Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43662
Рецензій: 85111

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Позичене кохання

© ВЛАДИСЛАВА, 04-01-2016
Намагаючись вирівняти дихання, подумки рахую до трьох. Розплющую очі. Підводжуся з колін, змушую своє тіло прийняти вертикальне положення. Балансуючи на вузькому підвіконні ( в нашій маленькій фірмі економлять навіть на цьому), під оплески колег тягнуся до карнизу, закидаю на нього сріблясту змійку-гірлянду.
Мені, як наймолодшій в офісі, доручили НАЙВІДПОВІДАЛЬНІШЕ завдання. От тільки цьогоріч Новий рік – свято обраних. Ось наш шеф і обрав, кому виділити премію. Мене до списку, як розумієте, не внесли.
Дослухаючись до галасливих підказок колег, які іноді суперечили не лише одна одній, а й здоровому глузду, чіпляю на вікно дрібні електричні вогники. «Світлодіоди», -  виправляв мене на ринку задавакуватий продавець новорічних прикрас.
Нахиляюся, щоб спуститися. Мене підхоплює на руки Ігор. Розчервоніла, зависаю над землею. Шепочу щось погрозливе, благаючи його опустити моє тіло на підлогу. Наші з Ігорем стосунки теж ось-так зависли в повітрі. За крок до останнього ПРОЩАВАЙ. Чому люди просто не показують, що ти для них ніхто? Без цих церемоній було б набагато зручніше.
Обсмикую кофтину, яка нахабно підскочила, оголивши далекий від загальновизнаних ідеальних форм животик. Повертаюся до свого робочого столу. Проходячи повз секретарку, зазираю за її плече. Маринка сидить в соцмережі. Привілей для обраних. У нас, простих менеджерів, Інету немає. Я на кисневому голодуванні. Бо Андрій – мій кисень…
Відсовую від себе чашку з холодною кавою. Беру ручку на пружинці - сувенір із попередніх виборів. Опускаю її вниз, змушуючи підстрибувати в повітрі. Смішно, але це мене заспокоює.
Робота не йде. І передноворічна метушня тут ні до чого.
До завершення робочого дня довгих сорок хвилини. В голові засіла підступна думка зникнути раніше. От тільки їй так і судилося лишитися мрією. Щоб вийти, потрібно оминути приймальню, в якій на тебе чатує гламурний цербер. Канцелярія у нас – зачароване місце. Сідаючи в секретарське крісло, одразу починаєш усе помічати. І охоче ділишся своїми спостереженнями із шефом.  
Керівник любить тримати все під контролем. Думає, що має на своїх підлеглих якесь право. Певно, кріпосне. Уже безліч разів поривалася написати заяву на звільнення. Що мене зупиняє? Страх невідомості і щомісячне смс-повідомлення про позитивні зміни в моєму балансі.
Вистраждавши останній звіт і дочекавшись, доки стрілки годинника займуть потрібну мені позицію, залишаю офіс першою. Біжу додому. Навпростець. Іноді через калюжі. «Божевільна», - подумають перехожі. «Щаслива», - пильніше придивившись до мого обличчя, зауважить дехто з них.
Небо насупилось, поглядає на мене з жалем. Куди ти, бідолахо?
Дорога додому коротка. Особливо, коли на тебе чекають. Навіть якщо насправді чекають не тебе…
В день, коли ВІН вперше з'явився у моєму житті, світило сонце. Але наче не для мене. Бувають такі моменти. Світ повертається до тебе спиною. Проблеми на роботі, непорозуміння з коханим. Ти почуваєшся забутою, викинутою із життя, а чужий чоловік каже: «Ти мені потрібна».
Я відкрила той емейл від невідомого відправника, бо думала, що це якось пов’язано з роботою. Шеф любить розсилати завдання електронкою. І прочитала найпрекрасніше у світі зізнання в коханні. От тільки адресоване воно було зовсім іншій Лізі.
Чоловік на ім'я Андрій радів, що нарешті пригадав загублену електронну адресу дівчини, яку називав господинею свого серця. А я зробила дурницю, одразу не відписавши, що він помилився. В кінці листа було несміливе: «Це ж ти?»
«Я», - відповіла, скоївши величезну помилку. Ті слова мене зачарували. Хотілося знову прочитати щось подібне, відчути солодку млість від слів, якими пестили іншу: жаданішу, щасливішу.
Він написав вдруге. Це було неприпустимо, але я відповіла і на той лист. Зав’язалася розмова, якої не мало бути. Ми проговорили допізна. Я не відходила від монітора кілька годин. Хотілося зупинити час, пригальмувати цей день. А він тяг мене у наступний. Силоміць.
Раптові зміни несуть хаос. Він зруйнував мій звичний і зручний світ. Я заплуталася в його тенетах, зваблена оманою. Але він не мій. Двічі. Має дружину і сина, яких не може покинути. Дружина  була з ним, коли інші відвернулися. Вона його кохає, але не розуміє. А Ліза – його життя. Кохання, проти якого навіть небо.
Вона - найщасливіша на землі жінка. Та невідома Ліза. Я заздрю їй до божевілля. Як у дитинстві. Що б ми не мали, нам завжди хотітиметься іграшку подруги.
Вони познайомились в горах, на відпочинку. Між ними навіть нічого не було. Іноді свою долю можна впізнати лише по доторку руки.
Де тепер та дівчина? Чекає його, почуваючись забутою? А, може, вже забула… Він її не шукає. Певен, що вже знайшов. Тебе так легко приймають за сторонню особу. Люди охоче вірять у брехню.
Я злочинець. Краду його в тих, кому він належить за правом. Провина проїла мені душу, але я не можу зупинитись. Він – відлуння моїх снів, надійно схована таємниця. Я вже на нього підсіла. Від Андрія немає нових листів – в мене ломка. Світ здається ворожим, а я сама собі – жалюгідною. Бо мені потрібна від нього звістка. До щему в кістках…
Андрій не тільки змінив моє життя, він зробив мене зовсім іншою. Я змінилася, і світ навколо мене став не таким. Або це ілюзія, витівки отруєної коханням свідомості. Колись високе чомусь скотилося в моїх очах до низькопробного. Ігор був поряд. Але я перестала його сприймати. Думаю, він це відчув. Тому й пішов…
Бувають моменти, коли мені здається, що Андрій просто морочить мені голову. Морочить голову Лізі. Розважається. Полює за адреналіном, новими емоціями і тілами. От тільки я все одно сідаю перед монітором і перетворюю свою душу на електронні слова.
Певно, вона, та невідома Ліза, неземна красуня. Мрія кожного чоловіка. А я звичайна КОМАШКА  ( так мене в дитинстві охрестила старша сестра). В душі я ще дівчинка. Зворушливий підліток. А тут, у дзеркалі, вже жінка. Прозріння, наче холодна вода. Маю зморшки, а й досі почуваюся маленькою, непомітною, незначною. Певно, зустрівши у місті, він би ніколи не поглянув в мою сторону.
Відсовую ялинку. Вона – насмішка над усіма можливими законами природи, виклик провідним селекціонерам світу. Блідо-рожева. В темряві світиться. Подарунок, привезений знайомим із Японії.
Вмикаю комп’ютер. Заходжу в електронну пошту. Пальці літають по клавіатурі. Думки не встигають за тілом. Воно поспішає до нього.
Знаходжу лист від Андрія. Відкриваю його, благаючи комп’ютер працювати швидше. Читаю: «Привіт, Ліз!»
Для нього я Ліз. Не більше й не менше. Уявляю, як ці тягучі звуки злітають з його язика. Я ніколи не чула його голосу. І не почую. Андрій не раз пропонував перейти до телефонних розмов. Я відмовляюся. Тоді він зрозуміє, що я не вона. Пояснюю, що так буде ще важче. Наші мрії стануть надто реальними.
Вони з Лізою заприсяглися, що не зустрічатимуться, доки він живе з родиною. Андрій мешкає в сусідньому місті. Нас розділяє лише кілька сотень кілометрів. Але насправді відстань нездоланна.
Він пише, що сумує. Пропонує мені прочитати книжку, яка його вразила. Звісно, якщо я довіряю його смаку. Дурненький! Я без вагань довірила б йому своє життя.
Пишу у відповідь, що кохаю. Але не можу змусити себе натиснути Enter. Видаляю повідомлення, заходжу до папки з чернетками.
Він вже давно готовий. І сотні разів редагований. Лист з моїм зізнанням. От тільки де знайти сили його відіслати? Щодня присягаюся забути Андрія. Але спогади про нього не можна вихлюпнути надвір, як недопиту каву.
Лишається катуватися докорами сумління. Жаліти себе. Іноді з допомогою алкоголю. Пам’ятаю свою розмову в ресторані з барменом-блондином, запеклим фанатом пірсінгу. Після третьої чарки мартіні зізналася йому в усіх своїх гріхах.
Ти і так знаєш правду, але все одно хочеш, щоб тобі її хтось нагадав. Пояснив, що всі ці місяці я займалася дурнею, ганялася за ілюзією, що йому потрібна не я, а та, справжня Ліза. Дівчина, чия електронна адреса теж починається на liza@...
Бармен жодного разу мене не перебив. Навіть пригостив випивкою. Втім, екзотична зовнішність не завадила йому сказати розумну річ:
- Розкажи йому правду. Безглуздо не стукати в двері лише тому, що тобі можуть не відчинити.

Ще раз перечитую своє зізнання. Вношу останні корективи. Провина, за яку і тисячу вибачень буде замало. Вказівник мишки повільно блукає екраном, невпевнено зупиняючись на віконці «Надіслати». Останньої секунди зникає  світло. А раптом це знак?
Кілька хвилин безцільно блукаю темною кімнатою, натикаючись на невидимі предмети. Коли в квартирі знову стає видно, повторно вмикаю комп’ютер.
Доки завантажуються програми, нервуюся, наче перед операцією. Навіть п'ю знеболювальне. Звісно. Я ж видиратиму це кохання зі свого серця. Разом з його частинами.
Що чекає на мене попереду? Біль, розчарування і мікроскопічна надія, що Андрій матиме бажання й далі зі мною спілкуватися. Нехай навіть виключно як друзі.
Сідаю в комп’ютерне крісло. Шепочу молитву. На екрані висвічується новий лист. Від Андрія.
«- Чому ти так довго не відповідаєш? Не зникай. Добре?»
Дивуючись своїй безпечності, пишу:
«- Не зникну. Обіцяю».
Тисну Enter. Тягнуся до виборчої ручки. Пружинка знову літатиме…  



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Приходить те врем*я, що треба кохати...

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Юрій Кирик, 23-01-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ласло Зурла, 11-01-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 06-01-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 06-01-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 06-01-2016

Буду зала,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юлія Хотин, 05-01-2016

Сердечний детектив

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр Ман, 04-01-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.47800207138062 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Рецензія на серію «Бібліотека юдаїки»
Юдаїка — це наука, що присвячена всебічному вивченню життя та діяльності єврейської спільноти. Серія …
Андрій Крижевський «Евотон: трансформація»: Цивілізації в погоні за джерелом енергії
Незважаючи на те, що в інтернеті регулярно проводяться конкурси на фантастичні оповідання, якісної української …
Буктрейлер новинки «Чи скучила за мною твоя борода?»
Новинка видавництва Nebo BookLab Publishing — «Чи скучила за мною твоя борода?» — найніжніша і найзворушливіша …
Бог помер. Людина теж: Огляд книги «Angry Bird» Джанікашвілі
«Angry Bird» — книжка сучасного грузинського письменника Баси Джанікашвілі, яка містить лише дві п’єси: …