Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48251
Рецензій: 92949

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Екзальтація

© Max Gakh, 01-12-2015
Наші дні минали тихо і розмірено у монастирі Бет-Арі, що стояв на вершині пагорба, серед апельсинових садів. Життя було красивим і світлим.
Та ось одного літнього ранку, коли у чистому блакитному небі не висіло ані хмаринки, ми з Крото вийшли за браму монастиря, і Крото сказав:
- Я скучив за Містом Майбутнього. А ти?
Я задумався над його запитанням… Так, я теж, мабуть, скучив.
Крото сказав:
- Зрозумій мене правильно, життя тут, у монастирі, дійсно чудове, і навіть більш ніж! Але я б не проти з’їздити до міста. Всього на день.
- Туди і назад? – спитав я.
- Так, туди і назад.
Отже, з бадьорим настроєм ми дійшли грунтовою дорогою до самого шосе. Навколо зеленіли невисокі апельсинові дерева, в тіні яких я так любив відпочивати. Під навісом зупинки ми були самі. Чекати довго не довелось, за декілька хвилин підлетів тролейбус і плавно опустився на майданчик перед нами. Його двері розкрилися з тихим шелестінням, ніби пелюстки лотоса.
В салоні людей було небагато. Серед них чоловік середнього віку в темно-сірому костюмі, якому Крото і зарядив ногою в потилицю, як тільки ми зайшли. Двері тихо зімкнулись, а віконне скло дало тонку довгу тріщину від удару голови чоловіка об нього. Я зайняв вільне місце біля вікна, а Крото, тримаючись задля рівноваги за металеву трубу під стелею, ще деякий час завдавав удари по нерухомому тілу на підлозі салону.
Коли тролейбус піднявся вже достатньо високо, я подивився вниз. Там пропливали прекрасні краєвиди з темнозеленими килимами садів, що здіймались та опадали, повторюючи контур рельєфу. І так до самого горизонту.
Трохи захеканий Крото сів поруч. Він усміхався. Видно, пейзаж не залишив байдужим і його. До нас підійшов робот-кондуктор.
- Два квитки до Міста Майбутнього, будь ласка, - сказав я.

На околицях Міста Майбутнього стелилися смуги білого диму з труб високотехнологічних заводів. Тролейбус летів широким проспектом між прямовисних білих стін, над зеленими терасами садів та блискучими плесами декоративних басейнів. Скоро ми стали спускатися на широку площу, це була кінцева зупинка.
Навколо – натовп, мерехтіння облич. Я вийшов і відразу потрапив у калейдоскоп голосів, кольорових візерунків одягу, яскравих відблисків скляних та металевих прикрасах. Прямо перед нами височів монументальний собор. Його двері були відчинені.
- Давай зайдемо, - запропонував Крото.
Всередині собор був наповнений світлом, що потужним потоком лилося крізь  кольорові вітражі. Потік цей був таким чистим, таким чітко окресленим, що здавалось, до нього можна торкнутись рукою.
Перед вівтарем зібралися люди. Їхні шанобливі погляди були прикуті до священика у розкішному вбранні, що урочисто і протяжно вимовляв слова молитви. Крото обвів уважним поглядом все навколо. Біля стіни він помітив високий позолочений підсвічник. Взявши його обома руками, Крото швидко рушив у бік вівтаря. Там він з розмаху вирубав старого священика і мовчки, проте агресивно, почав розганяти натовп. Люди розбігалися, не розуміючи, що діється, з жахом в очах. Так швидко, що Крото не вдалось нікого більше зачепити.
Я сидів на темній лаві з незручною спинкою і милувався красою храму. Я люблю мистецтво. Коли я думаю про те, що заставляє людей творити, що заставляє їх присвячувати цілі життя настільки, здавалося б, непотрібним, проте настільки красивим речам, я не можу зрозуміти, звідки в них береться така духовна стійкість, така цілеспрямованість?
Священик нерухомо лежав у кутку, так, що мені з-за лав переднього ряду видно було лише його ноги. Коли ми вийшли на вулицю, Крото сказав:
- Бог живе не в церквах, а в кожному з нас.
Я кивнув.
Годинник на ратуші показав одинадцяту, ми йшли чистою сонячною вуличкою. Люди за столиками літніх кафе усміхалися. Різали омлети, запиваючи їх апельсиновим соком. Крото лише раз без зайвого шуму розбив морду якомусь випадковому перехожому.
- Ти знаєш, а в цьому всьому є якийсь шарм, - сказав він, розминаючи подряпану кисть.
- В цьому? - обвів я поглядом усе, що було навколо.
- Так. Але всього має бути в міру.
Чесно кажучи, я не зовсім зрозумів, що він хотів цим сказати. Але разом з тим і не переймався його словами. Я почувався неймовірно легко, почувався маленьким коліщатком у механізмі природи. Сонячні зайчики блистіли у високих вітринах. Сріблястими траекторіями у безхмарному небі пропливали літаючі автомобілі та тролейбуси.
Без якоїсь конкретної мети ми з Крото зайшли у крамничку сувенірів. Я побачив там красиві зразки традиційної для цих місць полив’яної кераміки. Приємно було спостерігати, як вони виблискують соковитими кольорами у променях післяобіднього сонця. Але Крото несподівано загарчав та скинув стелаж на підлогу. Осколки розлетілися, ковзаючи поверхнями чорних і білих мармурових плит. Я ще деякий час продовжував спостерігати, ніби зачарований, за плетивом сонячних зайчиків навколо купи цих осколків у плямі світла під вітриною, коли Крото схопив молоду продавщицю і виволік її за волосся з-за прилавку. Вона пручалась, але все було марно. Крото з силою штовхнув дівчину обличчям на мармурове обрамлення дверей, і крик раптово обірвався. Її тіло незграбно і важко сповзло на підлогу, а голова вперлась у високий, оздоблений старовинною різьбою плінтус.
Коли ми виходили, Крото розбив одним із уцілілих кухлів величезну вітрину. Вже у сусідньому провулку, витираючи носовою хусткою закривавлені руки, він сказав:
- Знаєш, я все це інакше собі уявляв.
- Що ти маєш на увазі? – спитав я.
Крото примружив очі та подивився в небо:
- Коли я тобі сьогодні зранку сказав, що хочу до Міста Майбутнього, всього на день.
- Туди і назад.
- Так, туди і назад… Я тоді це уявляв собі зовсім по-іншому.
- Як саме?
- Як?.. Навіть і не знаю.

Ми йшли далі. На центральній площі перед ратушею ми побачили масову демонстрацію. Це були фашисти. Вони верещали та махали руками. Крото ненавидить фашистів, тому він витяг свій браунінг і почав стріляти в натовп.
Ми тікали плутаними провулками, але раптом – я так і не встиг зрозуміти звідки – з’явилась поліція. Вони збили Крото з ніг. Ногами, взутими в чорні, до блиску начищені туфлі, вони били його по ребрах і по голові, аж поки він не затих. Замість його обличчя  розпливалась яскраво-червона пляма, ніби крапля томатного соку впала на серветку.
Я стояв метрів за сім, під стіною. Двоє поліцейських обернулися в мій бік. Видно, вони поки не були впевнені, що зі мною робити.
- Хто це такий!? – істерично заволав я, відчуваючи спиною стіну, -  Ні, я його не знаю! Заберіть, заберіть його звідси швидше!..
Охоплений колосальним хвилюванням, я тремчу всім тілом і виходжу з провулка.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 05-12-2015

[ Без назви ]

© Шон Маклех, 01-12-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0670881271362 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …