Позаду - холод твоїх червоних уст, а попереду - гарячий сніг, з*їдений божевільним січнем.
...Що подарувати тобі, коли вже все переписано в минуле? Може вітер в кишенях? А може вічну напругу?
Ту, що буває тільки тоді, коли в герці зійдуться двоє, щоб запалити щось нове,
Чи може - зовсім забуте старе ... або неіснуюче,
Якого до нас ще ніколи не було, а опісля - тим паче!
І щоб той вибух бачили всі... як на екрані... оголений та безсоромний,
Щоб здирали з себе очі, заздрісно прицмокуючи, втрачаючи останній глузд у хтивості,
Бо ті, що крадуть, завжди будуть позаду, доганяючи оману, що їм залишила безнадійна тінь...
А ми?.. Ми втечемо нашою єдністю до Едему,
Щоб там одягнути на себе роздерте навпіл щастя...
