Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44365
Рецензій: 86695

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Архон. Розділ Х

© Пидюра Олександр, 18-01-2016

Гроза. Стоїш на краю обриву, самотній, покинутий... Вітер шматує тебе, ніби хоче зірвати шкіру. Ти нічого не бачиш... Пітьма любить жартувати з тобою... покладаєшся на слух.... Чуєш як краплі дощу розбиваються на сотні метеоритів і падають на змучену безсонням траву, клонять її до землі, яка вже перетворилася на багнюку... Ступаєш крок до прірви, а голос у висках дзвенить: "Йди, не тримайся за життя... здавайся... так легше" Ти вчуваєш запах озону і мить перед громом. Грім завжди крокує, мандрує, з’являється з громовицею. Самотнім деревам також не щастить... Доля позбавила шансу відчувати потрібним…Нахабно забрала прагнення усвідомити місце у світ. А бог сміється плюючись отруйною слиною нам на язики.Чому блискавка їх ненавидить... В голові спливають кадри, але ти не бачиш, тільки чуєш... Але це не означає, що тебе не бачать. Ост блискавка обіймає пекучим полум’ям страждальне дерево. Пасма небесного вогню кидаються до тебе, але їм не судилось дістатись своєї жертви... Поводок куций... Та ікла впиваються у плоть хворобливими думками про свободу. І ти метеликом летиш до брехливої істини заради спокою. Біль. Серце запитало: "Чому я? - Така твоя доля". І тобі набридає все, тебе все бісить, ти не розумієш, навіщо ти живеш. А навіщо жити заради цих рамок, оков, несправедливості. Ліпше бути дурнем ніж розуміти і сприймати цей дурний світ... Все, що написав звучить як дурня і непотріб, але мені байдуже! Я вже падаю у прірву... Ти цього не бачиш... Ти тільки чуєш....

Напис на стіні невідомого пацієнта палати № 4 психіатричного відділення лікарні Квантум Матеріай

Небагато відомо про минуле Ратоса й Рітала – героїв Арени. Дехто говорить про них, як про перших поселенців ельфійського роду за древніми стінами Насхалу. Самі ж ельфи дотримуються теорії Хіарада Мудрого. За його думкою Ратос і Рітал, нащадки перших королів світлого лісу – Дродна. Лиш володарі   мали силу тадоронів. Проте мудрість Хіарада згасла  мов вогонь свічки. А голову заполонила павутина хвороби. Гноми ж розповідають казку своїм дітям про те, як Драгон створив братів з каменю Тенебрісу, й закував у груди механічні серця. Тому мають силу десятьох, а воля дана в руки королю.
Існує інше джерело минулого Ратоса й Рітала. Правдиве джерело… Історія лежить на сторінках давно забутої книги Ніадали – історика аланів.
«… І народилося двоє дитят з лона ельфійка Метіни. Ім’я їм дав батько Сангус з роду вампірів. Віднині звали близнюків Ратос і Рітал – очі неба.  Первороджені…». А далі історія заплітає в свої коси темряву невідання. Закриває очі на долю двох братів...
Легкий вітерець невидимим птахом пурхав в небесній блакиті, намагаючись дістатись до пухнастих хмар. Долетів. Опустився на них й запустив пальці у невагомі тіла небесної пари. Та ненароком порвав їхню полоть, через яку пролилось золотисте світло на Мармурові гори. Примруживши очі вітер побачив мерехтливі силуети. Один за одним, крок за кроком здіймалися на гору Сліз. Десять ельфів вели Метіну на страту. Обличчя кожного ховались під білосніжними каптурами. Одяг виблискував на вечірньому світлі золотистими рунами Сілви – богині лісу. Смертельну тишу порушував лиш плач немовлят  на руках матері; двоє близнюків із татуювання на лобі у формі ранішньої зірки. Ненька намагалась заспокоїти дітей, проте діти відчували крижаний подих на шиї  Метіни. Чисті сльози, мов кришталь скочувались по щоках, падали на суху землю.  Ельфи продовжували йти, наближаючи неминучу смерть. В далеченні замерехтіла арка – прохід на вершину, яку тримали двоє срібних вовків у пащах. Книга Ніадали говорить про те, що склепіння вершини було витиснене із сліз страчених, які ріками текли по каменю, перетворюючись в гірську породу над’ур.
Коли над головами ельфів минула арка страчених, грозові хмари затягли небесну глядь, принісши  із собою холодну темряву. Грім шаленими хвилями рознісся над Мармуровими горами, даючи шлях блискавці, яка розрізала небо навпіл. Громовиця освітила обличчя ката, чекаючого на свою жертву. Опершись на велетенську сокиру, він вдивлявся в далечінь, ніби не помічав новоприбулих гостів. Його одяг був скроплений кров’ю втрачених душ й горів багрянцем на світлі громовиць. Довгий пояс розвівався подихом гірського вітру. Листя самотнього дерева, яке звисало над прірвою закрутилось зеленим вихором несучись в небесну гладь. Один з них відділився і впав на простягнуту долоню ката, ніби завчасно очікуючи на нього.  Сурми грому вдруге заспівали над піком Сліз.  
- Я чекав на тебе, Метіно. - Промовив хрипло кат.
Чергова блискавка влучила в пік Печалі, брата гори Сліз. Гострі уламки безладно полетіли кам’яними сльозами в смоляну темряву.
-  Час настав. - Кат затиснув в руці лист чорної верби  
- Я не боюся смерті. - Гордо промовила ельфійка, притискаючи міцніше до себе малюків.
Коло з ельфів закривало її від того, хто дарує смерть. Дитячий плач безжально різав слух Метіни, виступав кров’ю на материнському серці.
- Лиш майбутнє синів, хвилює мою душу.
- Навіть в твоїй утробі, вони не належили тобі. Ти прирекла на муки своїх дітей, коли зламала печать заборон. Так знай - кров Ратоса й Рітала на твоїх руках. -  очі ката сліпли від сліз.
Живе коло роз’єдналось, даючи шлях кату побачити свою наступну бранку смерті. Анартен - вождь ельфів холодними руками назавжди забрав у матері синів. "Анаран елото метіан" - прошепотів їй на вухо. Жінка повільними кроками  наближалась до ката. Очі ельфійки подарували йому погляд наповнений Любов’ю. Смиренно, схилила голову на мармуровий виступ, окроплений застиглою кров’ю. Довге волосся хвилями спадало на суху землю. Блискавка освітила, як кат замахнувся сокирою над шиєю Метіни. Смерть завітала в її обійми.
Серце Сангуса не витримало смерті коханої від власних рук.  Кат замертво впав поруч з Метіною. Скляні очі мерця дивились на синів, які солодко спали на руках Анартена.  Так починається життя Ратоса й Рітала - героїв арени, позбавлених батьківської любові. І проливають кров, в ім'я  самих себе. А лють підживлює  бажання жити.

         Це не битва, а справжня різня. Ратос з Ріталом вмивались у крові полонених. З двадцяти бранців залишилось сім. Першим смерть прийняв циклоп. Його голова лежала далеко від тіла. Єдине око витікало з очниці на багряний пісок.  Досі жоден не з  зміг навіть завдати подряпини героям Арени. Авель вже в перші хвилини втратив свідомість, коли Рітал ухватив його за горлянку й пожбурив на кам’яну стіну арени. Каїн заледве встиг відтягти брата в порівняно безпечне місце до входу у камери. В лівій руці тримаючи Авелевій  щит, а в правій меч брат стояв осторонь від полонених, яких Ратос з Ріталом рвав на шматки. Каїн не міг зрозуміти,  чому герої Арени не зачіпають їх з братом. Та й Рітал міг з легкістю вбити Авеля, однак пощадив. Але часу на роздуми не має,  потрібно шукати руни, про які згадала Міра. Брат поглядом шукав на стінах знаки, намагаючись встежити за безжальною розправою смерті над життям. Ось меч Ратоса прохромив ларійця; кров бризнула на ближню стіну. Теплі краплини стікали до низу, забарвлюючи камінь в червоний. Потужним ударом в живіт Ратос звільнив меч від трупа. Глядачі ревли від дійства на арені.
Нарешті Каїн знайшов те, що шукав. Руна у формі змії обмита кров’ю ларійця відкрилась для очей брата. "Чому я її раніше не  бачив?" - Подумав хлопець. Він не знав суть самої Арени... "Потрібно якось відволікти їх увагу, інакше я не дістанусь до них" Проте  герої Арени самі розплутали вузол долі. З живих тепер залишилось тільки Каїн з Авелем й маленька дівчинка та ще безіменний.  Рітал з опущеним мечем підійшов до дитини. Чорні пасма волосся, немовби пір’я крука спадала на плечі воїну. Холодним поглядом вдивлявся в заплакані очі дівчинки. Маля тремтіло притиснувшись до стіни. Герой Арени дихав через ніс, вдихаючи запах мертвої плоті. Його ніздрі широко роздувались від глибоких вдихів. Він насолоджувався… Рітал повільно підняв меча над дівчинкою. Холодна сталь розрізала простір на головою дитини й дзенькнула об камінь, вибивши скупі іскорки. Герой Арени грався з беззахисним життям.
- Гей ти! – Закричав Каїн.
Рітал не звертав уваги.
- Я до тебе звертаюсь тварюко! – лють заповнювала голову хлопця
Нарешті Рітал обернувся до нього через плече, не опускаючи меча.
- Твоя черга не прийшла, падаль. – Спокійно відповів він.
Навіть Ратос звернув увагу на Каїна. Завершивши розправу над безіменним, рушив до безпритомного Авеля.
- Навіть не думай! – Очі хлопці загорілись ненавистю.
Ратос тільки хижо посміхнувся на слова Каїна.  
- А ти зупини мене. – Голос струменів холодом.
Воїн рушив до непритомного брата. Настав час діяти. «Це мій шанс» - подумав Каїн і зненацька рушив на Рітала. Через мить хлопець наблизився до героя Арени, який продовжував гратись з життям дівчинки. Він занадто недооцінив чужинця й отримав меча під ребра. Воїн заревів від болі, але зразу ж замовк. Величезні шипи звільнені руною вирвались з під багряного піску прохромивши Рітала. Один з металевих шпичаків увійшов в голову через потилицю й вийшов через рота, зламавши зуби. Тіло героя трусилось в передсмертних судорогах, а в горлі булькала кров. Тремтіння швидко скінчилось й труп Рітала безпомічно повис на гострому металі. Багряні ріки омили сталь Арени.
- Брате! – Голос Ратоса набрав металевих ноток
Не тямлячи від люті він кинувся до вбитого Рітала. Хлопець чітко бачив, як спалахують руни під піском. Меч розрізав пустоту над головою Каїна, коли той зробив перекат, щоб натиснути печать. Однак Ратос дістав його бік й хлопець відлетів від цілі, неначе мішок з кістками. Юнак вхопився за місце удару. Різкий біль розлився пекучою хвилею по тілу. Декілька ребер зламавшись, вп’ялись в плоть. Каїн перевернувся на спину, як раптом в голову отримав потужний удар в голову. Очі залив сизий туман. Вуста перетворились в суцільне кроваве місиво. Хлопець виплюнув густу кров із двома зубами. Ратос присів біля Каїна й нахилився до його вуха. «Це тобі за Рітала, падаль»
Воїн встромив меча в груди хлопцеві й повільно занурював до серця, посилюючі муки. Кров стікала по ребрам в червону калюжу. Від несамовитою болі Каїн  майже втрачав свідомість. Пелена закривала очі, однак побачив, як Ратос впав на землю з величезним списом в грудях. Авель прийшов до тями й завершив почате… Кульгаючи на ногу він наблизився до брата.
- Все буде добре. – Останнє почув хлопець, перед тим як впасти в темряву.
Авель повернув собі щит й рушив до Ратоса. Той досі залишався живим. Життя повільно витікало з його жил. На вустах тремтіла посмішка.
- Чому ти смієшся, падлюко? – Закричав Авель
Воїн хотів щось сказати, однак кашель вирвався з його горлянки.
- Дякую тобі… - Прохрипів. – Дякую, за подаровану нам свободу. Тепер ви володарі Арени.
Очі Ратоса застигли з  останнім подихом з грудей.
Міра видихнула з полегшенням. Брати залишились живими, а з ними прохання Томаса. Ельфійка натиснула на синій камінь кулона й активувала власну проекцію, що з’явилась із кишенькового годинника в руках чаклуна. Міра бачила, як позаду Томаса хвилі снігу розбивались об скелі, перетворюючись в колючу від холоду піну.
- Ну що, виконала?  – Запитав Томас
- Так, – сердито відповіла, Міра. – Ніколи! Чуєш? Ніколи не смій більше мені погрожувати!
- Пробач, Міро. – Сухим голосом промовив чаклун. – Не мав час на вмовляння. Час працює не на мене.
- Я твоя подруга. Треба було тільки попрохати. – Відрубала ельфійка
Томас посміхнувся
- Спробуй витягти їх з Тенебрісу.  Маю йти. Пізніше я знайду тебе.
Міра хотіла запротестувати, але Томас  обірвав зв'язок.
Закривши годинник, чоловік міцніше закутався в плащ.  Шалений вітер шматував його, намагався здерти з власника. Обличчя закривала термальна маска покрита тепловими символами. Томас вдивлявся в далечінь з гори Сліз. Сніг ніби навмисно закривав від нього печеру, де знаходилась Анабель. «Знайшов» - Промовив сам до себе чаклун й ступив в пустоту. Повітряний

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 20-01-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.28650999069214 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …
Що це за дитячі книги з різними витребеньками?
На українському книжковому ринку досить багато якісної спеціалізованої літератури для дітей. Хочемо …
Вікторія Авеярд «Багряна королева»: зрадити може будь-хто [рецензія]
У жанрі фентезі регулярно з’являються новинки, варті уваги. Одна з них — серія «Багряна королева». Дебют …