Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2450
Творів: 43883
Рецензій: 85485

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Трилер

Підвал

© Марія Берберфіш (Мері), 19-01-2016
– Шановні першокурсники, другої пари у вас не буде, – поважно мовив сивий чоловік, декан факультету. – Але дуже прошу не розходитися далеко, а відвідати третю. У розкладі все написано.  
Студенти зашуміли зошитами, підручниками й розмовами.  
– Оце так! Маємо вільний час, – із посмішкою сказала Олена. – Куди підемо?
– Я вчора бачила, що в старому корпусі підвал відчинено, – захоплено прошепотіла Ганна їй на вухо. – Ходімо подивимося, що там і як.
– Класна ідея, – радо відзначила Олена. – Вперед!
Дівчата-одногрупниці обидві дуже цікавилися закинутими місцями, підвалами й дахами. Познайомившись місяць тому на першій у навчальному році парі, вони почали тісно спілкуватися. Сиділи поряд в аудиторіях і нерідко разом проводили дозвілля.
Швидко діставшись старого корпусу університету й увійшовши всередину, студентки поспішили до заповітних дверей.
– Хоч би нас ніхто не засік, – прошепотіла Олена.
– Ми ж обережні, – тихо мовила Ганна.
Озирнувшись навколо, дівчата спустилися по коротких сходах і зайшли до підвалу. Кілька секунд вони мовчки дивилися вглиб напівтемного коридору, з одного боку якого простягалися комунікації, а з іншого ледве світили маленькі лампочки, вкриті пилюкою.
– Відпадне місце, – прошепотіла Олена, запаливши цигарку.
– Еге ж, – підтвердила її супутниця.
Студентки пішли вперед, намагаючись поводитись тихо. Було прохолодно й сиро. У кінці коридору на них чекали обшарпані коричневі двері, на яких висіла зламана ручка. Здавалося, ось-ось упаде. Олена злегка штовхнула перепону. Дівчата побачили темний відсік підвалу. Ганна зробила крок уперед.
– Я чула, тут, під старим корпусом, привиди є, – тихо мовила вона.
Олена ледь не вронила цигарку. Здригнулася.
– Хто це таке сказав? – прошепотіла, увімкнувши ліхтарик.
– Неважливо, один знайомий, – відповіла Ганна.
– Він тебе, мабуть, просто налякати хотів.
Раптом позаду ніби щось упало. Студентки озирнулися.
– Мабуть, одна з нас, ідучи, зачепила якийсь непотріб, – пошепки мовила Ганна. – Або ми обидві… Спричинили його падіння, – всміхнулася.
– А якщо тут і справді привиди? – тихо пробурмотіла Олена.
– Ти ж наче не повірила, коли я сказала…
– Слухай, мені вже моторошно, – дівчина різко перервала свою супутницю. – Може, підемо назад?
– Ти чого? Ми ж іще, мабуть, багато чого не бачили тут, – прошепотіла Ганна. – Заспокойся.
– Гаразд, ходімо вперед, – здалася Олена.
Наступний відсік підвалу був уже не зовсім темним, але дуже великим. Його трохи освітлювала одна-єдина лампа. Брудна й слабка. У дальньому кінці «кімнати» виднілися старі меблі. Обшарпані й поцвілі стіни справляли гнітюче враження.
Студентки пішли далі обстежувати приміщення.
– Дивись, – Олена, здригнувшись, показала своїй супутниці на тінь, яка була поряд з різним мотлохом.
– То й що? Це від вішалки чи ще якогось непотребу, – відповіла Ганна.
– Але вона дивна…
– Як падає, така і є. Твоя нажахана уява вже й мене лякати починає.
Дівчата обійшли ще кілька підвальних відсіків.
– Ходімо вже назад, – мовила Олена. – У мене погане передчуття…
Відповіді не було. Озирнулася навколо.
– Ганно! – покликала.
Тиша. Дівчина кілька секунд простояла на місці, прикидаючи, чому її супутниця кудись поділася. «Я чула, тут, під старим корпусом, привиди є», – засіли в голові слова одногрупниці. Побігла шукати. Обходила різні приміщення, кликала, забувши про обережність. У сусідньому відсіку почулися кроки.
– Ганно! – крикнула дівчина.  
Знов тиша. Олена ледь не втратила свідомість. Притислася до стіни. «Що робити? Хто там ходить?» – крутилися в голові запитання без відповідей. «Людина б озвалася!» – подумала дівчина. Мовчки сховалася за старою шафою. Кроки повторилися. Олена тремтіла, наче в гарячці. Замружилася. Відкривши очі, побачила, як недалеко від неї рухається якась довга тінь. Студентка вискочила з укриття й побігла геть. Але невдовзі зрозуміла, що заблукала. «Я ж не була раніше в цій кімнаті… Куди тепер?» – думала дівчина.
Штовхнула чергові обшарпані двері. Знов – незнайоме приміщення. Олена вхопилася за голову. Озирнулася навколо. Почула шум, але не вловила, де саме. «Годі панікувати! Треба шукати вихід!» – подумки вмовляла себе. «А Ганна? Я маю вибратися звідси й покликати на допомогу, врятувати її…» – міркувала дівчина. Серце наче збиралося вискочити з грудей. Раптом студентка почула, що хтось мчить до неї.
– Ганно!
Мовчанка. Олена кинулася тікати. Нарешті побачила знайоме приміщення. Дівчина ще чула чийсь біг позаду. Раптом зачепилася плечем об шухлядку на стіні. Зсередини разом з якимсь мотлохом випала увімкнена відеокамера. Студентка на мить сторопіла, але помчала далі. «Звідки це тут?» – думала, біжучи.
Упала. Відчула сильний біль у нозі. «Наче не зламала… Мабуть, вивих», – вирішила. Спробувала підвестися. Насилу вийшло. Кульгаючи, дівчина пішла в напрямку виходу з підвалу.
– Олено! – почулося ззаду.
– Де ти була? Що сталося? – дівчина кинулася до Ганни.
– Я заблукала, – кинула та. – Потім розповім, – додала задумливо.  
Студентки покрокували до виходу на перший поверх корпусу. Вже замайоріли попереду заповітні двері. За кілька хвилин дівчата вибралися з підвалу. Пішли до медпункту. На третю пару трохи спізнилися.
                                                                             ***
Наступного дня самопочуття Олени значно покращилось.
«Мій зошит! Я лишила його на пюпітрі», – згадала вона, вже вийшовши з університету. Покрокувала назад. Біля аудиторії її зупинили слова Ганни, які доносилися зсередини.
– Дякую! Ти добре розташував відеокамери! Класно знято! Я її так налякала в тому підвалі!
Олена різко відчинила двері.
– Ось як ти заблукала! – мовила вона. – Я щойно все чула.
Ганна сторопіла. Ледь не вронила мобільний телефон.
– Навіщо? – спитала Олена.
– Думала, ти не дізнаєшся… Я ж паралельно навчаюся в Інституті психології. Зараз досліджую прояви людського страху, – пролунала відповідь. – Вибач.
Олена вийшла з аудиторії, гримнувши дверима. Опинившись на вулиці, замислено пішла додому.  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Віталій Ведмєдєв, 06-02-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 20-01-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 19-01-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Михайло Нечитайло, 19-01-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.4909360408783 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …
8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …
Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …
Новинки від Нашого Формату
Якщо ви якраз складаєте свій список читання на літо, або думаєте, що б таке почитати у відпустці — ця добірка …