Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2451
Творів: 43886
Рецензій: 85490

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Не відпускай моєї руки

© Пидюра Олександр, 30-12-2015
                                      (На пісню групи The Doox feat. Ольга Чуфарова - Не відпускай)

Кожна хиба стане уроком. Кожна хиба дозволить торкнутись її руки.

Чорний ворон, батько ночі, накрив тінню дикий степ. Широкі пір’їни лоскотали малахітовий килим трави, котрій здіймались у сліпе небо зеленими голками на кінчиках пальців легкого вітру. Вони бігли по краю небосхилу, а потім падали на вологу від роси землю, там, де ридала береза сплітаючи тендітні віти з явором:
- Чому ти йдеш? Навіщо? – її віти сплітались все міцніше й міцніше.
- Іду до неї. До них.
Вітер торкався листя.
- Ось чуєш, вони близько. Ще мить і заберуть мене.
- На кого ж ти полишаєш мене?
- Не бійся, моя тендітна квітко. Степ берегтиме тебе.
- Без твоїх віт, зламаюсь, не втримаюсь і впаду. Не піднімуся до сонця.
- Тоді небо схилиться над тобою й шептатиме мої зрадливі слова, щоб пам’ятала як не варто тягнутись до мене.
Вони зійшли на степ вранці, коли блискавка вплелася у коси багряного сонця. Гострили сокири. Рубали явора. А той, блаженно закривав очі й вдихав аромат сліз берези й вбачав у цьому початок майбутнього. Обрізали бездумно віти. Поклали  явора на човен й  вдень забрали його до людей.
Увечері шматували на клаптики. Різали на стрічки. Зшивали до купи й вкладали в шкірянку обгортку. Гострим пером у шрами заливали чорнило, що карбувалось  віршами. А потім на срібному підносі вручили їй явора.
Вона гортала із захопленням сторінки. Вчитувалась у кожний рядок віршів й мріяла про того поета, який подарував цю книжечку. Явір млів від її дотиків. Шалено бажав ще і ще насолоди. Вмивався кров’ю власного серця, коли жінка йшла і покидала його на підвіконні. Сумував за її парфумами. За її присутністю. Вона приходила і знову явір опинявся у світі ілюзій…

Вірші закінчились.
Щастя закінчилось.
Лежав на підвіконні. Забутим і покинутим.
Так тихо серед людей…
Дні впадали у струмок тижнів. Тижні цілували річку місяців, а та віддалася океану.
Дочекався її. Влетіла фурією. Ухопила книжку й пожбурила  до полум’я. Він, лише, тихо промовив: «Дякую». Горів і сміявся. Заливався божевіллям радості. Із димом злетів вгору й помчав у дикий степ до своєї берізки.
- Яворе! – кричав до нього вітер. – Ти їй не потрібний.
- Не вірю! Вона моя. Тільки моя. – відповідав той.
Під ясницею на видноколі з’явилась вона. Ніжна берізка хилилась до клена.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 01-01-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 30-12-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 30-12-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.56597113609314 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Іронічно і контркультурно – про сербські військові травми: “Три картини перемоги” Каранович
Не дивно, що нам тепер цікаво читати книжки, пов’язані з темою війни. І це посприяло інтересу до роману …
Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …
8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …
Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …