- Забудь про це.
- О, ні.
- В нас нема середнього класу…
- Знову починається.
- А є тільки дуже бідні…
- Я навіть не хочу слухати.
- Бідні…
- Я тебе не слухаю.
- Та бідні, які помилково вважають себе середнім класом.
Марта демонстративно витягнула із вуха таблетку навушника.
- Ти закінчив?
- Ні, я тільки починаю.
Славко весь аж зашарівся, намагаючись донести до подруги свою громадянську позицію. Він роздратовано підсунув вверх окуляри і встав так, щоб затулити Марті дошку, з якої вона переписувала у зошит формули. Але дівчина очевидно була не налаштована на політичні дебати. Вона мовчки зібрала речі і пересіла у сусідній ряд.
Коли в неї перед носом знову з’явився Славко, вона переможено підняла руки над конспектом.
- Чому для тебе це так важливо?
Вираз на обличчі хлопця враз змінився так, мовби Марта як мінімум сказала йому, що вона не вірить у теорію земного тяжіння, тому що це лише теорія, а теорії, як усім добре відомо, ще потребують доведення.
- Хіба ж це не очевидно?
- Ні, не очевидно.
- Ну, тоді я навіть не знаю…
- От-от, - зраділа Марта. - Піди взнай і тоді прийдеш мені все-все розкажеш.
Дівчина захихикала з власного жарту, але Славко її гумор не оцінив.
- Ти несвідома громадянка. Такі як ти потім ідуть та продають свій голос за пачку гречки.
Марта скривилася.
- Ну, я взагалі беру грошима.
Тут вона вже точно перегнула палицю, бо лице Славка за долю секунди перемінилося у кольорі з багряного на брудно-сіре.
Марта перелякалася, що з одногрупником, ще чого доброго, зараз трапиться нервовий припадок, і поспіхом його заспокоїла.
- Ну, що ти? Я жартую.
- Такі в тебе жарти.
Марта винувато опустила голову і зробила вигляд, що виправляє щось у конспекті.
Славко поглянув на неї, мов на дитину, яка переплутала мешти правий із лівим, та поблажливо почав спочатку.
- Розумієш, в нас же насправді нема середнього класу.
