

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	827
Творів:	12501
Рецензій:	19355

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка

Мить - Вічність(Планета Любов)

© Світлана Кедик, 24-03-2007
Мить - Вічність Коли мене б’ють я не тікаю. Коли обманюють – вірю. Чому? Бо віддана. Віддана почуттю Любові. Ти мене любиш, але б’єш. І оманюєш також. Ти знаєш, що я знаю... Я знаю, що ти знаєш... І терплю. Бо Любов – це терпіння. Мені лишилося недовго, ще кілька реальних снів і остаточно стану вільною – Боже вільною. Ти казав, що поїдеш, а я не вірила. Перестала вірити, бо не хотіла відпускати – боялася втратити. Ти поїхав, тільки не вчора, а уже давно. Так само, як і я. У когось їде дах, але не в мене і не в тебе. Це все оман. І ти любляче мене оманюєш – загартовуєш душу волею. Аби Там, не було сумнівів. Ти поїхав, але я тебе бачила хвилину тому. Може, то був не ти? Хто з вас ти? Скільки вас? Ви усі – ти? Випробуєш мене. Я не знаю, чи вистою. Бо загубилася в твоїх думках, тих, що даруєш мені і думаєш для мене. Не треба мене шукати. Бо сьогодні я пахну димом. Хотіла обкурити сад, а обкурила себе. То може, я сад? Той сад, що насаджував Батько. Саме той... А ранком настала весна. Тому мої бруньки набубнявіли. От-от з’явиться цвіт і листячко. Кольори будуть насичені свіжою фарбою і запахом, які будеш вдихати. Та ти даремно намагаєшся стати знову чужинцем, чужим чужинцем, розвіюючи туман-оману. Просто, ти хороший учитель, а я – учениця. І добре засвоїла урок на справжність Віри. Бий – я не тікатиму. Бреши – віритиму. Бий, бо твоя палиця – моя воля. А твій оман – моя віра. Бий і оманюй, бо інакше не пізнаю терпіння. І не зможу образитись на себе за слабкість. А коли ображусь, то стане соромно. Почну плакати і молитись, молитись і каятись. Я зможу... Я зможу, бо в мені є крихітна частинка твоєї виплеканої миті. Бо ти пішов аби не полишити мене, а пішов аби повернутись. І наступного разу, коли скажеш – ходімо зі мною. Я промовчу, усміхнусь... і піду за тобою, з тобою. Не полишу їх, а піду аби повернутись... за ними, за тими, котрих люблю. Лише так ми можемо бути разом у миті, яка стане вічністю виплеканого кохання. А кохання плекають закохані. Тож ми з тобою закохані... у Бога. Наше кохання спільне і взаємне – всього на всього мить... мрій, безсмертних слів – я тебе люблю. Завтра(сьогодні) ми ухопимось за нашу мить і вона стане цілим Життям. Уже стала. Бо я посіяла твій початок, а зжала свій кінець. Ти посіяв мій початок, і зжав свій кінець. А наш урожай – Любов. Та, яку ти плекав для особливої миті. Та, яку я знайшла. Аби пронести крізь цілу вічність. Поєднавшись у нас народилася Мить-Вічність. Яка тут, на Землі, зветься Надією. Бо тільки Надія стає Вірою. І тільки Віра – Любов’ю. Тому, зараз, коли я маю зброю у душі, а ти у серці(вони у нас спільні). Ми йдемо пліч-о-пліч на війну. Йдемо, бо знаємо, що з нами Бог. Йдемо, аби змінити праву щоку на ліву(твою на мою) і навпаки... Так має бути аби було інакше. Ось це і є хрест, який пропонує Бог – побороти зло Любов’ю. Бо взяти на плечі Божий хрест – прийняти Бога у душу аби смиренно пройти шлях до серця Його – Свого.(Ісус ніс Хреста Дорогою НаГору – на гору...) Шляхи Господні незбагненні... Бачить той, хто хоче бачити. Чує той, хто хоче чути. Скоро настане новий рік. Він завжди настає і завжди новий. Мені б хотілося привітати тебе саме в ту мить настання... Вітаю! – Літаю!!!!! Ти не кажи нічого, просто слухай. Можливо, деякі слова з мого боку були зайві – втручання у твоє життя. Можливо, я занадто захопилася: тобою, собою, нашою грою(якої нема)... У мене виросли «крила», і звичайно, захотілося літати... Чому захотілося летіти до тебе, не знаю. Вірніше, знаю, але не можу висловити, аби ти правильно зрозумів. Моє життя – казка. Ту казку створюю я силою бажання, мене підтримує чоловік. Мабуть, це і є щастя... Але у тій казці я написала байку. Ти її мораль. Я хочу її чути, відчувати, пропускати крізь себе, ділитися з іншими. Ти чужий, але мій. Мій власний чужинець. Ти приємний і ніжний... і так солодко пахнеш. Звідки я знаю, як ти пахнеш? Я знаю, як пахнуть діти. Ти дитина...це я тебе назвала дитиною. Якби я була твоєю мамою, ти був би моєю дитиною, а так – мій власний, маленький чужинець. Я кожного дня граюся з тобою, лоскочу, цілую...а ти смієшся, голосно і щиро, голосно і щиро... Я люблю дитячий сміх. А коли ти лягаєш спатки, розказую тобі казочку -лягаю поруч на ліжко, обіймаю міцно-міцно, цілую очі(як у ночі)... ти обіймаєш мене своїми ручками і кажеш – ти найкраща мама в світі... Це, як бачиш, мій політ до тебе, чи з тобою. У тебе також «крила». Але настає мить, коли я опускаюсь на землю, просто стою, лежу, біжу... тоді тебе поруч нема, тоді ти там, не знаю де, але там... там, де нема мене. Ти мій власний чужинець. Я чужинка, але не твоя. Учора був поруч. Сьогодні і завтра тікаєш від мене, ховаєшся, не хочеш ділитися собою, уже не хочеш. Нічого. У мене є твій запах, всередині мене запах дитини, це я тебе назвала дитиною... А знаєш чому? У світлої людини душа дитини – чиста, наївна, добра, мила, як у Янгола... Тоді ти називав мене «світлом», а я сміялася і казала – виходить, що я «жива електрика». А ти відповідав – ні, ти «світло». Тільки не казав – моє «світло». Але я завжди знала, що твоє... Пам’ятаєш, ці слова? Так. Тому не бери своє «світло», а віддай, бо воно полюбило(навчилося) гріти тобою... ...Поздний вечер, все уже спят, не спит только дождь, и сонно деревья шумят, в глазах моих слезы, в моих веселых глазах. Дождь, почему бы тебе меня не обнять!? Но дождь идти перестал, растаял вночи, ничего не сказал, просто идти перестал. Ах, бессонная ночь теперь совсем уж тиха, может, ты обнимешь меня? И я уснула тогда, сладким, ангельским сном, ночка была коротка, но была со мной. Мне не снилась любовь, я просто спала, ночь укрыла теплой рукой. Но сегодня проснулась, мой дом опять таки пустой. Холодный взгляд бросаю в окно, в ответ неба глаз, серо- голубой, подмигнул капелькой дождя, медленно скользящей по стеклу окна, капелька была одна. Я ей улыбнулась, она мне в ответ – Не стоит капелька грустить, если умеешь любить, люби это небо, землю эту, эти деревья, траву... Люби, как умееш, я тоже люблю...(Спогади щоденника. «Чужая людям, почему...?»). Ще тоді(у минулому) вона шукала, шукала і знайшла, знайшла свою капельку, капельку Щастя – Світла – Любові – Бога. Бо та капелька дуже хотіла віднайти її вікно... Тому вона інколи плаче... від щастя. ...Мой маленький мальчик, мой маленький зайчик, мы никогда не покинем друг друга... Перший розділ – «Ти і Я – Бог і людина» 1 – «Дивіться він голий» 2 – «Віра, Надія. Любов» 3 – «Еден» 4 – «Малюнки» 5 – «(л)Людина» 6 – «Казка» 7 – «Гармонія Любові» 8 - «Світи та Виміри» Другий розділ – «Надприродне» 1 – «Віра у надприродне з релігією казки» 2 – «Там є те, що я хочу – Ти» 3 – «Глобальне потепління» 4 – «Любов» 5 – «Любов. Оргазм» 6 – «Любов. Станьмо Творцями» 7 –«Намисто Любові» Третій розділ – «Світи та Виміри Любові» Перший підрозділ – «Мій власний чужинець» 1 – «Мій власний чужинець» 2 – «Любов – пелени з Раю» 3 – «Ти» 4 – «Вільна» 5 – «Кішка» 6 – «Свічка» 7 – «Мої кохані голубки» 8 – «Потічків мультик» Другий підрозділ - «Мій власний чужинець 2» 1– «Мій власний чужинець 2» 2 – «Очі» 3 – «Ендорфіни» 4 – «Боже вільна» 5 – «Сон» 6 – «Мить-Вічність» 7 – «Ти – Я» Четвертий розділ - "Вагітна" 1 - "Вагітна" 2 - "Покайтеся люди, бо горе вам буде..." 3 - "Маестро, Музика!"
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.0094690322876 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design