Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2450
Творів: 43871
Рецензій: 85472

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Не варто довіряти незнайомці

© ХЮ, 25-11-2015
Ми метушливо ідемо по міській бруківці. Мала щось белькоче собі під ніс, я її не слухаю, дивлюся собі під ноги, бо необачно вдягнула каблуки, а львівські дороги, як і львівські панянки, – ой які підступні. Задивишся на ворон – потрапить нога в одну з вибоїн, і тоді тільки проси бога, щоб все обійшлося зламаним підбором, а не викрученою в інший бік ногою.
Мала не вгамовується, шарпає мене кудись у бік і несподівано  зривається на крик:
-Мама, тьо – тьо - люблю!
Моє пташеня галасує так,  що усі перехожі звертають увагу. Я дивлюся на них вибачливо, мовляв перепрошую, що спокій ваш порушено, – деякі розуміюче посміхаються, деякі хмурять брови і копилять губи – бо як же таку дорослу дитину і не посвяти в тонкощі етикету добропорядних дівиць?
А тим часом мала і далі галасує, вона тягне маленькі ручки до великого барвистого метелика - а в реалі - костюмованого дядечка, який вже другий рік поспіль роздає листівки зі знижкою на виставку «Батерфляй». Я відводжу її в сторону, вигадуючи якийсь неіснуючий привід. Вона знехотя іде, не забуваючи щедро оглядатись і посилати прощальні меседжі  об’єкту свого захоплення.
У ногах моїх – гудить,  у голові – теж несвіжість, малеча  і далі викаблучується. «І чому в малих дітей стільки енергії? І куди вся та жвавість дівається з часом? Випаровується? Трансформується у загально прийняті норми та цінності? Подавлюється?» - занурююсь я у філософію.
Зрештою з горем навпіл ми дістаємось до найближчої лавочки, що причаїлась у одному з центральних сквериків міста. Дочка й далі вимагає уваги. Я розповідаю їй щось, абищо – аби лише вона слухала, а не говорила, паралельно міркуючи про те, що сидіти все таки легше, ніж стояти.
Так триває кілька хвилин. І тут я згадую про фотоапарат, похапцем закинутий в сумку – про всяк випадок. І тут я  приступаю до нового виду розваги –такого типового для нашого століття – фотографування.
Виймаю камеру і об’єктивом цілюся в обличчя своєї доньки. Але вона, дівуля не промах – так легко не дає себе сфотографувати: замість того, щоб позувати, вона лізе до мене, кричить - «ляля»  і хоче зазирнути в екран. Вона через свою дитячу наївність переконана, що фотоапарат – це будиночок, де живе  якась «ляля» і її життя можна переглянути там - позаду, на скляній поверхні. Я звісно дратуюсь і намагаюсь все таки зробити хоч якесь фото.
За цією вовтузнею, я й не помічаю, як над нами нависає чиясь тінь:
-Ви така….
Я лякаюсь.
-Чорт.
Я лаюсь, бо потенційно вдалий кадр таки зіпсовано, в останню мить рука затремтіла і сюжет фотографії вийшов змазаний. Підводжу очі на винуватицю невдалої фотоспроби. Переді мною - дівчина. Хоча радше дівчинка. Підліток - років з 15. Не худа й не товста, не висока, й не низька, з лиця така ж ніяка, як і фігурою, одягнена абияк, явно з чийогось плеча.
Киваю до дівчинки, мовляв – чого тобі, а сама - одною рукою закриваю об’єктив і вкладаю фотоапарат до сумки, іншою підтримую доньку, аби вона не звалилась з сидіння на землю.
-Ви така гарна… , - каже нова знайома, або точніше нова незнайома, і шукає очима мій погляд.
Я таки дивлюсь на неї.
-Ви така гарна і дитина у вас теж гарна!
-Дякую, - кажу, а сама безслівно, нанімо питаю: «Чого тобі?». Бо чомусь мені таки здається, що не  спроста вона до мене підійшла.
-Це - ваша дочка? – цікавиться.
-Так! – киваю.
-На вас схожа – крапля в краплю! – каже і тутечки додає наче ненароком: - Пощастило їй у неї є мама! А в мене нема…
Тепер я дивлюсь на неї  по-іншому, легке роздратування минається, і десь в середині народжується нове відчуття – співпереживання.
-А де твої батьки?- питаю.
-Померли. Давно. Я саме на могилу до них ходила – провідувала.
-А з ким же ти живеш? – задаю цілком логічне питання.
-В інтернаті!
-А що в центрі робиш?
-Я до церкви прийшла! Я завжди на своє День народження до церкви ходжу – киває на костел, якого я раніше чомусь не помітила і в передвірї  якого недавно смачно вилаялась.
-Зрозуміло! – кажу, а сама не можу надивуватися своїй дитині, яка раптом ні з того ні з сього всілася і уважно дивилась на дівчинку.
- Ви знаєте: в інтернаті мені важко - нас б’ють, не дають їсти, - жаліється вона і це таким голосом, яким героїні мильних опер плачуться за нерозділеним коханням.
-Ти - голодна? – нарешті доходить до мене.
Вона жваво киває головою.
-Ідемо, я куплю тобі їсти.
-Але тут поруч нічого нема! – злегка протестує вона.
-Та Макдональдз - недалеко! – не розумію – чого вона противиться.
Далі ми прямуємо до американського фастфуду. Я - на каблуках, дочка дорогою вивертається, пручається, незнайомка іде поруч, але якась набундючена, сердита. Щоб вбити незручну мовчанку, я щось запитую, вона відповідає, але колишній сопливий голосочок вже змінює нормальний людський голос. Так триває кілька хвилин. Зрештою вона розвертається і каже:
-Я іду!
Куди? – робиться невтямки мені.
-Назад!
-Чому?
-У мене хворий шлунок і я не можу їсти такої їжі, - раптом згадує вона.
-То підемо кудись інакше, супу з’їси! – я ще й далі вірю в її роль.
-Ні, не хочу супу. Я піду.
Вона іде. Я дивлюся їй в слід і думаю про неї щось погане.  І тут мала втрапляє ніжкою у одну з асфальтних ям і заливається плачем.
***
Було це весною. Я ішла закутана у шлейф власних проблем. Ішла майже наосліп. Бо мала звичку настільки настільки заглиблюватись у свої думки, що не помічати геть нічого довкола.
- Батьки мої померли… У мене сьогодні День народження, - доноситься до мої підсвідомості тендітний  голос.
Я випірнаю зі середовища своїх розумів і бачу знайомі очі.
-От сучка! - я не стримуюсь і обзиваю її. І це біля одного з найстаріших коселів.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

зробити милість

© George, 04-12-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Давід Ягудін, 30-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 29-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 27-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 25-11-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.48957395553589 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …
Новинки від Нашого Формату
Якщо ви якраз складаєте свій список читання на літо, або думаєте, що б таке почитати у відпустці — ця добірка …
Джулія Кемерон «Шлях митця»: Поради для розвитку творчих вмінь
Книга «Шлях митця» є збірником порад про те, як розвинути та відновити свої творчі вміння та сили. Видання …
Огляд другої частини бестселеру «Карткoвий будинoк»
«Хід королем» є продовженням знаменитoгo світового бестселеру «Картковий будинок», за мотивами якого знятий …