Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2463
Творів: 44149
Рецензій: 86116

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Різдвяне оповідання

Дванадцять срібняків

© Тетяна Старосвітська, 09-01-2016
- Шановні пасажири! З першої платформи відправляється мікроавтобус за маршрутом «Кременчук - Полтава»; час відправлення - вісімнадцять годин. Водієві та пасажирам щасливої дороги! – продзвенів у морознім повітрі голос диспетчера, й міський автовокзал поринув у вечірню млу.

Привокзальний двір, щільно закутаний в холоднечу, туливсь одним боком до високого паркану, на задньому дворі сумно бовваніло кілька мікроавтобусів; на освітлених платформах зграйками тупцювали транзитні пасажири. На ніч брався добрячий морозець, різко похолодало.

Я зиркнула на годинник: минула шоста, але автобус не рушав. Нетерплячий пасажир вголос обурювався затримкою рейсу, водій мовчки прогрівав двигун, а контролер, стоячи на сходинці автобуса, зверталась до сусідніх платформ:
- Пасажири, хто на Полтаву на вісімнадцяту? Автобус відправляється!..
Ніхто не відповідав. Контролерці, нарешті, урвався терпець, вона віддала папери водієві.
Ось тоді й з’явився запізнілий пасажир. Це був немолодий, інтелігентного виду чоловік років семидесяти. З усього видно, що дуже поспішав, але здававсь незворушно-спокійним. Приємне обличчя випромінювало легку посмішку, як це буває в людей, що знають велику таємницю. Пасажир, зайшовши в салон, звернувсь одночасно до всіх:
- Мир вам, люди добрі! Пробачте, що змусив чекати, вже ж сьогодні й дорога – такі перемети...
Контролер, роблячи відмітку в дорожньому листі, різко обірвала:
- У вашому віці, шановний, краще вдома сидіти, а не в дорогу вибиратись!
Дідусь, займаючи своє місце, мирно відповів:
- Це як сказати… Адже для всього свій час, і година своя кожній справі під небом!
Поведінка старенького чоловіка була відверто-приязною, тож напруга й роздратування минули самі собою. Нарешті автобус відкотивсь від платформи й, підстрибуючи на снігових ритвинах, вибрався на дорогу. Водій вимкнув світло, і в салоні запанував морок. На передньому сидінні молодята вже зігрівались чаєм, і насичений лимоном терпкуватий аромат по-домашньому поплив у салон. Пасажири, встигши добряче змерзнути, потроху «відтавали»: на повну силу працювала пічка, від якої йшло рятівне тепло. Дехто сидів скоцюбившись, розтираючи замерзлі руки чи ховаючи їх в рукава пальто, хтось починав дрімати.

В дорозі найкраще місце - біля вікна: завжди цікаво спостерігати за життям, що тече паралельно моєму. В намерзлій шибці, якщо потримати пальці на склі, можна зробити маленьке «віконце», що дозволяє бачити навколишній світ.
За вікном пролітали поодинокі села, прослизали обриси сільських хат. В багатьох оселях яскраво горіло світло й, дивлячись на них, відчувалось, як на душі світлішає. Ці вечірні вогні видавались маячками життя, що вперто виривалися з пітьми то тут, то там...
Був вечір напередодні Різдва. В усьому відчувалась святкова врочистість: білий сніг за вікном, тріскучий мороз, принишклі села, тиша в салоні маршрутки й благодушні пасажири, заглиблені у власні думи. Всіх об’єднувало одне: різдвяний вечір в дорозі. Студенти їхали додому, робітники звично поспішали з роботи, а хтось їхав на гостину, наперед смакуючи приємне спілкування…

Дорогою траплялися «ліві» пасажири, котрих водій охоче підбирав, не зважаючи на відсутність вільних місць, бо хто ж відмовиться від додаткового заробітку? Зайшовши в автобус, вони оплачували проїзд та проходили на середину.

Я спробувала уявити себе на місці тих, що стоять цього вечора на дорозі. Навколо – порожнеча… жодної живої душі… ніч та яскраві зорі на вічному небі. Мабуть, в такій ситуації найбільш відчувається людська безпорадність. На якусь мить стало моторошно  – краще погана їзда в автобусі! Тут тепло й затишно, доброзичливі пасажири, водій – професіонал, а за вікном різдвяний вечір…

Водій увімкнув радіо і в салон ввірвались звуки модного шлягеру. Легка мелодія, підсилюючи почуття, сповнювала душу ліричним настроєм. Ведучий музичного каналу вітав усіх з наступаючим святом, зичив достатку та щасливого Різдва. Приязні слова заколисували, огортали благодушністю.

На котромусь кілометрі дороги автобус зупинився, кілька чоловік вийшли в ніч. «Малий Кобелячок», - вихопили очі назву зупинки. В ту ж мить спішно, наче боялась не встигнути, в салон вскочила пасажирка. Двері закрились, «Богдан» покотив зимною дорогою. Жінка пройшла в салон і принишкла. Стояла близько, тож я добре її роздивилась. Маленька, худенька, із сумним поглядом великих очей, вона виглядала виснаженою; їй однаково можна було дати як сорок, так і двадцять років. Одягнена вбого, не по-зимовому, з усього видно, що дуже змерзла. Тримаючись однією рукою за поручень, розтирала закляклі руки, на яких не було рукавичок. Ніби відчувши, що її розглядають, вона повернулась до мене, і я встигла помітити безпорадний вираз її обличчя. Той погляд вивів із рівноваги, відчуваючи внутрішній неспокій, я перевела очі на вікно.

Пройшов якийсь час.
- Ей, пасажирко, що зайшла на останній зупинці, ти збираєшся оплачувати проїзд? – голосно запитав водій. Ніхто не відповів, лиш з радіоефіру долинули слова естрадного шлягеру:
Только так надо жить,
Чтоб неустанно радость и любов дарить
Всем тем, кто здесь в гостях…
Водієві зовсім урвався терпець:
-Ти думаєш платити за проїзд чи ні? – різко крикнув він, вимкнувши радіо.
-Я… в мене… нічим платити… - несміливо обізвалась пасажирка.
- То я, виходить, на благодійній службі?! Та ні, не вийде - я не дід Мазай, зайців не вожу! – кинув «неспроможній» пасажирці й роздратовано додав: - І чого було пхатися в дорогу, якщо грошей немає?! Ось доїдемо до Лелюхівки – і геть з автобуса!.. Котись собі...! – наостанок перейшов на лайку.

Я не витримала:
- Як вам не соромно?! Сьогодні Святий вечір, а ви ще й лаєтесь… Можна ж просто так підвезти людину, що вам коштує?!..
- Ага, всі добрі за чужий кошт! Знали б, скільки голодранців зараз їздить, - не відступав від своєї водій. – То інваліди, то пенсіонери, то якісь старці! Ніякого прибутку - одні витрати!.. Краще спитайте, почім бензин!
- Хіба ж можна жіночку на такий мороз? – вступився ще хтось з пасажирів.
- А мені байдуже! Я на роботі, а не коло церкви, милостиню не роздаю!.. - сказав, наче відрубав водій. І наче змінився зразу, - став лихим, неприємним «перевізником».

Доїхали до села. Біля зупинки маршрутка загальмувала, двері розчинились. Жінка мовчки пробиралась до виходу, але дорогу їй заступив дідусь, що став причиною затримки рейсу. Обернувшись до неї, спокійно сказав:
- Зачекай, дочко, не виходь, зараз все владнаємо.
Наблизившись до водія, дістав гаманець і запитав:
- Скільки з неї за дорогу?
- Від Кобелячка до Полтави – дванадцять гривень..
Старий чоловік відрахував гроші та віддав водієві. Автобус зрушив з місця, а дідусь запитав:
- А не боїшся, чоловіче добрий, за такі нікчемні гроші взяти гріх на душу? Сам бачиш, який мороз, а скоро ніч. Хто підбере її в цю пору? Недовго й замерзнути... Навряд чи мати так вчила тебе робити, ще й під Різдво! Хіба не знаєш, для чого Христос на землю прийшов?
- От тільки не треба!.. Будете мені ще проповіді читати!.. – огризнувся водій. – Та й до чого тут моя мати?..
Дідусь нічого не відповів, а повернувсь на своє місце й мовчки сів.
- Спасибі вам, - тремтячим голосом проговорила жінка.
- Богу дякуй, дочко, - відповів старий.

Я сиділа приголомшена. Було дуже соромно за черствість та жадність, до котрих ми звикли, втрачаючи людську подобу в постійній боротьбі за виживання, в гонитві за грошима… Лице паленіло й за себе, за свою слабкодухість та невміння (а може - небажання?!) захистити слабкішу; пасажирку було жаль до сліз. «Що б сталося з цією жінкою, якби не цей, Богом посланий, дідусь? – вкотре запитувала себе. – Сьогодні ж не простий вечір, а Святий! Люди мають робити добро, а вони за дванадцять гривень ладні принести чиєсь життя в жертву!..»
Довго вирували в мені неспокійні думки та почуття. В маршрутці стояла тиша, а здавалось, наче щось важке зависло в повітрі й гнітить. Ніхто не розмовляв, не мріялось вже ні про дім, ні про тепло із затишком.

Ось і Полтава; мікроавтобус в’їхав у передмістя. Знайомий всім пасажир попросив зупинитись біля тролейбусної зупинки.
- Послухайте, батьку, - винувато промовив водій, - заберіть назад свої гривні. Пробачте, я був неправий.
- Нехай тебе, сину, Бог простить, - спокійно відповів старий. - Я не ображаюсь. І хоча в мене маленька пенсія, грошей не візьму; як знать, може, це оберег від душевної черствості? Сказано ж: все, що робимо іншим, повернеться до нас сторицею!
Богдан» зупинився, промерзлі двері різко розчинились.
- А хто ви, дідусю, що від своїх грошей відмовляєтесь? – поцікавилась моя сусідка.  
- Я - християнин, - просто відказав чоловік і вийшов у ніч.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Слово автора

© Тетяна Старосвітська, 13-01-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Михайло Нечитайло, 12-01-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 10-01-2016

Водій автобуса говорить, як Леся Українка у віршах.

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Юлія Хотин, 10-01-2016

" ...всі добрі за чужий кошт!"

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Мисковець, 10-01-2016

Дуже сподобалось!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Марія Берберфіш (Мері), 09-01-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 09-01-2016

12 срібняків

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© ver, 09-01-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.49339389801025 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Поштовх»: Тим, кому не так потрібні інструменти, як стимули
От і настав той час, коли кожна вільна у своїх думках людина може щось вимудрувати, потім зануритися …
Поезія спротиву: Вірші та автобіографія зв’язкової УПА
У «Смолоскипі» вийшли друком вірші та автобіографія зв’язкової УПА — Катерини Мандрик-Куйбіди. Книжка …
Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …
Огляд роману Ліян Моріарті «Велика маленька брехня»
«З біса добра книжка. Смішна і страшна» Стівен Кінг Бестселер за версією The New York Times «Велика …