Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2462
Творів: 44109
Рецензій: 86047

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Чистильники 2

© Алла Марковська, 17-01-2016
З машин вийшли чиновники. Назвалися представниками міністерства захисту і вивчення навколишнього середовища, хоча я бачила що серед них було половина представників іншого міністерства, такого собі міністерства безпеки. Вони такі агентства, міністерства, контори так називаються служби державної безпеки, відповідають за безпечне правління правлячих структур. Службовці уважно роздивлялися нас усіх. Зневажливо, наче вони були вищими за нас у розвитку істотами. Я розглядала їх і розуміла, вони не виші за розвитком, вони зарозумілі тому що ізольовані від космічної спільноти. Їм навіщось втовкмачують, що вони на більш вищому щаблі розвитку ніж жителі інших планет. Живуть вони у відносній бідності, замкненні і круговерті міст, а вірять що найвільніші у Всесвіті – найкращі і достойні найкращого. А усі інші прибульці, що населяють незнайомі планети, примітивні нерозумні істоти не заслуговують ні на що. Не логічно мислять, та віра вона частенько підсліпувата.
На зустріч віїрським службовцям і вченим вийшла наша пані капітан. Тубільці здивовані, що капітан космічного корабля жінка, ще й рівна їм за зростом, та ще й таа екзотична і приваблива. Пані капітан покликала до себе Гела. Мій брат підбіг до неї, покірний як належить студенту перекладачу, - Я вас слухаю.
- Перекладаєш мені міжгалактичною усе що вони кажуть, а їм перекладаєш те що кажу я, - тихо сказала вона.
Гел знизав плечима, - Я знаю що роблять перекладачі, - посміхнувся. Не довго витримав без сарказму.
- Серйозніше маленький, бачиш вони які тут усі ділові, - присадила його пані капітан.
Гел перестав посміхатись. Так, він бачив які вони тут серйозні, аж надто, наче з їх душ забрали усі фарби життя залишивши тільки напівтони сірого чорного і крапельки білого.
Формальні привітання. Чоловіки у ділових костюмах якось перетравили те що капітан корабля чистильника жінка з чорною шкірою і червоним волоссям у теплій синій куртці космічного чистильника і широких синіх штанах з великою кількістю карманів. А я бачила що зневажають вони свої жінок навіть більше ніж нас, прибульців. Наша пані капітан Ролліта Паку Кай, що її просто на кораблі називала капітан Кай, або поза очі матуся, була і справді видатною жінкою, видатним вченим, хорошим механіком і непоганим штурманом. А ще вона була надзвичайно освічена і писала гарні вірші. Місцеві її зненавиділи з першого погляду. За незвичний вигляд, за гордий погляд, за рівну спину. А повненького помічника Туреско здавалося не помічали. Гел взагалі дивував їх своїм виглядом, та був на думку віїрців надто юним. Але загалом чистильники їм були потрібні, тому вони вирішили ставитися до капітана Кай як до чоловіка. А до інших як до роботів. Надресировані бути стриманими.
Привіталися, люб’язні, запросили до свого міністерства, як вони казали, на невеличкий святковий обід на честь прибуття. Поводилися як гості, що приймають гостей. Ми, уся команда – різнокольорові, різновиді, стояли за нашим капітаном, наче здивована зграйка школярів на екскурсії, нас було вісімнадцять. Жінки прибульці, яскраві і привабливі, зацікавили серйозних віїрських чоловіків, та вони були при виконанні і намагалися відверто не розглядати жінок, тим більше у такому відвертому, яскравому одязі. Та не дуже вже як у сучасному світі Гнізда те вбрання було відвертим. Дівчата у коротких платтях, чи у шортах у еластичних майках у коротеньких куртках, простоволосі з витонченим макіяжем, таки змушували стриманих тубільців хоч на мить та відволікатися у думках від звичної реальності.
Пані капітан погодилась навідатись до міста. Помічник Туреско мав залишитись на кораблі, щоб при ймовірній втраті капітана зайняти її місце, та ніхто з команди не хотів втрачати свого капітана, то так вираз. Лише напевне ми з Гелом починали розуміти, що Віїра може бути небезпечною, а місцеві закони зовсім інші ніж закони галактик Гнізда.
Капітан Кай взяла з собою професора екології пана Гуаре Нкарга, і дослідника кліматичних змін під впливом технічного прогресу пана  Юрганота. Тих хто мав порозумітися із місцевими вченими, поки вона буде намагатись зрозуміти віїрськиї чиновників. З нею полетіла її асистентка юна дівчина з яскраво рудим густим хвилястим волоссям і гарними зеленими очима, її звали  Тіку. А також я і Гел, у якості перекладачів.
До війни, у міжпланетних переговорах, використовувались магічні тлумачі. Та у вирі знищення усього, як то люди кажуть, надприродного, магія перестала бути загальнодоступною. Зараз вчені знову намагаються створити тлумачі, тепер уже за допомогою науки і техніки.
Нас шістьох запросили до машин. Пані капітан сказала що ми поїдемо у місто на своїй техніці, та віїрці відмовили її. Виявляється, з’ява прибульців на невідомій техніці може налякати місцевих жителів, почнеться паніка та релігійний екстаз. Я огляділась. Помітила відразу, та подумала що може вночі на космодромі припиняють працю. На фредо навколо нікого, навіть біля вантажних кораблів. Ні вантажників, ні представників корабельних команд, нікого. Ані ремонтників, ані техніків. Тиша на космодромі, начебто технічно розвиненої планети мене навіть лякала. Згадати космодроми при столицях інших планет, там рух не припиняється ніколи, наче вічні двигуни, ті космодроми приймають і відправляють кораблі, а тут якась зла тиша. Я зрозуміла що влада Віїри приховує від населення прибуття інопланетних кораблів. І населення планети не має знати що прибульці мало чим відрізняються від віїрців. Хоча, я можу помилятись.
Чиновники запитали, чи інші члени команди потребують мешкання на час перебування на Віїрі. Капітан Кай відповіла, що корабель є домом для команди. Насправді вона не хотіла ризикувати своїми людьми. Також відчула страх перед цією закритою спільнотою.
Нас шістьох що мали їхати у місто, дуже ввічливо попросили усі засоби зв’язку залишити на нашому кораблі. Кай запитала Гела двічі, не розуміючи причини такої вимоги. Гел двічі перепитав терплячого чиновника. Капітан вислухавши ствердження безглуздій пропозиції обурилася. Гел переклав що пані капітан не може залишитись без засобу зв’язку, тому що вона така капітан. Їй запропонували два досить великих мобільних телефони, котрі працювали завдяки радіохвилям, що передавались через вежі побудовані у місті і навколо. Один для неї другий для її помічника Туреско. Капітан Кай мусила прийняти таку альтернативу, тим більше надіялась швидко вирішити усі дрібниці контракту і умови праці, та повернутися на корабель до звичних умов, без дивних заборон таємниць і табу.
Салон машин досить просторий і зручний. Нас всадовили по двоє на машину. Поряд незамінні представники спецвідділу що видавали себе за секретарів вчених і асистентів наукового товариства. Капітан Гела від себе не відпускала. Розуміла що без нього вона глуха і німа. Я мала забезпечити перемовини науковців.
Давно я не їздила на машинах з колесами. На возах і то частіше. Машини настільки швидко як могли виїхали з космодрому. Під’їхали до великих воріт. Навколо космодрому, що був напевне режимним об’єктом, побудовано високий паркан з колючим дротом по верху і баштами спостереження по периметру. Без дозволу ні втрапити ні вибратися, хіба що на крилах. За відсутності гравітаційних машин паркан це серйозна перепона. З космосу звичайно сісти на космічному кораблі можна, але по периметру стоять ракетні установки, і якщо немає дозволу на посадку чи зліт, обстріляють без попередження. А от ракетні установки привезли сюди з Найти (планета де виробляють зброю і космічні кораблі), такі зірвуть силове поле і виб’ють дірку у обшивці навіть сучасного військового корабля. Хоча наш Летос був би їм не по зубам, що вже говорити про старий крейсер. Джарек знав про зброю більше ніж спеціалізовані архіви Пайри.
Важкі бетонні ворота від’їхали убік, пропустили машини і зачинилися. Нічне місто зустріло нас темними неосвітленими вулицями і рідкими тьмяними вогниками вікон багатоповерхівок. На темних вулицях я не бачила більше жодної машини. Не було і пішоходів. Місто Віїри здавалося містом планети де усі люди загинули, а будинки залишились. Було моторошно від тієї пустки.
Під’їхали до високого темного будинку. Нас запросили вийти з машин, і зайти до освітленого вестибюлю, як то вони казали, престижного готелю для важливих гостей.
У готелі було тепло світло і навіть якось затишно, після провалля темних вулиць планетарної столиці. Гел припустив подумки що у них напевне проблеми з енергопостачанням. Це було дивно після того як я бачила масштаби освітлення великої території космодрому. Брат припустив що на режимних об’єктах напевне не економлять. Я здогадалась що саме заради освітлення режимних об’єктів економлять на цивільних кварталах. Брат погодився. Обмінювалися ми первинними, так званими, швидкими думками, що більше були навіть образами. І навіть не дивились одне на одного, бо мали ще встигнути перекладати чистильникам те що говорять віїрці. Чиновники щиро посміхались, запрошували до великої кімнати де було накрито стіл для гостей і тих хто мав невідступно нас супроводжувати. Серед віїрців котрі залишилися з нами були два науковці і чотири працівника спецслужби, що вдавали працівників міністерства екології. Господинею вечора була струнка худорлява жінка спортивної статури назвалася гідом, готова була відповідати на усі запитання стосовно історії і звичаїв свої планети. Гел перекладав для усіх, а мене точила думка, мені було цікаво як влада пояснює народу таку економію енергії. Гід тим часом запросила усіх до столу. Ми сіли. Стіл тут був високим, для кожного свій стілець, тарілки квадратні із твердого прозорого пластику, з такого ж матеріалу чашки і келихи, їли тут пластиковими паличками. Гід розповідала про великого і славетного правителя планети Віїра Донкгу. Цей правитель був славетний тим, що підняв планету з розрухи, дав народу віру у себе і тепер веде усіх до процвітання.
Я подивилась на брата котрий перекладав слова відданої владі жінки, вона говорила і очі її блискотіли фанатичним вогнем. Гел намагався просто тлумачити її слова не дозволяючи собі таку розкіш як емоції, скептицизм, недовіра. Капітан Кай також терпіла. Вона дивилася на жінку намагаючись їй вірити. Але жителі Пайри завжди відрізнялися підвищеною стійкістю і недовірою до подібної пропаганди. Так вони поважали Старця Саттару та за те що він робив для планет Гнізда і за те що не брехав. У палринців не було кумирів. Тіку слухала зачудовано, та не те що Гел говорив а як говорив, слідкувала за його губами. Вона таки знайшла свого кумира.
З сусідньої від столової кімнати, наче привиди, у білому пишному вбранні, з’явилися молоді привабливі жінки, поставили на стіл тарілки, і зникли під шелест цупкої тканини своїх незручних суконь. Від мене нічого не вимагали, роль перекладача взяв на себе брат. Я йому звичайно співчувала, важко перекладати ледь чи не божественні оповідання про великого вождя, та він впорається. Я можу поспостерігати. Місцеві середнього зросту для теплокровних другого типу. Це близько шести фрето, як наш капітан чи Гел. Жінки у них менші і тендітніші. Чоловіки горді самовпевнені, дивляться прямо в очі. Жінки дивляться тільки у підлогу. Вони тут швидко старіють, як тільки перестають рости їх тіла. Тридцять років і з’являються перші симптоми старіння, у них це називається зрілість. Тонкі риси, прямі носи видовжені обличчя, біла шкіра і пряме темне волосся різних відтінків, від темно-рудого до чорного. Очі зазвичай темні, звужені. Чоловіки кремезні присадкуваті, та трапляються стрункі підтягнуті, аристократичні, як то зараз модно говорити серед смертних заражених штучною молекулою. Вбрання у чоловіків однотипне, цупка сорочка і широкі штани на випуск. На ногах темне шкіряне взуття.
Віїрці налили нам у стакани якийсь темно вишневий напій. От тільки той що сидів біля мене, дивлячись на моє обличчя, засумнівався чи мені можна вживати міцні напої і налив мені якоїсь рідини з пластикової пляшки. Напевне солодка вода з бульбашками. Добре, потерплю декілька днів. Наша пані супроводжувач запропонувала випити за великого славетного правителя Донкгу. Та яка різниця за кого випити, особливо солодку воду.
На столі стояли тарілки з м’ясом запеченим, м’ясом провареним і багато місцевих плодів, як консервованих так і смажених чи варених. Запах від їжі був приємний. То все були, як сказав один з віїрських вчених, екологічно чисті продукти з власних теплиць правителя. Пані капітан виявилася вегетаріанкою, чим ще більше здивувала тубільців. Гел вже посміхався. Йму цей цирк вже здавався дещо комічним. Я почула його мислений коментар про спиртне, що то міцна солодка настоянка. Напевне та настоянка вдарила йому в голову. Капітан сиділа поряд з ним і після другого тосту накрила долонею келих мого брата, - досить студенте, ти мені потрібен ще адекватним.
- Добре, - погодився мій братик, посміхаючись сором’язливою юнацькою посмішкою.
Пані гід ще щось говорила, пані Капітан слухала переклад. Після пізньої вечері хотілося спати. Коли я вслухалася що вона говорить то виявляється була подяка інопланетним гостям, що ті погодилися допомогти Віїрі очиститися для майбутнього процвітання, і ще якась подібна маячня.
Врешті решт нас провели до кімнат і врешті залишили самих. Пані капітана поселили окремо. Чоловіків разом трьох, і нас з Тіку вдвох. Кімнати були теплі навіть затишні на якомусь п’ятому чи шостому поверсі. Білизна на зручних ліжках чиста і суха. У душовій тепла вода, то вже наче й цивілізація. Тіку пішла у душ і там була напевне з годину, я лягла на своє ліжко. Закрила очі, знайшла подумки Ол. Вона сиділа у каюті Летоса читала якусь книгу, стару, паперову. Поряд з нею старий Діп також з книгою і в окулярах, коли цей капосний велетенський кіт потрапив на Летоса? Хоча я була рада відчути його присутність.
- О я вже думала ти не вийдеш на зв'язок, - Ол відклала книгу і зручно вмостилася серед подушок, щоб ніщо не відволікало від телепатичної розмови не підсиленої апаратурою, а на давні спосіб.
- Та тут місцева гостинність заважала розслабитись. Навіть не знаю де Гел. У них все під наглядом, усіх підозрюють.
- Ви там обережно, не забувайте що трансформація людська у вас дуже хистка. Якщо дозволите себе вбити, то тіло може регенерувати у звірину неконтрольовану іпостась.
- Розумнице ти моя, - посміхнулася я.
- Я це в тебе бачила, - нагадала мені Ол мою нещодавню помилку.
- Та я думаю вони тут не настільки здичавілі, аби ось так просто нас вбивати.
- Надіюсь. Я знайшла вашого вченого. Це досить порядна людина, і він не знає достеменно до чого приведе його пошук. Але за місяць він у пошуку альтернативного здобуття енергії винайде нову для цього району космосу зброю. При нестабільності місцевих цивілізацій це нова війна і катастрофа. Випромінювання руйнівної енергії може активізувати пустки що залишились у цій галактиці і вони стануть поглинати матерію, як під час Чорної Хвилі, про яку ти мені розповідала.
- Потрібно його забрати звідси раніше і усі його записи схеми і розрахунки. Де він є?
- Та поки я знайшла його адресу. Тут немає загальної інформаційної сітки. Нейл не зміг знайти навіть засекречену. Тому тільки магічний пошук, а він як знаєш трохи повільніший.
- Та кажи вже, - посміхнулась я, - що не так з адресою?
- Там живе його донька, але його самого там немає, він приїздить тільки раз на місяць, на три дні, і знову повертається туди де працює. А місце де він працює я ще не знайшла, та напевне якась засекречена лабораторія. Дивно що я відчуваю його самого як він виглядає, що думає та не можу знайти де він знаходиться. Поки. Та я думаю знайду.
- Приблизно, хоча б, - погодилась я, - Чекаю. Здається моя сусідка по кімнаті вже виходить з душової, не буду її лякати своїм зосередженим обличчям.
Зайшов Гел. Тіку загорнувшись у рушник сиділа на своєму ліжку і вищипувала брови. Вдала що ніяковіє, манірно поправила рушник на грудях, стріляючи оченятами. Гел сів на моє ліжко, нахабно роздивляючись руду дівчину. Я його обняла зі спини за широкі плечі і поцілувала в смагляву щоку. Тіку аж застогнала дивлячись як мої руки обнімають предмет її бажання. Вона навіть ревнувати не могла, він мій брат, та ще й близнюк. Обнімаючи я передала йому останні новини по пошуку нашого об’єкта. Інформації небагато, та наші товариші працюють. Ол магічним пошуком. Нейл у пошуках носіїв інформації. На перший день вже багато. Брат погодився. Потягнув мене як мавпеня за руку, я опинилася на його колінах.
- Я прийшов побажати гарного сну, - сказав він вечірню формулу смертних.
- А я вже думала ти залишишся з нами, - промуркотіла Тіку, - наші вчені хроплять наче двигуни старих кораблів.
- Якщо вже будуть аж так хропіти, - посміхнувся мій брат, - то доведеться мені просити у вас прихистити мене. Обійняв мене, поцілував у лоб і поклав обережно на ліжко.
- З задоволенням прихистимо, - відповіла Тіку.
Він вийшов, вона подивилась на мене як на скриньку з скарбом, - у нього дівчина є?
- Немає, - з усмішкою відповіла я.
- А я маю шанс?
- Та не знаю, - відповіла я, підвелась з ліжка і відступила до душової кімнати.
- Аааа! Я його хочу! – верескнула вона як маленька дівчинка, котра вимагає іграшку.
- Нічим не можу зарадити, - відповіла я і втекла у душову.
- Ах ти мала капоснице, відчиняй швидко я хочу все про нього знати! – із сміхом верещала Тіку стукаючи кулачком у двері душа, - усе усе.
Я відчинила двері, і досить голосно як то роблять юні дівчатка відповіла із сміхом, - студент, лінгвіст, у команді гравіскейтерів, а уподобання у нього до дівчат різнобарвне настільки, що я навіть не знаю хто йому може сподобатись, а хто ні. Тим більше він нещодавно втратив кохану і досі ще сумує за нею.
- Аааа! – верещала Тіка, - хочу, хочу, хочу!
Ми голосно сміялися і верещали. Мені навіть сподобалась ця юність, нестримність, відвертість, було приємно відчути, що я жива. Відчути вир емоцій що йшов від юної Тіку. Та двері прочинилися. І у кімнату зайшла наша пані гід, вона стала при дверях склавши руки наче у молитві, напевне як у молитві на віїрського правителя Донкгу, і коли ми вирячивши на неї очі затихли, тихо попросила, - Дівчата у нас не прийнято так голосно проявляти емоції. Я вас прошу, поки ви у нас в гостях, тримайтеся трохи стриманіше. Так ви проявите повагу до нас і наших звичаїв.
- Що вона каже? – пошепки запитала Тіку.
Я переклала. Моя нова, несподівана, подруга Тіку здивувалася, та була розумною дівчинкою, багато подорожувала, тому вона вибачилась на міжгалактичному. А я від імені нас обох вже віїрською пообіцяла, що ми будемо поводитися тихо і стримано.
Пані гід вклонилася нам, побажала гарних снів і вийшла спиною у двері. Двері зачинила.
Ми з Тіку не змовляючись впали на свої ліжка лицями у подушки і почали сміятися вже у подушки.

Гел вийшов на балкон у коридорі, в тонких штанах з еластичної тканини, вдягнувши куртку на голе тіло. Місто темне і лише заграва від ліхтарів що освітлювали космодром і ще декілька освітлених об’єктів напевне за містом, всього шість у різних районах столиці Віїри. Гел запам’ятав напрямки і приблизну відстань. Відчув що за його спиною стояла капітан Кай.
- Не спиться студенте? – посміхнулася вона, дістала з кишені портсигар і запальничку, тоненьку цигарку затисла губами процідила, - палиш?
Гел кивнув головою, взяв цигарку, запалили з одного вогника.
- Ти, як я зрозуміла, досконало знаєш мову віїрців. Використовуєш якісь технології у вивченні мови, чи пам'ять феноменальна?
- Пам’ять, - відповів Гел. Він повернувся обличчям до капітана Кай, обперся об парапет. Дивився на пані Кай, як на рівну собі, - чому ви ставитеся до мене з такою недовірою, капітане?
- Нахабний хлопчисько, - посміхнулася вона, - гірко усвідомлювати, що фізична краса смертних миттєве явище. То не недовіра. Ти просто нагадав минулі часи, котрі я знала з розповідей прадіда і з фото його старого альбому.
Гел промовчав.
Напівтемрява, тьмяне світло, червоний відблиск цигарки. Кай милувалась ним наче він був недовговічним витвором мистецтва і ще мить і зникне, перетвориться на пил. Вона поринула у спогади, - Мій прадід був калтокійцем. Він вижив у Війні Сфери. І прожив ще довгих сто років, та так і не зміг вибачити собі що залишився служити Раді. Не міг пробачити собі що воював проти свої товаришів, котрі відстоювали свободу і своє життя. Адже їх переслідували тільки тому, що вони були перевертнями. І новий світ не хотів їх приймати.
- Шкода що Світ втратив дива, - погодився Гел.
Капітан Кай сумно кивнула.
- А кого нагадав я, хіба перевертнів? Чому ви порівняли мене і мою сестру з ляльками?
- Цікавість тебе згубить студенте, - Кай загасила цигарку, - була одна світлина. Прадід казав що то випадково потрапили у кадр старійшини ради. Він бачив їх, і був присутній на розстрілі. Ти і твоя маленька сестра дуже схожі на тих засуджених до страти старійшин, що були також командуючими армії калтокійських найманців. Вони були командирами мого прадіда, а він стояв у конвої, коли їх розстріляли і до смерті собі не вибачив тієї зради.
- Страшна історія, невже це справді колись відбувалося у Раді галактик? – запитав Гел. Хоча насправді знав, що тоді відбувалося. Але ж як студент не повинен того знати.
- То були часи, коли вороги захопили Раду галактик обманом і засудили відсторонених правителів за геноцид і винищення планет, а ще за розв’язування війни, - відповіла капітан Кай, - минуле потрібно знати маленький, аби не повторювати помилок.
- Минуле потрібно знати, - повторив Гел. Цигарка згасла у його руці, - ті старійшини виглядали як двадцятирічні?
- Так, - кивнула капітан головою, - виглядали юними, а насправді були давніми. Та якщо пошукаєш у галактичній інформаційній сітці то знайдеш інформацію. А я спати. Добраніч студенте. Добре що ти сучасний юнак, вільний і напевне безгрішний. Спорт і навчання. І ніякої війни.
Вона розвернулася і пішла у свою кімнату. Гел стояв на балконі у напівтемряві над темним містом. Розгублено дивився вслід капітану корабля чистильників. Намагався згадати конвоїрів калтокійців, відступників, котрі залишилися служити Раді, не погодились зрадити Старця і населення Гнізда. Хоча старші калтокійці, і усі ті хто мав здатність до трансформації, забравши усі кораблі і зброю, перекинулися під командування піратського імператора Ретолатоса. Та як міг згадати обличчя конвоїрів, вони тоді усі здавалися тінями. Не пам’ятав він облич. Кинув недопалок у попільничку і пішов у кімнату де солодко хропіли два науковці з Пайри.
Взяв ковдру і тихенько зайшов у мою кімнату, ліг поруч зі мною. Я обняла його і ми заснули. Чомусь після останньої війни я спокійно могла спати тільки біля брата знаючи що він зі мною.
Чула я ту розмову між капітаном і Гелом, і теж намагалася згадати обличчя конвоїрів, та згадувала тільки Рофуса, Тавава, Ствена котрі витягли нас з полону. Нас а ще Ретолатоса і Нейла котрих тримали сплячими у саркофагах.

Зранку. Спочатку тихо, потім голосніше, у кімнатах почала грати музика. Якийсь патріотичний марш. А потім щось етнічне з патріотичним забарвленням. Мова на Віїрі була твердого звучання і пісні здавалися гучним биттям барабанів. Так зранку такі пісні розбудять мертвого. Я відкрила очі. Гел ще спав, обіймаючи мене у сні, як дитинча м’яку іграшку. Тіку сіла у ліжку і заклякла дивлячись на мого брата, жалібно прошепотіла, - я закохуюсь.
- Тримай почуття під контролем, - з усмішкою відповіла я, - ти зможеш, ти сильна.
Гел відкрив очі, - та вони що, знущаються? – маючи на увазі оду пробудження по віїрські.
Ми з Тіку знову почали сміятися. Сміх Тіку взагалі був якимось заразним, простим, легким, життєдайним.
Та двері відчинилися і наша пані гід знову зайшла до кімнати. Побачивши Гела вона обурилася, - Ми думали з вами щось сталося. Ви не спали у вашому ліжку.
Гел сів, ковдра сповзла, його худорляве гнучке юнацьке тіло з гарно окресленими м’язами змусило нашу правильну пані відвернутися. Вона почервоніла, не просто рум’янець на щоках, вона уся вкрилася червоними плямами навіть на руках, - Ви, ви зовсім дикуни. У нас виникло враження що ви розпусники, хоча я знаю ви просто тут спали, біля вашої сестри. Але враження неприємне.
Гел посерйознішав, - це лише враження, пані Паку, - враження, це думка, котра склалася у вас, та реальність інша. У нас різні звичаї, ви можете спробувати також зрозуміти нас.
Вона стояла боком, дивилася у стіну, та чула усе добре, здригнулась на звертанні пані. Її обличчя от, от мало запалати і влаштувати навколо пожежу. Нічого не відповіла чужинцю, тільки повідомила, - Чекаю вас у столовій, за п'ятнадцять хвилин, - Вийшла причинивши двері.
- А що ти їй сказав, - шепотом запитала Тіку.
- Що ми різні, - відповів мій брат, став з ліжка, - піду, у моїй кімнаті душова вільна.
- А якщо разом? – запропонувала Тіку.
- Тіку, - простогнала я.
Гел посміхнувся, забрав ковдру і вийшов.
Та душ ніхто не зміг прийняти. Вода у кранах готелю зранку була холодна.

День хаотичний. Нам намагалися дати можливість ознайомитись і вразитись історією славетних звершень вождя Донкгу, його батька і їх вірних товаришів. Були то і велетенські пам’ятники і музеї трудової слави. Пані, хоча вона напевне ображалась на таке звертання, тому ми потроху призвичаїлись називати її дивним звертанням - товариш Паку мала витримку залізної машини, вона розповідала і розповідала про свого улюбленого вождя. Я і Гел перекладали і перекладали. Якщо сказати чесно, то язик болів навіть у мене. Та щось я запам’ятала напевне після п’ятого об’єкту і восьмого повторення. Батько товариша Донкгу, товариш Гдонкгу зігнав із вищих постів торговців двісті років назад. Бо бачив що його великий народ чекає тільки занепад і отупіння, а віїрці були достойні кращого життя і великих звершень.
Так двісті років назад народний промисел Віїри був такий що навіть на Пайрі замовляли вишитий віїрськими майстринями одяг, зроблений віїрськими гончарами посуд, а сплетені віїрцями кошики стали взагалі модними і на десять років замінили товарні сумки для палринських господинь. А ткані килимки стелили навіть у палаці Саттари. От чому назва планети мені була знайома. О так страшенний занепад. Розквіт буржуазної майстерності мав привести до занепаду народної слави. Та що бачила я за тими величними спорудами і пам’ятниками. А бачила пусті вулиці бетонного міста де не будували нових будинків а тільки якось латали старі. Нікого живого, навіть домашніх тварин. Зранку і там де ми з’являлися, я жодної людини не бачила, тільки біля пам’ятників і у музеях були відвідувачі. Жінки у незручних та яскравих платтях до підлоги і коротеньких курточках прикрашених штучним хутром і чоловіки у строгому одязі сірого коричневого і синього кольору. Одяг то штани простого покрою, сорочка пряма без карманів на випуск і куртка місцевого військового зразка. А військових тут було надзвичайно багато, мені наприклад здалося що кожний третій. Бо у військовій формі ходили і жінки. У них були спідниці не довгі як у цивільних, а короткі, по коліна, білі шкарпетки і черевики без каблуків. А військові курточки напевне пошиті по замовленню на кожну товаришку. Все таки дивне те звертання.
На вулицях чисто. Коли почали з’являтися прибиральники я зрозуміла чому. Прибиральники, це були люди у однакових робах жовтого кольору, вони підмітали дороги і тротуари, вискубували і саджали щось у клумбах у котрих ще відцвітали яскраві осінні квіти, фарбували, ремонтували. Жовті здавалися зовсім безликими і навіть без статевої ознаки. Горбилися наче щохвилини очікували удару. Обличчя ховали під тінню кашкетів. Біля жовтих груп завжди були групи у темно-сірому добротному теплому одязі, вони стояли навколо жовтих наче чабани. Усе те вдалося розгледіти тільки у напівзатемнене вікно машини на котрій нас возили по місцям слави. Там де ми мали можливість вийти з машини не було ні жовтих ні сірих. Іноді жінки у довгих платтях і коротеньких курточках співали прославляючи пісні, іноді показово гралися у рухливі ігри діти. Вони наче намагалися показати, що неймовірно щасливі. Та були таки перелякані і дивилися на нас як на чудовиськ, небезпечних і напевне навіть заразних.
Після чергового музею великим славетним вождям, товаришам Донкгу і Гдонкгу наша пані капітан не витримала і прямо запитала коли усе це скінчиться і вона зможе зайнятися справою, заради котрої сюди прилетіла. Що вона вже пройнялася славою вождів, і вони їй будуть тепер снитися, але вона ділова жінка і не у відпустці. Товариш Паку попросила товариша капітана бути терплячою до звичаїв Віїри і пообіцяла що увечері товариш капітан зустрінеться з великим вождем Донкгу, аби той дав благословення на славетну працю і достойну платню. Гел перекладав. Стояв за спиною капітана Кай ризикуючи запалати від гніву жінок. Та у перекладі зробив суттєву помилку і спіймав недовірливий погляд товаришки. Так і я це зрозуміла також товариш Паку тому і працювала нашим гідом, що вона знала міжгалактичну.
Коли ми повернулися до машини. Капітан Кай дала волю своєму темпераменту. Як вона лаялась, я запам’ятала декілька гарних висловів. Коли вона намагалася охарактеризувати вождя Гел вхопив її за руку і стиснув зап'ясток. Вона була настільки здивована вчинком мого брата, що замовкла. Він головою похитав і попросив, - Обережніше.
- Ти що студенте? З глузду з’їхав? – капітан Кай вирячила на нього свої гарні світлі очі, - вони все одно ні більмеса не розуміють.
- Не вартує їх недооцінювати пані капітан. І краще не ображати фанатиків.
- Ти дивний хлопче. Надто розумній і нахаба надзвичайний.
- Другий мій факультет дипломатія, пані.
- Будуєш славне майбутнє для себе?
- Десь так, - посміхнувся Гел.
- Амбітний.
Капітан посміялась із застережень Гела та припинила лаятись.
Тіку сіла біля мене, - твій брат мене вражає, він такий сміливий.
- Ти просто закохана, - посміхнулась я, от бачиш його як героя твоєї казки. Повір мені він не такий милий як здається.
- А такий гарненький як я його бачу чи тут я також помиляюсь? – запитувала невгамовна Тіку.
- Та напевне тобі ж видніше, - знизала я плечима.
- Та ви ж близнюки, якби ти була хлопцем була б як він.
- Вже уявила? – засміялась я.
А повздовж дороги все ті сірі будівлі з маленькими вікнами жовті безликі з сірими конвоїрами. Мені здалося що команда чистильників єдині живі створіння у світі зомбі.
Вечором нам усім принесли святкові вбрання. Чоловікам ще нічого, напіввійськова форма з якимось відзнаками. Пані капітану також пощастило у неї була чоловіча форма. А от ми з Тіку мусили вдягати сукні з цупкої тканини Я синю а Тіку зелену. З вишивкою і стрічками. Ми вдягнулися глянули одна на одну і знову почали сміятися. Хоча нічого смішного у нашому вигляд не було, сукні личили нам.
Гел зайшов за нами і намагався не сміятися. Тіку попередила, - навіть не посміхайся. Капітану місцева форма личила більше ніж нам наші сукні. А наші два вчених і в місцевому одязі виглядали нашими вченими у карнавальних костюмах. Гел також здавався актором, бо такий одяг на ньому виглядав як реквізит. Волосся він зав’язав у хвіст, та це не допомогло. Роль студента йому підходила більше. Товариш Паку чекала нас біля дверей готелю. Вона також була у військовій формі яскраво синій, напевне парадного зразка. Запросила нас до нашого звичного мікроавтобуса.
Вечірнє місто мало чим відрізнялося від нічного і денного. Таке ж безлюддя як у день і темрява як уночі. Навіть палац влади був з затемненими вікнами, хоча у великому залі наче сонце, світилися яскраві блискучі люстри з кришталю. Нас не перевіряли на вході як інших. Спостерігали за тим як ми збираємося, бо камери нагляду були навіть у душовій і я впевнена, що за жінками спостерігали жінки, а за чоловіками чоловіки. Хоча може виїрських посадовців не стосуються закони моралі.
Гостей багато, виявилося що святкують день народження першого славетного вождя товаришу Гдонкгу. Втрапили ми. Своєчасно. Син померлого вождя стояв на блискучому позолоченому балконі, наче сам собі вже став пам’ятником. Весь кругленький, гладенький випещений на відміну від своїх аскетичних підданих. Зріст мав понад шість фрето могутні плечі вказували, що юність він провів у тренуваннях, та зараз не до лиця великому вождеві бігати і підтягуватись. Не царська то справа. Має бути символом благополуччя своєї планети. Коли ми увійшли він говорив промову розповідаючи про свого батька, наче про бога, втрата котрого буде вічною трагедією для віїрського народу. Та народу Віїри потрібно радіти, що починання великого товариша Гдонкгу підхоплені патріотами і справа продовжується а народ впевнено йде до прекрасного світлого майбутнього. Гел на вимогу капітана Кай переклав слова товариша Донкгу. Вона стрималась від гострих коментарів, але все таки проговорила, - я вивчала довоєнну історію Всесвіту.
Гел кивнув розуміючи. Ой як добре він розумів про що говорить пані капітан. Ой скільки таких світів ми бачили, і жодного разу не діждалися від жодного з них обіцяного світлого майбутнього, тільки занепад і в гіршому випадку загибель.
Та товариш Донкгу наказав святкувати день коли батько славетних перемін народився. Столи накриті, жінки співають гімн котрий тут співають на честь товариша Гдонкгу кругом де є пам’ятники. Може інших пісень тут немає? Танців також немає. Є виступи молодих спортсменів і акробатів, котрі будують живі піраміди і відтворють акробатичні патріотичні асоціативні сценки. Гості ходять п’ють алкогольний напій схожий на оргу (горілка, чи швидше самогон очищений) та оргу була дуже вже розбавлена. На столах що біля них стояли усі гості було багато різних продуктів, загалом холодні закуски, невеличкі канапки з рибою, м’ясом, сиром, якимось паштетами. Жінки високопоставлених товаришів що відрізнялися бо на їх обличчях нанесено мінімальний макіяж, а волосся блистіло, і тканини з котрих пошито святкові сукні інопланетного походження. Такі товаришки не підходили до столів. На відміну від дружин молодших військових офіцерів, відзначених за якісь заслуги перед спільнотою Віїри. Ті вже не відходили від столів, радіючи смачній їжі наче діти цукеркам.
Нас запросили у іншу залу, трохи меншу затишнішу. Там були знову ж таки кришталеві люстри, накритий стіл біля якого сиділи товариші з найвищих щаблів влади Віїри. Нас як прибульців люб’язно запросили до товариства. Не часто тут у них бувають гості з інших планет.
Пані капітану і двом вченим запропонували місця серед наближених до президента. Мене Тіку і Гела подалі серед нижчих чинів. Тут на столі було більше різновидів спиртного, але їжа простіша і ситніша.
Гел таки мусив покинути наше з Тіку товариство, пані капітан не могла розмовляти з віїрцями без свого тлумача. Хоча я навіть могла тицьнути у декількох хто знав міжгалактичний. Наприклад сам товариш великий вождь. Генерал, що сидів біля нього військовий далі нікуди не тільки зовні а й глибині свого мозку. А ще чоловічок невисокого зросту з блискучими залисинами що сидів навпроти генерала. Погляд у чоловіка був липкий наче гумовій клей. Він підозрював всіх у всьому.
Нас роздивлялися здивовано і відверто, наче ми були манекенами виставленими на вітринах. Чорний колір шкіри капітана і її червоне коротке волосся, руда зеленоока Тіку, Гуаре з його сивим волоссям і синіми очима, Юрганот червоношкірий з білим волоссям заплетеним у дві коси за звичаями його народу. І на останок ми з братом. Усі незвичні для сірого світу сучасної Віїри.
Потроху розговорилися з офіцерами і їх дружинами. Вони виявилися простими привітними життєрадісними і впевненими що їх життя найкраще у Всесвіті. Руда Тіку подобалася молодим військовим, вони були захоплені нею. Дружини військових навіть не ревнували, підтверджували що іншопланетянка і справді гарна і радили їй скоріше вийти заміж і обов’язково з військового. Я чомусь здавалася їм дивною, пізніше дізналася що сприймалася як зовсім юна дівчина, що тільки що закінчила школу. Вони взагалі думали що я донька котрогось з вчених. Та дізнавались що я не з батьком, а з старшим братом казали, що не можна було батькам мене відпускати. Потім дізнавалися що ми з Гелом близнюки і не вірили, і продовжували зі мною спілкуватись як з підлітком.
Тим часом товариш Донкгу підвівся, подякував усім за гарну компанію і за те що прийшли згадати його славетного батька. Запропонував продовжувати свято і запросив капітана Кай на декілька хвилин, на келих гарного вина. Капітан сказала, що мусить взяти з собою перекладача. Та товариш Донкгу повідомив, що розмова конфіденціальна і його знань міжгалактичної вистачить, аби порозумітись з громадянкою Пайри.
Гел залишився біля вчених, вони просили перекладати їм розмову з віїрським вченим. Сперечались через походження життя у всесвіті і доводили одне одному, що теорії наукового світу Пайри правдивіше відкривають таємницю життя, але віїрські науковці заперечували те що палринці праві. Гел перекладав теорії намагаючись не замислюватись над змістом суперечки. Віїрці доводили теорію еволюції, і великого вибуху, з запалом розмахуючи руками, показуючи як всесвіт розширюється під дією колосальної енергії, яка звільнилась після колосально стиснення матерії, яка невідомо звідки взялася і невідомо чим стискалась. Вони припускали що стискалась матерія попереднього всесвіту, бо після того як припинила розростатися, почала знову ущільнюватись у велетенську чорну діру, котра була зовсім не дірою а магнітним полем надзвичайної потужності. А людина на думку віїрців з’явилася у всесвіті у результаті еволюції, що тривала впродовж мільярдів років. Почалася з одноклітинних організмів і розминулася у складну мислячу структуру. І тому кожна людина повинна усвідомлювати своє місце у всесвіті і бути достойною поколінь котрі призвели до виникнення життя. Щось ось таке доводили віїрці палринським вченим з корабля чистильника. Палринці допускали втручання розуму у створення матерії, так як по їх теорії спочатку виник розум. Після такої заяви у віїрських вчених ледь чи не піна з вуст пішла, вони наче збожеволіли від такого невігластва. Вони і помислити не могли що вчені Ради допускають наявність у всесвіті бога. От так і сперечались поки не повернулась до нас пані капітан. Вона була трохи напідпитку, і посміхалась, наче почула хороший та дурний жарт.
Потім ми повернулися у наш готель. Пані капітан мовчала. Пани вчені спали притулившись одне до одного втомилися віл оду і суперечок. Гел не наважився запитувати капітана Кай про розмову з вождем. Ми з Тіку взагалі обговорювали віїрських чоловіків і їх жінок, жартували і сміялися. Пані капітан навіть не втихомирювала нас. Але не втрималася і сказала чомусь до Гела, - Він дозволив нам працювати, пообіцяв перевести гроші на рахунок і попросив погостити у нього у палаці декілька днів. Запевнив що мої люди професіонали і впораються без мене. І що це значить малий дипломате?
- Вас візьмуть у заручники, - відповів Гел.
-  Навіщо? – здивувалась капітан Кай.
- Вони параноїки, - відповів мій брат, і зрозумівши що сказав, посміхнувся.
- Ти можеш пояснити, яке відношення має те що у них психічне захворювання до того запрошення у гості до палацу.
- Та підозрюють вони усіх у шпигунстві, - просто відповів Гел.
- То маячня, - капітан не могла прийняти відповідь свого перекладача, - Абсурд, - говорила вона, - Чому ти так думаєш? – запитувала.
- Вивчав тоталітарні держави і особливо диктатуру.
- То ти думаєш?
- Пані капітане, я бачу.
- Тобі точно двадцять?
- Трошки більше.
Вона здивовано подивилась на нього, - наскільки за двадцять?
- Двадцять один, - посміхався Гел.
- Ти мене бісиш, студенте.
А коли я заповзла у душ змивати сп’яніння і фіміами кислих дешевих парфумів з додатком перегару, отримала телепатичне повідомлення від Оллаель. Наш вчений приїхав додому навідати доньку бо отримав вихідний на честь дня народження вождя Рдонкгу. Я покликала Гела.
Будинок вченого знаходився у трьох кілометрах від нашого готелю. Але наші кімнати були під постійним наглядом. Гел вирішив піти один. І так як спали ми минулої ночі разом, то цієї ночі наглядачі могли і не помітити його відсутності. Шкода я не можу піти з ним.
Тільки от є сумніви. А якщо вчений не захоче нас слухати, якщо видасть службі безпеки. Якщо він фанатик, як більшість. Хоча Ол казала що вивчила його психіку і інтелект. І бажано не гіпнотизувати і не зачаровувати його, а просто поговорити. Маленька Ол рідко помилялась, тому вирішили ризикнути. Тіку чекала поки мій брат прийшов. Тільки тоді стрибнула у своє ліжко і заховалась під ковдру. Коли вона заснула Гел вислизнув з нашої кімнати через балкон, спустився на нижній поверх. Там було темно. На четвертому поверсі не виявилося постояльців. Сходи темні. Я зрозуміла що камери слідкують тільки за тим поверхом і тими кімнатами де поселили нас. У вестибюлі він захопив військову куртку чергового вояки, що мирно проспав його вихід із готелю. Двері були зачинені зсередини. Щось надто легко він вийшов.
По темному місту Гел пройшов три фредо швидкою ходою, бігти не наважився, аби не привертати зайвої уваги. Та коли пройшов ще три фредо, зрозуміють що камери слідкують за вулицею і його помітили. Тепер йти до вченого додому не мав права, поки його не загублять агенти спецслужби.
- Гел повертайся, - телепатично говорила я, - провалимо усе. Нікого крім тебе на вулицях немає. Зайдеш у під’їзд потрапиш у пастку, у них тільки один вхід у будинках. Місцеві тебе видадуть.
Він і сам це розумів. Тому повернув назад. Тоді з бічних вулиць на великій швидкості виїхали темні машини, різко зупинились одна перед Гелом, інша за його спиною. Тепер Гел мав вдавати що вирішив втекти від супроводу бо цікаво, бо вивчає цю планету, бо справжнє життя можна побачити тільки занурившись у нього без няньок.
А з машин вийшли солдати у чорній формі. В шоломах, в окулярах нічного бачення озброєні наручними тадо (автоматична зброя стріляє голчатими кулями, лазером, іноді прилаштований вогнемет, вдягається на руку як наруч). У бронежилетах. Усі високі як для віїрців, міцні, незворушні. Гел закляк між вояками. До нього підійшов командир загону спецпризначення. Дядько з жорстким рубленим підборіддям, він нічого не запитав, він вдарив прибульця в лице поваливши на підмерзлий асфальт. Гел не наважився відразу підвестися. Інший солдат підняв його на ноги вхопивши за волосся. Командир загону вдарив кулаком у живіт, підхопивши за комір вкраденої куртки, так що Гел падаючи випав з тієї куртки, його знову підняли. Тоді командир загону почав запитувати, - Що ти тут робиш?
- Хотів прогулятися нічним містом, подивитися, - вдаючи заїкання задихаючись від болю відповів Гел.
- Прогулявся? – несмішливо перепитав товариш командир.
- Вибачте що втік, мені було цікаво, я вивчав мову Віїри і історію, - почав виправдовуватись мій брат.
- Мене не цікавить, - перебив його вояка.
Солдат що стояв за спиною Гела зав’язав моєму брату очі якоюсь ганчіркою, що пахла нафтою. Підхопив під руку. Підскочив другий солдат і вони запхали вдвох Гела до машини, кинули на підлогу.
Подумки Гел лаявся. Та зовні вдавав переляканого студента. Його провезли з п’ятдесят фредо міськими кварталами, аби налякати, підвезли до готелю і викинули. Охорона готелю не знімаючи брудної ганчірки затягла заблуду у готель, провели до його кімнати і під здивовані погляди очунявших від алкоголю вчених, кинули на ліжко. Мовчки вийшли зачинивши двері. Гел зірвав пов’язку з очей жбурнув у стіну. До кімнати чоловіків забігла капітан Кай, горланячи на весь готель, - Ти що студент збожеволів? Так чудово усе знаєш?! За яким, в біса, рожном ти поперся швендяти містом?!
- Здалося цікаво втекти від усіх цих спец товаришів, - чухав лоба і вдавав сором мій брат.
Пані капітан постукала собі пальцем по лобі, цей жест означав що вона вважає Гела цілковитим дурнем, - Ідіот малолітній, якщо я втрачу через тебе заробіток, я тебе викину по дорозі на матріархальній планеті.
- А це погано? – здивувався мій брат.
- Для тебе так, - відповіла пані капітан, і вийшла гримнувши дверима.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 20-01-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.61231112480164 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Українські vs зарубіжні обкладинки
Обкладинка є тим імпульсом, який спонукає людину звернути увагу на книгу. Вона розповідає про ядро видання …
Огляд фантастичного роману «Валеріан та місто тисячі планет»
Вже з самого початку стає зрозуміло, що книга ця не є стандартним твором. Адже написана вона на основі …
Людина і Зло: «Концерт пам’яті янгола» Шмітта
Нещодавно у «Видавництві Анетти Антоненко» побачила світ нова книжка малої прози Еріка-Емманюеля Шмітта — …
«Україна 2030»: Пан або пропав
Очевидно, будь-яка нація, яка здобуває незалежність і власну країну, має ухвалити принаймні приблизний …