув хоч і востаннє, а не затих передчасно у вічності, як вмурований у краплю смоли комар.
Ескулап не сучасний, з цілою аптекою препаратів та пігулок, а древній, аж мохом поріс, і в руках у нього єдині ліки – гроші. Вони запихаються в твою пельку, розводять у боки стінки горлянки, не даючи злидням стулити їх докупи й опустити тебе у вічну пітьму не життя.
Регіна придбала задрипаного до іржавої жовтизни легковика, зареєструвала на Антона, дала роботу. Потягла в гріх, як у морську безодню. Тинявся тим залізним недобитком по селах, згрібав із задушливих горищ макову соломку та подекуди конопляне зілля, возив усе те світом, псував страхом до останньої нитки нерви – заробляв таким чином копійчину.
Відкупив від лженамісників Бога Антошку, зіпнувся не на ноги, на коліна тільки – як Регіна порвала з наркобізнесом. Знайшла собі більш пристойне заняття, а всіх своїх наркокур’єрів розпустила на всі чотири сторони. Не забула, щоправда, здерти за іржавих коней  грошенята.
- А що ж мені робити далі? – розвів руками Антон.
- Цілуй Антошку, - всміхнулася Регіна. – А як вона сама спротивилася, то її Бога.
Він би й цілував, та з цілунків не сиплються гроші.
Знайшов якихось циганів, зліпив з ними словесний контракт, пообіцяв дістати мачиння, а вони пообіцяли дати за це капіталу.
Назбирав по селах маку, розіпхав по лантухах, один з них укинув до легковика, зібрався в облюбований ліс на доленосну зустріч по кошти.
На під’їзді до лісу, в одному з сіл, зустрічний автомобіль зблиснув фарами – попереджали, що попереду «пасеться» дорожній патруль.
Пополотнів.
- Хай йому грець, - вилаявся. – Де це вони в таку рань узялися?
Натиснув на гальма, зупинився. Серед центру села, навпроти церкви – хай, думав, десь поїдуть, вони на одному місці довго не «пасуться».
- Господи, - перехрестився на церковну баню, - дай оминути засаду, дай провернути оборудку, відстібну, відстібну чи й не половину доходу на ось цю церкву. Нехай хоч браму поправлять, а то перехнябилася геть.
Трохи постоявши, рушив. Виїхав за село, ось-ось уже й ліс за вибалком.
Та у вибалку з-за куща вистрибнув страж закону. Вистрибнув і смугастим жезлом махнув – ну, ніби сокирою в тім’я.
Затребував документи, для чогось у салон заглянув.
- А в багажнику що? – поцікавився.
- Запаска, - відповів Антон.
- І все? – почухав черево страж.
- Ні, - зізнався Антон. – Ще ключі, лопата та мішок на бараболю. Відкрити? – пішов ва-банк.
Страж почухав жезлом за вухом.
- Не пив? – за безпеку руху хвилювався.
- Два дні вже, - зізнався Антон. – Будемо дихати? Чи зразу кров на аналіз здавати? – йшов до кінця.
Страж позіхнув, ще раз почухав жезлом за вухом.
- Поганяй, - включив зелене світло.
Весело задзижчав чи то автомобіль, чи то джмелик щастя в душі від благополучного обминання загрози.
- Слава тобі, Господи, - аж перехрестився Антон. – Доведеться-таки ремонтувати в церкві браму.
Цигани вже чекали. Гелгочучи, забрали клунка, відрахували кошти, поцікавилися, чи ще є товар.
- Є, - вихвалявся Антон. – Ще ого-го скільки.
- Вези, - вдарили по руках. – Заберемо все.
Дорога назад стелилася килимом. Біля церкви навіть не зупинився.
- Негоже за гроші з чортового зілля Божі храми рихтувати, - лише мовив.
Наступного ранку завантажив зіллям автомобіль, причіп, ще й ледь не під ноги собі залишки трамбував, аби все, все забрати.
Якогось біса до гаража вперлася Антошка.
- Це що, маківки?! – вжахнулася.
- А ти, певно, думала, я ладаном торгую, - розсердився.
- Боже, це ж гріх. Це ж великий гріх.
- А жити так, як ми – не гріх?! – визвірився. – Як маємо від Бога кару, то куди податися за прощенням?
- Куди? – перепитала здивовано.
- До диявола! – гаркнув. – Відійди, - сів за кермо.
- Антоне, - відступила в сльозах.
Поїхав. До диявола. Мимо церкви сусіднього села, зі стелі якої дивився додолу ображений, певно, за невідремонтовану браму Господь. А може, й не за браму, за інше що.
А в рідній хаті побіля такого ж зображення на потьмянілій іконі впала на коліна Антошка.
- Господи… - та й замовкла.
Бо за що просити? Щоб дав гріху звершитися?
Встала з колін. Не попросила Бога. Ні об чім не попросила.
І мабуть, дарма. Бо в облюбованому лісі цигани дуже високо оцінили представлений товар. Так високо, що вище бувають тільки Бог та праотці, куди й відправили з ножем у серці Антона.
І він пішов. Та такими тайними стежками, що тільки через пару місяців знайшли десь у сусідній області його обгорілий автомобіль. А тіло не знайшли й понині.

                                                            (Закінчення буде).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 31-01-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Микола Мисковець, 30-01-2016

Цікаво

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Марія Берберфіш (Мері), 29-01-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 28-01-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 28-01-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.61955189704895 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Сторінками детективного трилера Поліни Кулакової «Корсо»
Книги у жанрі горор чи трилер ще не є достатньо популярними в українській літературі. Цей жанр, хоч …
Улюблені книги письменників: Маркес, Гемінґвей, Бредбері та Стейнбек
Всі ми не раз переконувались у тому, що книга може суттєво вплинути на життєвий шлях і світогляд. А як щодо …
Що почитати, коли в тебе важкий тиждень
Кожна людина має такі дні, коли відчуває, наче життя випиває з неї останні соки. Іноді навіть немає …
Огляд щоденника литовського повстанця: Приклад для наслідування
Боротьба з совєцьким режимом в середині ХХ століття набула широкого розмаху на окупованих територіях. …