Я все частіше та частіше поглиблююся та зосереджуюся на масштабних речах. Судячи з сьогоднішнього стану, ми всі розходимося на власно створені фронти. Ми воюємо інтелектуально: сперечаємося, переконуємо, подекуди кричимо та впадаємо в розпач.
Та що ж це, коли відчуваєш бліду тінь самого себе, яка розчиняється в минулому та надає впевненості на власному шляху?
Ми відчуваємо риторичні враження, силкуючись створити свій окремий крик, який почують всюди. Ми намагаємося порахувати зорі, бути ясніше сонця та стати ціннішими, ніж безмежне небо, бути швидшими, сильнішими, кращими, багатограннішими.
Змінюємося, надаємо сенс забутим роками речам. Ми йдемо у вогонь, не боячись згоріти до тла та бути розвіяними.
Ми – полюємо на власні скарби, звертаємо уваги на дивні факти.
Рахуємо час, розгортаємо особисті мапи маршрутом в інших кінець світу.
Піддаємося розумним почуттям. Насолоджуємося красою та відрізняємо де добро, а де зло.
