Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48251
Рецензій: 92949

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Намагання вийти на вулицю

© Max Gakh, 30-11-2015
Перед тим, як зникла електрика, я сидів у кріслі, майже лежав. Голова моя влаштувалась на верхньому краю спинки. Я дивився у лінію стику стіни зі стелею -  ця область була красиво забарвлена червонуватим світлом від настільної лампи. Але електрика зникла, і все це разом з нею. Незастелена постіль, зліплена тінями з бабовняних складок, розчинилась у темряві.
Я провів ще деякий час нерухомо. Потім піднявся, підійшов до вікна, глянути, що там. Ніч була тихою, повною непомітного повільного життя. Блискучий сніг літав у повітрі.
Я вирішив прогулятися. Спустився темними сходами з четвертого поверху. Кут хрущовки відкидав у двір ледь зазубрену тінь…

Я сидів за комп’ютером і дивився в чистий електронний документ, все ще сподіваючись знайти ідею для оповідання. Пошкрябав нігтем підборіддя. Відхилився до спинки крісла, розчарований згаяним часом, так нічого і не зробивши з того, що заплановано. Я усвідомлював, що мало чого доб’юсь такими методами, але вже був не в змозі зупинитися, щоб переключитись на щось інше, принаймні сьогодні.
Невидимі машини по той бік вікон наближалися і віддалялись, здавалося б, з одним бажанням – бути почутими. Я сходив на кухню випити кефіру, готовий капітулювати перед ще одним пустим вечором, тим, який вбив мій час (точніше, це я сам його вбив), коли раптом подумав, що можна написати принаймні про це.
Я повернувся з наповненою кефіром чашкою за стіл. Cповнений радості тих, хто хапається за останній шанс, коли вже ніби й немає за що хапатися, я написав перший абзац і знов відкинувся на спинку крісла; трохи примруженими очима я розглядав сірий прямокутник, що з’явився у верхній частині аркуша:
-Головне почати, – думав я, усміхаючись,  - Головне почати…
Але не менш важливо продовжити. Чим можна продовжити в даному випадку? – Поки не знаю. Повинна зародитись якась фабула. Щось має статись, хтось має мені подзвонити, я мушу кинути все, бігти, ловити таксі. Потім з’являється жінка - якісь еротичні речі. Одним словом: калейдоскоп повинен закрутитися! Точніше, це я повинен його закрутити... Тобто розкрутити. Може, навіть щось більш епічне? Поряд з яким особисте відходить на задній план. Поряд з яким взагалі… Наприклад, метеорит. Або зміщення в часі! – Шось таке.
Хоча, якшо подивитись реально на речі, що може насправді статися? Ця ніч непомітно з’єднає між собою дві дати. Машини, які виїхали звідкись у вівторок, перетворяться у машини, що прибудуть кудись в середу. Хто може мені сьогодні подзвонити? Який метеорит може впасти? Це просто смішно…  А якщо навіть якийсь і впаде, то куди?
Я вирішив прогулятись. Спустився сходами з четвертого поверху. Подумав про те, що ніколи не був сильним у вигадуванні хороших сюжетів… Як і в багато чому іншому, в принципі.
Грань хрущовки відкидала у двір зазубрену тінь, чорну і вологу.

Сьогодні я витратив багато сил і часу бог зна на що. Так буває часто, майже завжди. Усвідомлювати це важко і боляче. Шум холодильника, повітря, яке вповзає через відкриті вікна. Жарка літня ніч, наповнене хмарами небо. Вони крутяться навколо круглого білого місяця, ніби компанія, яка не виробила чітких планів на суботній вечір. Північ - в сенсі, не напрям, а час; 00.00 – і таке враження, що єдине, чого мені варто чекати, це початку робочого дня завтра вранці. І це чекання може бути довгим та сумним, тому що ніч нічого не розділяє, вона насправді не межа між осколками днів, вона сама є рівноправною частиною нашого часу…  «Нашого»… Цікаво, в часі був би якийсь сенс, якби не було нас?
В мене тут грає музика, я про шось думаю, лягаю на диван, мені дуже самотньо зараз. Якщо подивитись на цю кімнату збоку, стає зрозуміло, що тут знімають фільм, єдиний герой якого – я. (Не відомо, правда, що в мені героїчного)Декорації квартири позбавлені життя. Житлові райони навкруги – лише ще одна декорація навколо цієї першої; її навіть не старалися зробити вміло… Ні, ну вони звичайно повключали світло де-не-де у вікнах для натуральності, але з першого погляду ясно - за цими вікнами мертвий простір.
Мені дуже хочеться назовні. Можливо повітря, яке я там вдихну, наповнить мене чимось, чого в мені не було досі; можливо… Темна тінь, як завжди у дворі. Голоси з темряви занадто схожі на звуки транспорту, звуки транспорту на шелест вітру, шелест вітру на радіоперешкоди – важко що-небудь відрізнити від чого-небудь іншого.
Я присідаю, зав’язую кроси у коридорі, закриваю за собою двері, здійснюючи два оберти ключем у замку. Спускаюся, спускаюся, спускаюся…

Розігнавши туман думок, я усвідомив, що знову (або досі) в кріслі. Моя кімната геометрично чітка, красиво підсвічена знизу зліва. Ніби я всередині модерністської скульптури з рівних білих площин. І музика, музика тримає все разом, як шматочки зефіру у дбайливих пальцях.
Ви коли-небудь уявляли, як в одну мить зникають руки, що тримали кришталеву салатницю? Що тоді? Мені треба назад за комп’ютер, написати про це. Але я не роблю жодного поруху. Я делікатно притиснутий гравітацією. Я спостерігаю за розплітанням ниток цікавої свіжої концепції всередині моєї свідомості.
Нарешті я зробив над собою зусилля і сів за стіл.
-Потрібно подивитися правді у вічі, - надрукував я, - це вже перетворюється на реальну проблему. Я просто не можу вийти на вулицю. Тому шо щоразу, як я збираюсь вийти, виявляється, що це текст, який я пишу; кінець абзацу. А з початку наступного я знову вдома, - я зупинився. Пальці нерухомо застигли на клавішах, по яких вдарили щойно. Мені стало тривожно…
Та ні, це ілюзія, моє власне творіння. Зараз я одягну куртку і спущуся вниз. Треба, до речі, пошту перевірити, квитанції за комунпослуги вже мусили прийти. Скільки там вийде, десь п’ятсот? Треба прикинути… Ще двісті я збирався витратити на полотна, і загалом залишається… Стоп-стоп-стоп! Я шо, мала дитина? Отак зразу взяв та й сховався в буденну риторику? Ну, так же не можна… Стільки всього важливого і без того все життя забувається. Чи ще трохи і я всерйоз почну думати про переваги домашнього арешту? Ні, так не можна… Я різко схопив чашку і допив кефір. Потім встав і вийшов.

Я задумався. Сюжет нікуди не рухається, це очевидно. Хоча це не обов’язково мінус. Є багато хороших сюжетів, які нікуди не рухаються. З іншого боку, тут навіть не в сюжеті справа. Тобто в сюжеті звичайно; інша річ, що я не можу так продовжувати вічно! Чи можу? Можливо я цим якраз завжди і займаюсь? – О, господи…
Я зітхнув і надрукував:
Я був розгублений. Не знав, як розуміти те, що відбувається. Взявши телефон, я набрав номер Сергія Дмитровича.
-Ало, добрий день, Сергій Дмитрович, ви не могли б заїхати до мене? У мене тут дивна і, схоже на те, нагальна справа.
-А що, власне, сталося? – спитав він, беручи печиво з салатниці.
-Ви знаєте, я навіть не можу це чітко висловити… - невпевнено промовив я.
-Дуже цікаво! – засміявся Сергій Дмитрович. Він розвалився у кріслі, зайнявши собою практично все доступне для цього місце. В якомусь абсурдному варіанті майбутнього я цілком міг би бути ним, - подумав я не без сарказму.
Печиво закінчувалось, а ми так і не дійшли ні до якої конкретики. Мотали круги навколо ідеї метапрози – я більше не можу про це писати!
-Ні-ні, чекай! – зупинив мене Сергій Дмитрович, - Ти знаєш, можливо тут потрібна якась вагома причина. Щось таке, що б розбудило правдиві внутрішні переживання героя…
-Не обійтись без жінки, я так підозрюю, - здогадався я.
-Нуу… - він замислено прикусив нижню губу, - Чому б і не спробувати!
-Добре.
Ніч була монотонно вологою, блискучою, як смола, - написав я, - Набираючи номер Л, я не очікував, що вона відповість.
-Ти не спиш? – спитав я.
-Сплю, - відповіла вона сонним голосом.
-Вибач, що розбудив тебе…
-Та нічого страшного. Що ти хотів? – спитала вона.
-Та я… Я просто хотів сказати, що я…  
Ні, все це нікуди не годиться!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 05-12-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.77944803237915 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …