Безмежність голосів оспівують жінку в іпостасі дикої стихії. Та від цього думки не набувають банальності, що братається із пусткою меншовартості. Ми лише додаємо впевненості в молитву до жіночої краси, безсоромної жаги її тіла. Адже, що може бути прекраснішим за бажанням володіти нескореною стихією? Лише, прагнення торкнутись вустами до божественного начала, провини Бога з очима Єви. Ти сумирним ягням кладеш себе на капище вогненної сили й запиваєш свою пристрасть її цілунками. Вдивляєшся в її норовливий стан й ловиш себе на думці: «Вона – мій рай і пекло». А потім, коли її божевілля емоцій занурить тебе в ейфорію болю й примарного щастя, ти запалаєш мертвими зірками над небосхилом її грудей кольору слонової кістки. Й не варто, тобі випадати крижаними сльозами в спокійне море, щоб в майбутньому зрадити із бурхливим океаном.
