Важкі звуки "Марсів" лягають цеглинами в мої спраглі вуха. Я слухаю про щось нездійсненне та бездоганно заховане в повітрі. Я мовчки гортаю в собі пам*ять, викидаю непотріб, передивляюся світлини з посмішками на сіро-стертих вустах.
А надворі застиглі хмари тримають за вуха сонце, що ледь теплими променями пестить людей, які навіть не помічають цього. Люди поспішають вкоротити собі віку, бо так робили їх батьки, а перед ними - ті перші, з яких потім стали вібрувати в небо чотири групи крові.
Розбавлені фальцетом Джареда струни фортепіано тягнуть по асфальту мої нерви в пустку. Ні. Гірше. В пустелю...
На покажчику - сто п*ятдесят ступенів пекельного смутку. Велика машина Форда скажено рветься по твердому плато до попелу. Вітер та потойбіччя екрану. Сам на сам з собою та своєю пам*яттю, за якою теж пустеля. Якщо не вважати несамовитий мотор за істоту.
Мовчки пролітають величезні страхітливі кактуси. Вони не поспішають. Вони колись бачили таке, що Форду й не снилось...
Я не знаю, як перекласти ці звуки в букви. Щоб при читанні вони малювали в людях безконечні символи. Щоб робили з марева придорожні знаки, що по черзі зв*язують всіх нас в одне велике бажання та кольоровими пастками кличуть до неба...
Я твердо знаю тільки одне -
допоки я чую звуки
я живий...
...............
Переклав оцю пісню на свою мову
Thirty Seconds To Mars - Stay (Rihanna) in the Live Lounge
