Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2479
Творів: 44636
Рецензій: 87353

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Чистильники

© Алла Марковська, 29-12-2015
Чистильники

Ми з братом мчали верхи на конях, керуючись ледь помітною стежкою через світлий і привітний ліс планети Ен-Каст-Ю. М’яка трава, великі могутні дерева, озера що блискотять на сонці наче дзеркала. Так приємно було відчути вітер в обличчя не крізь силове поле. Ту первісну свободу, те просте почуття польоту разом з конем.
День яскраво сонячний. Проміння сонця, наче струни світла, пронизували зелене листя. Не холодно та й не має тієї спеки котра випалює розумі і вибілює волосся. На Ен-Каст-Ю тепло, завжди затишно тепло. Планета вічної весни. Планета де не будують міста, де немає густонаселених поселень, закрита планета давнього народу. Де не де будинки вбудовані у ландшафт так що здається каміння і колони виросли посеред лісу. А дах - то галявина чи висячий  сад. Серед колон прозора штора, над травою гравітаційний гамак. Високий стрункий енкаст у світлому одязі стоїть у роздумах біля озера над прозорою водою. Нам привітно махнув тендітною рукою посміхнувся. І знову нескінченний прекрасний світлий ліс.
Місто на планеті було, вірніше - адміністративний центр: скляна, висока, трикутна піраміда. Навколо міста-піраміди - учбові заклади, що заховались серед високих дерев.

Коли ми повернулися з кінної прогулянки до палацу правителя Ради галактик – Пателли, робот повідомив, що Саттара попросив нас зайти до його кабінету. Я зрозуміла – відпустка закінчилась.
- Я б вас не просив, та проблема не дріб’язкова, і впоратись можете тільки ви, - почав Старець розмову.
Просторий кабінет із стінами білого каменю і зручними білими меблями, здавалося, звужувався під впливом його слів. Якщо справа проста, Саттара і говорив просто, а тут він якось навіть знітився. Йому навіть пасувала та хлоп’яча сором’язливість. Ніхто крім нас не бачив Старця таким, яким він є насправді. Піддані і громадяни галактичного формування знали його як поважного чоловіка старшого віку з добрим зморщеним обличчям, довгою білою бородою, у довгому білому просторому одязі. Насправді виглядав він надто молодо аби старіючий люд всесвіту сприймав його серйозно. Шість фрето (два метри) зростом, худорлявий, гнучкий, широкоплечий, сильний. Так, волосся у нього було білим, але не сивим. Білошкірий. Мав юне тонке гарне обличчя і тільки фіолетові очі видавали у ньому давню істоту, мудру і всезнаючу. Старість старця - то була вимушена дипломатичною корекцією омана для громадян Ради
Отже, проблема не дріб’язкова. Гел сів у м’яке зручне крісло, підібравши ноги взуті у штани і чоботи які у сучасному світі вдягають вершники. Я сіла на підлокітник поряд з братом. Ми чекали. Саттара, обіперся на край свого робочого столу із білого дерева, склав руки, і червоніючи як школяр, продовжив, - Я побачив одну планету, називається вона Віїра.
Ми терпляче слухали вступ. Знали – Саттара бачив Всесвіт у своїх видіннях, і ніколи не помилявся.
- Віїра знаходиться у партнерських стосунках із системою Ланг, - Старець склав руки на грудях, що означало його зосередження на спогадах видіння, - Владарі Віїри начебто забезпечували охорону системи Ланг, але коли прийшов новий президент армія Віїри почала готуватись до вторгнення на планети системи.
Гел прибрав з обличчя неслухняне пасмо, - І ти замислив?
- Я замислив, що ви зробите розвідку, але звідти потрібно забрати одного вченого поки той не придумав нову зброю.
- Завдання ускладнюється, - посміхнулась я.
- Так, - кивнув головою правитель Ради, - ніхто не може здогадатись про те хто ви. У всіх випадках ви повинні бути зовсім як люди. Зброю і технології не застосовувати, тільки природні катаклізми і найслабшу магію.
- Система Ланг у Раді? – Гел криво посміхнувся. Завдання йому подобалося усе менше і менше.
- Так, але вони про те не пам’ятають. До Війни Сфери система Ланг стала планетою Ради автоматично, коли Братерство і Рада об’єдналися, - відповів Саттара.
- Це допоможе, якщо що, - з іронічною посмішкою пожартував мій брат.
Саттара напружився, - Я надіюсь що якщо що не буде, Гел.
- Отже, не має бути нічого, що могло б видати присутність Ради, а особливо надприродного, як то зараз це називають? – уточнила я.
Саттара сумно кивнув головою, - Щоб не сталося. Тому я й кажу – тільки ви. Тільки ви можете змінювати свої тіла на молекулярному рівні. Вразливість повинна бути як у віїрців. Планета заражена вторинною інформаційною молекулою-вірусом, навіть на рослинному рівні.
- Що ще ти побачив? – запитав Гел.
- На Ланг серед владарів є ті хто співпрацює з президентом Віїри, думають що той подарує їм владу. Вони надають кошти на розвиток армії Віїри. Відповідають за поставку рабів.
- Яку зброю має розробити той вчений? – запитала я.
- Таку, що розбиває зв’язок між атомами. А біля системи декілька пустельних дір.
- Серйозна штука, - Гел потер свого носа, - серйозна. Добре, полетимо. Візьмемо із собою Ол, вона забезпечить катастрофи, уразі чого.
- Але придумайте там якусь легенду, щоб під якимось прикриттям, - Саттара щиро хотів допомогти порадою, чим насмішив мого брата.
- Щось вигадаємо, - пообіцяв Гел, стримуючи посмішку.
Саттара розсміявся. З нами він міг бути собою, а не поважним Старцем - витонченим і мудрим правителем Ради галактик коли обов’язок зобов’язує.

Я пішла до Ол. Її ім’я Оллаель Саттара, вона прийомна донька Саттари і наша вихованка.
Палац Саттари на Ен-Каст-Ю із білого каменю, довгі коридори з колонами, великі зали з терасами, там можна простояти годинами милуючись краєвидом з водоспадами скелями і лісом. Затишні кімнати із зручними меблями. Цей палац я знала як свій корабель, він часто був мені затишним домом.
У напівкруглій кімнаті Ол не було, тільки дві її чорні кішки, кожна зростом з пуму, ніжилися на теплій підлозі, побачивши мене вони підхопилися, почали тертися об ноги і намагатися залучити мене до гри. Я погладила розумних тварин за м’якими вушками, запитала у них з допомогою телепатії де їх господиня. Вони побігли граючись одна з одною по сходах що вели у підземні печери, а звідти до червоної зали з басейном. Ол ніжилась у теплій прозорій воді з краєчку на теплих білих каменях. Киці до води не підходили вляглися на теплих лавах з чорного дерева.  
Басейн був великий, аж губився у гігантській печері з червоними колонами. Дно басейну вистелене візерунком з різнокольорового напівдорогоцінного, а іноді дорогоцінного каміння. З одного боку то був зовсім мілкий басейн з водоспадом і дзвінкими джерелами, а далі він ставав проваллями у глибокі печери, заповнені водою.
Я зняла з себе одяг для верхової їзди і лягла у теплу воду поряд з вихованкою і подругою.
Ол була дуже гарною, про її красу ходили легенди. Нею захоплювались, у неї закохувались, її вбрання публікувались у модних журналах Пайри (планета-місто, столиця Ради галактик). Перед публікою вона завжди зберігала образ холодної, навіть крижаної діви. Насправді була веселою, привітною і компанійською дівчинкою, любила гарні речі і гарну техніку, котру часто розбивала, бо ще більш за все любила швидкість. Закохані у неї юнаки і чоловіки не розуміли, що наша Ол ще зовсім юна, в ній ще не прокинулась доросла жінка. І прокинеться напевне не скоро. Тоненька, білошкіра, граційна, з довгим сріблястим волоссям і великими гарними очима, колір котрих постійно змінювала.
- Щось сталося? – запитала вона, відчувши напевне мій настрій. Хоча я сама не розуміла мого настрою. З одного боку була цікава робота, з другого неприємні умови тієї праці.
- Ми летимо у дванадцяту галактику, - повідомила я, - Виліт як тільки наш Нейл знайде потрібну інформацію.
- Що від нас вимагається? – Ол взяла з великої кам’яної тарілки жовтий фрукт, почала його їсти, фрукт був соковитий, і сік полився по її ніжному підборіддю у воду. Маленький плавучий робот відразу прибрав пролиту рідину, діловито пропливаючи поряд з господинею, - От, не чекала що воно таке м’яке, це з дерев Па з планети Канна, подарували, кажуть рідкісне, спробуй смачно.
Плід Па можна було їсти тільки у воді, сік розливався коли намагаєшся відкусити шматок, я пробила маленьку дірочку зубами у шкірці і почала просто тягнути той сік. Ол подивилась на мене, - о точно, - і зробила так само.
- Ти, моя маленька, влаштуєш катастрофу, якщо знадобиться, але після того, як ми там розіграємо комедію. А перед тим будеш збирати потрібну інформацію.
- А Нейл? Він же у нас збирає інформацію, у сітці.
- Там з сіткою можуть бути проблеми, а про магію вони забули. Надіюсь.
Несподівано Гел і Нейл стрибнули у воду поряд з нами, піднявши хвилю, пробігли по мілині і пірнули у глибшу воду. Коли чорна і біла голова з’явилися над поверхнею води, я запитала, - І що? Ким ми будемо на цей раз?
- Чистильниками! – крикнув Нейл і пірнув. Усе дивуюся, як кристалик може плавати, вага його стрункого тіла втричі більша ніж у нашого ящера Таваса. А Тавас вісім фрето (понад три метри) зростом, чотирирукий і дуже сильний.

Нейл знайшов нам роботу перекладачів на кораблі чистильників, так називалися кораблі, котрі чистили забруднені планети. Корабель 254 летів на планету Віїру. Влада планети своєчасно вирішила, що потрібно трохи почистити забруднену атмосферу.
Летос висадив нас на космодромі старої Ісанни. Летос то наш стародавній катер модифікований за останніми досягненнями техніки із збереженням давніх досягнень. Летос то біокомп’ютер котрому мільярди років, давно став особистістю і міг би стати духом і створити собі людське тіло, та залишався далі у тілі середнього космічного військового катера. Катера з тонким але міцним бортом із сплаву небезпечного і дорогоцінного кіріду, що дорожчий за ірід бо має його у своєму складі. Кірід був темного сірого кольору тому обшивка Летоса не відбивала світло, а поглинала. Катер здавався непомітним у космосі, тим більше кірід не могли зафіксувати ні маги ні радари ні інші засоби розвідки, кірід навіть не фіксувався радіосигналами, хоча тільки малорозвинені планети користуються радіохвилями для спілкування і сканування простору.
Отже Летос попередив що на Ісанні спека і виштовхав нас силовим полем з трапу побажавши гарної праці. Бажав він те з долею сарказму, додавши побажання владі Віїри аби ті об нас випадково не вбилися. Гел відповів що теж бажає катеру аби того не помітили на точці зависання і аби віїрлінські ракети не вибухнули зіткнувшись з його твердим носом. Ол і Нейл вийшли на трап послухали люб’язний діалог. Оллаель заспокоїла стародавній комп’ютерний розум, стародавнього військового катеру, котрий просто хвилювався за нас і тому наговорив дурних жартів цілу кіпу, – Летосе усе буде з ними добре. Ми ж поряд в разі чого.
Вдячний комп’ютер сотворив із силового поля свою улюблену проекцію білявого тендітного юнака, років шістнадцяти, обійняв Ол і демонстративно почав жалітися що його деталі як нерви людини вразливі, і що подібні операції псують йому усі матеріальні вузли.
Тавас – великий ящір восьми фрето зростом (три метри) сіро-фіолетового кольору з гарною витягнутою головою з темними розумними очима з м’язистим і граційним тілом воїна, з чотирма руками, дві з котрих йшли із спини і трансформувалися при потребі у ноги. Тавас вийшов на трап під час проникливої тиради нашого невгамовного жартівника Летоса, - Та чого ти завівся наче нервова матуся? Там поки мир і спокій, то навіть не військова операція. І озброєння на тобі одному вистачить аби рознести на атоми сотні подібних планет.
Летос юнак витер спроектовані сльози і вже серйозно запитав, - хлопчики і дівчатка, а хто не вірить у мою інтуїцію?
- Нічого собі, - Тавас почухав потилицю, подивився на мене потім на Гела, - може якось з орбіти подивимось що там? Чи є сенс отак зопалу туди пертися із чистильниками?
Гел котрий досі не довіряв Тавасу після його зради під час протистояння у Війні Сфери промовчав, обійняв Ол, Летоса, Торкнувся плеча Нейла, кивнув Тавасу, не підійшов до нього. Не відповів нічим крім юнацької простодушної посмішки. Тавас зітхнув. Я посміхнулась, мені шкода давнього ящера, ми усі у тій страшній війні наробили дурниць, та брата я також розуміла надто страшна і несподівана була зрада близького друга.
- Та вже як вирішили так і зробимо, - сказала я стискаючи у своїх руках велику сіро-синю руку давнього фета (планета Таваса має назву Фет).
- Вченого можна загіпнотизувати і він сам вийде на місце, - запропонував Тавас.
Гел не витримав, сердито сказав, - Гіпнотизувати світил науки небезпечно, у них надто тендітний мозок. Тавасе я прошу не нагнітай. Гірше ніж було, не буде. Це люди, а не боги.
Тавас натяк зрозумів, шкіра на обличчі потемніла – так він червонів.
- Усе, усе добре, - я по черзі ніжно обняла усіх і Летоса також. Катер просив бути обережними тим більше у людській неврівноваженій іпостасі.
На трап вибіг Ствен, леліт (планета Лелітта) шести з половиною фрето зростом (близько 2.10 м.), білошкірий кремезний дядько з мужнім гарним обличчям і довгим сріблясто-жовтим прямим волоссям зібраним у хвіст, він тримав на витягнутих могутніх руках дві сумки куди напхав те що вважав необхідним для смертних у дорозі, - Ось тримайте. Люди без таких сумок у подорож не літають. Там одяг і усе таке…
Я засміялась.
Гел вилаявся, - Як могли забути?
Летос забрав на борт команду що залишилась на ньому і стрімко здійнявся вверх. Менш ніж за хвилину вийшов з атмосфери.
Ми з братом залишились на Ісанні.
То була планета з давньою історією, і та історія не переписувалась не забувалась. Ісанна знаходилася на границі Гнізда (3-8 галактики нульового галактичного скупчення, територія Ради галактик, до Війни Сфери Ради п’яти галактик). На початку коли Раду було засновано, на Ісанні, тоді ще планеті із дотехнічним розвитком, побудували космодром. Той космодром і розростався і перебудовувався і занепадав і відновлювався. Цивілізація Ісанни досягла високих технічних висот потім магічних, і знову розвивала то технології то людські можливості. Злети і падіння планети на перехресті космічних доріг. Ісанна навіть була майже що знищена під час Війни Сфери та швидко відбудувалась. Космодром потрохи знову ставав основним портом галактик гнізда, торговим і пасажирським вузлом.
Вдалині я бачила реконструйовану величну будівлю вокзалу побудовану у вигляді трьох пірамід із скла і металу. Плити майданчиків для посадки блискотіли на сонці. День і справді був спекотний. Ми були вдягнуті у цивільний одяг, нейтрально як для подорожі на космічному кораблі. Гел у темно-сірі штани з м’якої тканини і білий светр, у м’які темні черевики з тканини. Мав при собі легеньку куртку із цупкої та еластичної тканини. Я була у синьому коротенькому платті у білі маленькі квіточки, темно-сині колготи модні на Пайрі і темно-сині черевички, Ствен знайшов для мене коротеньку курточку стильну. Мене вражала здатність могутнього жорстокого воїна у житті перетворюватись на дбайливого дядечку котрий завжди знав що відбувається і що найдивніше він розбирався у моді. Хоча, коли закінчилась війна ми виявили що у нього на Пайрі є кохана, і вона провідний дизайнер одягу, чудова і розумна жінка, а які вечірні плаття вона шиє. Я відволіклась згадуючи останній бал у палаці Саттари, де я красувалась у пошитому нею платті.
Отже ми на Ісанні. Трансформували тіла ми непомітно, зовнішність у такій трансформації не змінювали, та це й було зайвим, головне щоб на атомному і молекулярному рівні ми не відрізнялись від смертних. Люди підсвідомо тепер відчувають таких як ми, тому потрібно якось пристосовуватись. Єдине що ми не могли і не ризикували, це імітувати жахливе нагадування про минулу війну, наслідок жорстокості і нелюдських експериментів – подвійну, інформаційну, штучну молекулу-вірус котра взяла на себе функції програмування властивостей і зовнішніх відмінностей тіла, а також запрограмувала людські тіла на старіння і хвороби, зменшивши тривалість життя до 90-100 років. Своєрідний збій у функціонуванні людських організмів. Цю молекулу як біологічну зброю використовували під час Війни Сфери, для маніпуляцією свідомості, програмуванням поведінки, і впливу психотропних засобів. Вплив ділився на три рівні: мертвяки – люди котрі втрачали бажання до дії і виконували тільки те що накажуть, шукачі – люди котрі активно шукали і намагалися здобути те що їм наказували, і найстрашніші – вбивці, ті котрі могли вбивати за наказом не розмірковуючи, бо вбивство приносило їм задоволення. Народи у котрих рівень регенерації нижче п’ятдесяти процентів заразилися вторинною інформаційною молекулою що була платформою для впливу на психологічному рівні і покращувала вплив на мозок спеціального наркотику котрий перетворював людей на безлику, не мислячу, покірну масу, що могла знищити усе, і ледь не знищила. Та молекула вкоренилася і тепер життя людей вкоротилося, вони почали старіти і вмирали від старості і хвороб. Також молекула що була у кожній клітині живого організму тепер впливала на те як людина сприймає світ, на відносини між людьми і що найдивніше статевий потяг між людьми став сильніший і менш контрольований розумом. Під впливом молекули організми жінок стали завжди готові до вагітності, не враховуючи бажання душі і розуму. На жінках ця молекула відігралась гірше, почалися щомісячні цикли котрі раніше починалися лише при усвідомленому бажанні завагітніти. Молекула-вірус була розрахована тільки на теплокровних людей та, як усе штучне, вона перетерпіла мутації і заповнювала собою кожну клітину усього живого, навіть рослин. Світ змінився під впливом цієї мікробіологічної зброї.
Ми з братом підійшли до корабля чистильників, що лежав на напівпрозорих плитах майданчика. Був він трикутний складений з трьох сегментів. Корабель великий, довжина середнього корпусу близько півтора фредо і розмах стабілізаторів півтора фредо (до п’ятисот метрів). Корабель білий, на стабілізаторах символи комічних чистильників – синя хмарка з краплями що падають.
Команда зібрана з представників різних планет, рас, культур. Коли ми підійшли до корабля чистильників йшла робота по завантаженню запасів: якихось баків напевне для роботи з забрудненою атмосферою, харчів, фільтрів, питної води, знову фільтрів для кисневих і водоочисних апаратів. Капітан корабля чистильників гарна жінка шести фрето зростом (два метри), по вимові з Пайри. Струнка широкоплеча з проникливими розумними чорними очима, чорною шкірою, обличчя з рівним носом тонкими губами. У капітана стильна зачіска - червоне волосся підстрижене коротко, і навіть підбрите, вільним залишився тільки прямий чуб що падав їй на обличчя.
Ми підійшли до капітана. Чемно привіталися. Вона кричала на свого помічника бо той забув замовити контейнери з небідним у роботі хімічним елементом. Я навіть не наважилась вимовити назву тієї хімічної сполуки необхідної для очищення міст від смогу. Пані капітан з червоним чубом роздратовано подивилась на нас. Можу сказати що більше її роздратував Гел, котрий бут такого ж зросту як і вона. Дивилась пані капітан на нього зверху вниз, професійна властивість. А що вже казати про мене з моїми п’ятьма фрето, мені здалося що я маленька як мушка, десь біля її ніг загубилася.
- Що вам? – сердито запитала пані капітан, і додала зневажливо, - Терпіти не можу подібних до ляльок. Йдіть собі! Пасажирів не беремо, летимо за границю Гнізда.
І почала кричати на свого помічника. То був товстенький дядечко, на півголови нижчий за капітана, білошкірий і темноволосий з широким носом, повними губами і важким підборіддям.
З помічником пані капітан була нестримана у виразах і гніві, - Перекладачі де?! Що ми будемо без перекладачів там робити? На мигах з місцевими розмовляти!
- Ми перекладачі, - наважився повідомити Гел, не голосно та чітко. Пані капітан замовкла і здивовано подивилася на мого брата.
- Ви звідки? – коротко по діловому запитала вона.
- Пайра, - коротко відповів мій брат.
- Близнюки?
Ми кивнули стверджуючи. Те що ми з Пайри, її рідної планети, котрою вона гордилася, було на нашу користь.
- Що закінчували?
- Ще вчимось, - бовкнула я.
Брат додав:
- Палринський університет, кафедра філології. Вивчаємо мови віддалених планет. Останній курс. Для нас практика на Віїрі забезпечить хороші бали на екзаменах. Я вивчав мову планети Віїра.
- А ти, - пані капітан тицьнула у мене пальцем.
- Я добре розумію мову Віїри, - повідомила я, - і можу забезпечити достеменний переклад наукових термінів. Пишу дисертацію про наукові терміни запозичені і рідні для віддалених планет.
- Нормальні перекладачі, - втрутився помічник.
- Це ми подивимось, - скривилася скептична жінка, - Посели їх. Інших усе одно не буде, – і знову до нас, - Ваша зовнішність надто привертає увагу. Та подивимось може тубільці вас сприймуть як звичайних прибульців, різні ж бувають, – ще раз скептично подивилась на нас, махнула рукою і побігла лаятись з вантажниками.
Пані капітан гордилась собою, своєю роботою і своїм кораблем. Помічник гордився своїм капітаном, і команда була віддана праці і своєму кораблю, тому корабель чистильник блискотів наче новий. Зручно, затишно, по-домашньому. Нам виділили маленьку каюту з двоярусними ліжком.
Молода дівчина, доводиться звикати що у новому післявоєнному світі є молоді, старі і зрілі і часто ставлення до людини тепер залежить від її зовнішності. Так от молода дівчина принесла нам полотенця, показала де душові, розповіла як знайти кают-компанію і запросила на обід після злету.
Після війни ми рідко так близько були серед людей. Серед цих нових змінених, і тепер ще більше тендітних створінь. Вони змінилися, змінилось їх життя, тепер людське життя стало коротким. Та Всесвіт звикав і люди сприймали тепер своє старіюче тіло хвороби і ранню смерть як належне. Ми не звикли. Ми намагалися триматися поодаль. Та Саттара потрохи повертав нас до нової реальності.
А люди виявляється залишалися життєрадісними оптимістами. Вони встигали знайти себе у новому світі, допомагали іншим, працювали у тих сферах які вибирали, ризикували таким коротким життям, співали пісні і танцювали, кохали, народжували і раділи несподіваним дітям. Розвивалося мистецтво, наука. Тепер додалася медицина, так звана генетика. Розвивалися технології. Світ нових людей розквітав і стверджувався поки ми намагалися заховатися від нього звинувачуючи себе що допустилися таких страшних змін. Потрібно і нам відкрити очі і без страху навчитися жити новому світі. Навіть от зараз, серед людей котрі займаються такою корисною працею як чищення атмосфери планет. Так раніше коли у світі було більше див, могутній маг легко міг повернути планету до життя. Тепер маги на розвинених планетах приховували свої здібності. Перевертні не демонстрували трансформацію, боги ходили серед смертних непомічені. Драконів, казали, знищили у війні. Тому вони дракони тепер у людській формі ходили серед людей непомічені. Див старого світу для людей вже не існувало. Дива і справді стали дивами, рідкісними непомітними. Люди чомусь лякалися магії. Давні планети закрилися і потроху перетворювалися на легенди і міфи. Єдинороги, духи природи, мандрівники, стихії - усі хто був безсмертними, також ховали тепер своє єство серед натовпу смертних. Або жили віддалено на своїх планетах. А кількість смертних збільшувалась через стихійне народження.
От і ми зараз були наче прості смертні. Ми навіть схожі на людей тільки досконаліші, та юні люди часто гарні, шкода що швидко старіють. Ми с братом смагляві у нас довге чорне хвилясте волосся, у брата ледь чи не до пояса, у мене до колін. Гарні обличчя, великі сині очі, вузькі підборіддя маленькі носи, гарно окреслені та майже безбарвні губи. Тепер іноді люди чомусь сприймають мене ледь чи не за підлітка. Його за молодого наївного хлопця. Тепер так. От молоденька чистильниця загравала до мого брата, напевне він їй сподобався. Чомусь сучасні люди швидко закохуються, кажуть інстинкти до розмноження, гормони, особливо у молодих. Не керовані бажання. Я ще не звикла до їх відвертості. А вона кліпає сірими оченятами і звабливо посміхається.
У кают-компанії ми відчули себе зовсім ніяково від загальної уваги. Екіпаж корабля чистильника завдяки капітану нагадував сім’ю. Хтось був за батьків, хтось за дітей, хтось за дядечку, чи тіточку і найстарший дідусь – відомий професор екології Гуаре Нкарг. Він сприйняв нас позитивно, запросив до столу називав дітками. Я була йому вдячна. Сухорлявий маленький зморщений, але жвавий, добрий і життєрадісний. Через декілька хвилин спілкування я перестала помічати стан його організму, бачила лише розумні добрі очі. Гел навіть почав посміхатися слухаючи балаканину старого професора. У кают-компанії корабля чистильника було затишно, як у домашній сімейній вітальні. Науковці і технарі святкували початок нової експедиції до ще невідомої планети. Стіл накритий скатертиною. Корабельні консервовані наїдки поклали у тарілки так було і зручніше і приємніше. На столі багато пляшечок з пивом, пили як і космічні далекобійники, як то кажуть з горла. Люди різного зросту з різним кольором волосся очей, декілька ящерів не таких як на Тавас, менших за зростом і більше схожих на людей, один кремнії з хитрим поглядом, важкий могутній з грубими рисами. Кремніїки приховували свій вік, як тепер усі, хто довго жив. І мені здалося що він єдиний хто допускав що ми не зовсім люди.
Та загалом усі в команді чистильників були злагодженою командою, хоча конфлікти і виникали, як і кожному колективі.
Брат сором’язливо посміхався був ввічливим і трохи підкреслено незугарним. Перевернув пляшку з пивом, з рук випав шматок хліба. Дівчата і жінки вирішили що новим перекладачем потрібно опікуватися. Хоча ставилися до нього як до гарної ляльки, не помічаючи за привабливою зовнішністю ні потужного інтелекту, ні твердого характеру. Хоча брат за незграбними рухами і легким заїканням гарно приховав і перше і друге. Біля мене сів парубійко, на початок він здався мені примітивним недорозвиненим, та виявилося він був розумним співрозмовником і уважним товаришем. Йому подобалися старші дівчата, але я йому нагадала його сестричку. Хлопець назвався Ратром, був він смаглявий та трохи світліший ніж я, його жовте волосся, коротко підстрижене, стирчало у різні боки наче солома. Ратр розпитував мене про Віїру. Знала я небагато.
На Віїрі жили люди другого типу теплокровні. Середній зріст шість, шість з половиною фрето, дві статі як на багатьох планетах. Жінки менші і тендітніші. Вік, як тепер загалом у більшості населення старого світу, близько ста років. На вигляд білошкірі, темноволосі. Риси обличчя третього типу, тонкі губи, тонкі носи, середнього розміру очі. Звичаї – патріархат. Сім’ї зазвичай великі, тому що декілька поколінь живуть разом, хоча відомості про звичаї могли змінитися. Жили віїрці у селах невеликих містах, це також могло змінитися. Вірили у світлих богів, як тепер було, начебто, модно. Нічого особливого розповісти я йому не могла, тільки загальне. Сказала що збираюся вивчати Віїру коли ми туди прилетимо. Команда корабля чистильника схвально мене вислухала. Прокоментували мою розповідь, подивилися на Гела. Брат сказав що додати йому нічого і розмови повернулися спочатку до науки, а потім до пліток.
Під час польоту екіпаж займався апаратурою, чергуванням, ремонтом. Молодші тренувалися у великій каюті обладнаній для занять спортом. Нічого особливого за чотири дні не відбулося. Нам навіть було затишно і спокійно серед людей. Тільки от довелося перенести так зване щеплення від різних хвороб, щоб не заразитися тими хворобами від котрих у нас так би мовити не було імунітету. Нам те щеплення не потрібні, та лікар сказав і мусили бути як усі.

Корабель чистильник сідав на темній стороні планети. Космодром світився вогнями. Захід сонця (зірки Рпакна) по краю планети виглядав як ірідова корона оздоблена діамантами. Місто біля космодрому чомусь було ще неосвітленим. Сонце відкочувалось ховаючись від нас за планетою і поверхня планети вкривалася наче темною тканиною. Невже тут немає цивілізації?
Чистильник занурився у атмосферу і пішов на зниження. Гравітаційні двигуни плавно спустили корабель на поверхню планети. Космодром Віїри був також старим, такі будували на планетах Братерства до війни. Поверхня на відміну від наших наче гумова. Темно сіра пружна. Навіть коли ходиш по такій поверхні здається що вона трохи пружинить під ногою як гумовий килимок. Та такі плити потрібно частіше замінювати на нові, вони швидко втрачають свої властивості і перетворюються на тверду смолянисту поверхню. Після посадки команда зібралася біля основного люку. Ми з Гелом разом з усіма. Головне бути як усі. Ми просто люди, студенти, перекладачі - смертні. Простим планетам не потрібно нагадувати про складну будову світу. У смертних з’явився страх перед тепер вже міфічними істотами. Надто жорстока була та війна для людей.
Капітан дозволила відчинити люк. Попередила що за бортом холодно і вітряно, тому потрібно вдягнути щось тепле, їй хворі не потрібні. Люк відчинився ми чомусь штовхаючись від нетерплячки висипали на трап і спустилися сходами на космодромне покриття. Як я і думала воно вже не змінювалося з тисячу років було тверде як камінь. Хоча місцеві напевне вважала що саме таким воно і має бути. Дійсно холодно. Столиця і космодром у помірній зоні, тут зараз осінь. Навколо космодрому ліс, листя дерев пожовтіло і осипалося. Вітер розносив жовте і червоне листя по космодромному темному покритті наче малював крапки і візерунки. Кораблів на космодромі було небагато, на усе поле у сорок фредо, близько десяти цивільних кораблів, загалом вантажні чи військові.
Команду чистильників зустрічала делегація місцевих. Три машини на колесах під’їхали до трапа корабля. Вони навіть працювали на очищеній нафті. Ще одна некроцивілізація що використовує прах предків як паливо. Я давно побачила дивну закономірність, що якщо жителі окремої планети починають добувати нафту їх цивілізацію неодмінно починає кидати у крайнощі від жорсткої диктатури до анархічної спільноти і до повного самознищення.
Не дивно що їм знадобилися чистильники.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 01-01-2016

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 30-12-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.3985159397125 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Маеліс де Керанґаль «Ладнати живих»: коли смерть набуває сенсу
Частини мертвих можна використати, щоб ладнати живих. Так раціоналізується смерть. За таким принципом …
Петро Яценко «Нечуй. Немов. Небач». Український паровий панк
Кінороман «Нечуй. Немов. Небач» заснований на реальних подіях і біографії українського письменника Івана …
«Північний вітер». Роман в електронних листах
Чи може бути цікавою книга, що складається із самих діалогів? Так. І ще й якою! Роман «Північний вітер» …
Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором
Книга «Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором», перш за все, розкриває цікаві сторони зовнішнього …