Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2438
Творів: 43661
Рецензій: 85111

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Бувальщина

Сила української паляниці

© Тетяна Старосвітська, 06-12-2015

Чоловіки зорганізувались швидко: кум Василь зайшов до кума Миколи в якійсь дріб’язковій справі. Поговорили про се, про те; згадали між іншим, що сьогодні – день Збройних Сил України. Гострий на слово, кум Василь розповів дотепний анекдот про прапорщика. Посміялися. В очах блиснула ностальгія - не так за військовою службою, як за юністю, отією, що «в сапогах»… Кум Микола зайшов здалеку:
- Куме, а ви той… Букваря свого вже почитали?
- Почитав, а що?
- Та того… - зам’явся нерішуче, - а давайте по бокальчику чаю! В мене й «заварка» перебулькала, – тицьнув у бік великого бутля з вином. Спробуємо, чи годиться. Заодно посидимо, погомонимо… Давно не збирались просто так, по-сусідськи.
- А чого ж, можна… - згодився кум Василь.
І вже вони сидять на затишній кухні, згадують солдатське життя-буття, гомонять…

Було те на початку далеких восьмидесятих. Василь Гречаний – новоспечений вчитель – щойно вивільнився з материнських обіймів педагогічного і тої ж миті став на порозі військомату, куди настирливо кликав обов’язок громадянина СРСР. В їхньому вузі не було військової кафедри, тож на службу йшов не один – поряд топталося зо два десятка бритоголових однокашників. Вчорашні студенти, збираючись в солдати, наперед змовились, що проситимуться в Афганістан (молодо-зелено; кого романтика не зваблювала!) Сивочолий воєнком, з гідністю оцінивши молодечий запал, скептично зсунув на лоба окуляри:
- За романтикою ганяєтесь, хлоп’ята?.. Та хіба для того на вас держава гроші тратила, щоб моджахеди вивернули нутро?!. Скажу зразу: з романтикою в Армії не стрічався, а труднощі гарантую!..

Мудрий воєнком як у воду дивився – вони почались з перших солдатських днів…
«Учєбку» Василь Гречаний проходив разом з однокашниками, тож відчував силу дружнього плеча. Закінчив курс молодого бійця, отримав «сержанта». Далі - Семипалатинськ: ракетні війська. Тільки тоді зрозумів сержант Гречаний, що попередня служба була «квіточкою», «ягідки» почались при зіткненні (лоб в лоб!) з армійською «дідівщиною». Часто згадував слова воєнкома й думав, що в Афгані було б простіше: там всі ходять по лезу ножа й до молодих ставляться бережливо – смерть чигає щодня… Та Василь Гречаний мужньо переносив суворі армійські випробування: наряди поза чергою, гауптвахти, наїзди «старих». Чого там гріха таїть – нелегко людині відстоювати власну гідність, та він зумів! Мало-помалу, служба перевалила за «гірку», недарма кажуть: «Солдат спить, а служба йде!» Незчувся сержант, як став «дідом», але своїм правом не користувався, «школу» пам’ятав…

Настала осінь. Уже й до дембеля рукою подати - пора готувати заміну: сержант Гречаний служив у взводі охорони стратегічного об’єкту. Незабаром на науку прийшов «молодий», так звана «заміна» – високого зросту смаглявий узбек з лукаво прижмуреними очима. Щось лопотів по-тюркськи, по-російськи ж – ні бум-бум. На всі запитання сержанта молодий солдат витріщався, як баран на нові ворота, розводив руками й повторював: «Мая твая нє поніма…» Василь знав, що всюдисуща рука Імперії давно досягла найвіддаленіших аулів, всіх охопила, не оминувши материнською увагою, тож мову міжнаціонального спілкування Хасан мав знати краще, ніж молитву «Отче наш…» А в його випадку виходило, що в аулі рядового Ергашева школи зроду не існувало, або ж в солдата - мовна амнезія…

День, другий б’ється сержант Гречаний з нецивілізованим солдатом, а толку ніякого. Якось почув знайоме слово: «Шайтан!..» - узбек лаявся. Скипів Василь Гречаний: міністр Устинов не сьогодні-завтра підписує заповітний наказ, спакований чемодан стоїть в кутку казарми, а цей турок, тобто узбек, «нє паніма»!.. Колеги-служаки в подібному випадку вдавались до перевіреного способу: знання в голову молодого вбивалось кулаком. Казали, що це діяло - наука прискорювалась. Василь Гречаний цю методу відкинув, як ненадійну: кулак з матюком – зброя людей, позбавлених інтелекту, та й насилля він не терпів. Але – що робити?! Дійсно, не чекати ж, доки дитя гір освоїть «великий та могутній російський язик»? Думав Василь, думав, і вирішив вдатись до сили української «паляниці»…

Якогось року в їхній школі з’явилась вчителька російської мови: молода, гарна, щойно закінчила інститут, а українською – жодного слова. Сільські діти, жартуючи, мучили її… правильною вимовою. Тільки прийде «росіянка» на урок, вони й починають:
- Любов Олександрівна, скажіть: «Па-ля-ни-ця…»
Вчителька не хотіла вдарити лицем в грязь, тож дуже старалась, але не виходило. За весь рік, поки працювала в селі, так і не навчилась вимовляти українське слово… Згадавши той випадок з дитинства, сержант Гречаний влаштував міні - курси для свого підлеглого, заручившись підтримкою важкої артилерії – армійського Уставу. Хто служив - знає: ним можна задовбати будь-кого.

Наступного дня після підйому сержант Гречаний загарбав життєрадісного солдата й урочисто оголосив:
Ну що ж, рядовий Ергашев, не знаєш російську мову – вчитимеш українську!
І для узбека Хасана настали чорні дні. Сержант не давав йому продиху, змушуючи говорити щирою українською два слова: «паляниця» та «хліб». Тільки-но з’являлась вільна хвилина, Гречаний підгукував до себе «заміну» й починав:
- Ну, бусурмане, кажи: «Па-ля-ни-ця…»
Згодом:
- Ергашев, кажи: «Хліб..»
Російськомовна від народження людина, взявшись за українську, стикається з малою дрібничкою: вимова! Яскравий приклад – анекдотична мова недавнього прем’єра, та ми не про це…

Зовсім замучив сержант рядового Ергашева. Тільки-но відпустить командир на перекур чи відпочинок, Гречаний вже тут як тут:
- Ергашев, кажи: «Па-ля-ни-ця!.. Хліб!..»
Не встигне Ергашев, даруйте, зайти в сортир, як Гречаний поряд лаштується:
- Ергашев, давай ще раз: «Па-ля-ни-ця!..»
Дитя сонячної Ферганської долини, ніби-то не зіпсоване імперською цивілізацією, грало свою роль справно. Хасан по-гусячому витягував шию, аж напиналася коричнева, схожа на пересушений урюк, шкіра, пихтів, мукав, покривався краплями поту, та з тюркськомовної гортані вилітало щось схоже на плямкання: язик не слухався, втрачав губно-зубну позицію, зіслизав з твердої на м’яку, на фрикативну… Але сержант був невблаганний, він заперечливо хитав головою і з чисто вчительською настирливістю (недарма проходив практику в школі!) наполягав:
- Не так, Ергашев!.. Треба: «ПА-ЛЯ-НИ-ЦЯ…» Значить так: замість особистого часу - вчимо українську!
У фонетичних муках закунчився день перший…

Другого дня після стройової з політичною підготовок сержант Гречаний знов хапнув підлеглого за шкірку:
- Ходи-но сюди, Ергашев, - вчитимеш українську! А за домашню роботу - наряд поза чергою!
Замордований філологічною наукою, азіат скошував на зануду-сержанта розкосі очі, як необ’їжджений лошак на вершника-мучителя, вперто сопів і дуже старався, та все ж загримів у «наряд поза чергою». Либонь, Хасану там не солодко прийшлося - черговий по роті був українцем, до того ж - земляк Гречаного. Любов до рідної мови вкупі з земляцтвом – як кажуть бувалі – то сильна зброя! Невиспаний і роздратований, Ергашев повстав третього дня на перевірці пом’ятий, неголений, з брудним підворотничком, що не сховалося від пильного ока сержанта - він діяв згідно священного пункту Уставу:
- Відді-і-лен-н-ня-а, стру-у-унко-о! За неохайний вигляд і не належну підготовку для несення служби рядовому Ерга-а-аш-ше-еву оголошується наряд поза черго-о-ю-у-у!..

…Перед відбоєм виснажений Ергашев ледве добрів до казарми. Сержант Гречаний вигулькнув на порозі, ніби чекав його, промовив лагідненько:
- Не падай духом, Ергашев! Ранком до мене в каптьорку - на факультатив з української…

Ранком Ергашев виріс біля сержанта Гречаного й доповів непоганою російською:
- Таваріш сєржант, рядавой Ергашєв вспомніл руській язик!..
Гречаний примружив очі й любовно заявив:
- Так і думав, Ергашев, що ти - розумний хлопець, а дурником прикидався!..
Ну що ж почнемо: інструкції, настанови, схеми матеріальної частини…

За місяць Василь Гречаний став сержантом запасу.
А ще через кілька місяців отримав листа з аулу Яйпан, що в далекій Фергані - від Хасана Ергашева… За зразкове несення бойового чергування його (вже єфрейтора) нагородили короткою відпусткою в рідний аул. Хасан розказав своїй численній рідні про українського сержанта Гречаного Васю, й вони хочуть віддячити за науку - посилають в дарунок маленького ішачка, котрий скоро прибуде на станцію П’ятихатки. До листа додавалась фотографія – вигляд подарунка в натурі...

Але це, як то кажуть, вже зовсім інша історія.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 10-12-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Мисковець, 07-12-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 07-12-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 06-12-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.37898397445679 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Рецензія на серію «Бібліотека юдаїки»
Юдаїка — це наука, що присвячена всебічному вивченню життя та діяльності єврейської спільноти. Серія …
Андрій Крижевський «Евотон: трансформація»: Цивілізації в погоні за джерелом енергії
Незважаючи на те, що в інтернеті регулярно проводяться конкурси на фантастичні оповідання, якісної української …
Буктрейлер новинки «Чи скучила за мною твоя борода?»
Новинка видавництва Nebo BookLab Publishing — «Чи скучила за мною твоя борода?» — найніжніша і найзворушливіша …
Бог помер. Людина теж: Огляд книги «Angry Bird» Джанікашвілі
«Angry Bird» — книжка сучасного грузинського письменника Баси Джанікашвілі, яка містить лише дві п’єси: …