Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2540
Творів: 45899
Рецензій: 89793

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза шкіц

МІСТИКА

© Анатолій Азін, 30-11-2015
Новоспечений сільський Голова, Іван Іванович Благенький, видався людиною нової формації, він, тільки-но прийшовши до влади, відразу взявся за виконання передвиборних обіцянок, чим здивував не лише мешканців села Чудаки, а й вище районне начальство. Повезло нам, казали реалісти. Подивимося, що він нам заспіває через рік, казали песимісти і мали на це право, бо на їх віку вже стільки змінилося тих Голів: і назначених, і вибраних, що вже й не перелічити, а віз і нині там як то кажуть. Село Чудаки було в занепаді: грошей катма, орендатори пройдисвіти, мешканці – п’яниці.
Іван Іванович перш за все взявся за «чумацький шлях», так всі називали дорогу від села до траси, яка не знала ремонту ще з часів першої перебудови. Він, як людина нової формації, правдами і не правдами нашкріб всякого їстівного добра цілий КАМАЗ тай відвіз в район кому потрібно, так би мовити зробив благочинний внесок в загальну справу і влучив у самісіньке яблучко – влітку селяни вже каталися по новенькому шляху від якого приманливо тхнуло свіже укладеним асфальтом. Всі були в захваті від свого голови. Потім Іван Іванович взявся за освітлення єдиної в селі вулиці, потім за газифікацію помешкань односельців, потім за водогін. Отак, в турботах за свій електорат, він і кидався на КАМАЗі з добром по районним владним інстанціям, доки про чудеса в селі Чудаки не загомоніли навіть в області. А в районі, на його відвідини, навіть склали відповідний графік, що з часом став обов’язковим до виконання. Селяни панували за своїм благочинцем. Іван Іванович всього себе віддавав сільській громаді.
– Що ти все про людей, та про людей дбаєш, а самі перебиваємося з хліба на воду, – їла його поїдом дружина Ганна. – Он куми вже на Місібісі їздять, а ти все гасаєш на тому КАМАЗі. Всі печінки собі повідгуцикуєш і нащо ти мені потім здався. І діточки в місті страждають без батьківської опіки, ти зовсім не думаєш про нашу родину. Розумні люди все додому несуть, а ти з дому, прямо містика якась. Іван Іванович лише відмахувався від неї рукою: «Облиш Ганнусю», – казав він сьорбаючи борщ. – Спершу треба думати про громаду, а потім про себе.
Ганна лише крутила вказівним пальцем біля скроні та в серцях торохтіла порожніми каструлями.
– Боже-боже і за що на мене таке лихо звалилося. Коли вже вони там в районі наїдяться, бусурмани ненажерливі.
– Що ти все бурчиш і бурчиш. Я ж за людей піклуюся, – стоїчно відповідав Іван Іванович.

Селяни, учувши слабину за своїм головою, почали писати у всі владні інстанції вимогу за вимогою: то на будівництво нової школи, то лікарні, а якийсь розумник накатав лист з вимогою збудувати тролейбусну лінію з села і до міського ринку, чим поставив у безвихідь Голову сільради, а сам лише  єхидно всміхався вичікуючи рішення. Іван Іванович вертівся як дзиґа. На другому році своєї каденції він вирішив і цю справу на користь електорату. Слава про чудакуватого сільського голову пішла по всій області, а потім ще й далі. Вже пальцями біля скроні вертіла вся рідня Івана Івановича.
В районі сільського Голову Чудаків називали місцевим Леонардо да Вінчі, дарма, що він не був живописцем, але винахідником-управлінцем Іван Іванович Благенький був геніальним.

Районне керівництво, задобрене  КАМАЗами зі смаколиками, якось вирішило віддячити завзятому «Леонардо» високою Державною нагородою – «Це ж не з власної кишені», – казали вони тай подали цидулку вверх по інстанціям. Рішення про нагороду не забарилося – «Цих цяцьок в нас хоч греблю гати», – сказали наверху, тай опустили дозвіл донизу: «Хай бавляться, вони теж люди», – сказав дуже високий начальник підписуючи папери.

Напередодні чергового свята в село до чудаківців завітало високе районне керівництво. По селу тільки й розмов було про нагороду, селяни з цікавості, а можливо й в очікувані якоїсь дармовини, ще з ранку кучкувалися біля сільради: чоловіки, зухвало потираючи сині носи в передчутті випивки,  безперервно палили, а жінки – лускали насіння та пліткували. Дух гулянки, п’янкий і невідворотний як сама смерть, навис над Чудаками.
Сам винуватиць торжества від несподіваної уваги до себе знітився і втік з очей геть. Коли надійшов час нагородження, від «Леонардо» і слід вичах. Всі стояли в ступорі.
– Це він що, захотів нам свято спаскудити? – немов у пропасниці затрусився Левко, на прізвисько Конокрад. – Ану гайда хлопці, знайдемо цього доброчинця довбаного.
Ватага дядьків кинулася нишпорити по селу. Знайшовши зажуреного Голову Сільради під вербою біля ставу, вони йому з пересердя, гарненько, по свійські, натовкли ребра: «Щоб не викаблучувався», – казав Конокрад, тай привели бідолаху під білі рученьки до сільради на привселюдне нагородження. Іван Іванович стояв як з хреста знятий з опущеною головою перед районним керівництвом. Він соромився надмірної поваги до своєї особи. Високий районний керівник урочисто начепив нагороду йому на лацкан піджака під бурхливі овації селян.
– Прямо містика якась, навіть нагороду соромиться взяти, – хтось голосно бовкнув з натовпу. – Еге ж, чорта з два дочекаєшся від такого добродія могоричу, – підхопив невдоволено Левко Конокрад і, сплюнувши, пошвендяв до сільського генделика.

Тверезі дядьки ще допізна розводили теревені біля Сільради, а найбільш кмітливі вже видумували нові заковики для свого «Леонарда».  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 05-12-2015

нагорода знайшла

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 04-12-2015

Пародія...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Наталка Ліщинська, 02-12-2015

Тонкий натяк...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Старосвітська Тетяна, 02-12-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Шон Маклех, 01-12-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 30-11-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.3238120079041 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …