Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43519
Рецензій: 84799

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Не варто довіряти незнайомці

© ХЮ, 25-11-2015
Ми метушливо ідемо по міській бруківці. Мала щось белькоче собі під ніс, я її не слухаю, дивлюся собі під ноги, бо необачно вдягнула каблуки, а львівські дороги, як і львівські панянки, – ой які підступні. Задивишся на ворон – потрапить нога в одну з вибоїн, і тоді тільки проси бога, щоб все обійшлося зламаним підбором, а не викрученою в інший бік ногою.
Мала не вгамовується, шарпає мене кудись у бік і несподівано  зривається на крик:
-Мама, тьо – тьо - люблю!
Моє пташеня галасує так,  що усі перехожі звертають увагу. Я дивлюся на них вибачливо, мовляв перепрошую, що спокій ваш порушено, – деякі розуміюче посміхаються, деякі хмурять брови і копилять губи – бо як же таку дорослу дитину і не посвяти в тонкощі етикету добропорядних дівиць?
А тим часом мала і далі галасує, вона тягне маленькі ручки до великого барвистого метелика - а в реалі - костюмованого дядечка, який вже другий рік поспіль роздає листівки зі знижкою на виставку «Батерфляй». Я відводжу її в сторону, вигадуючи якийсь неіснуючий привід. Вона знехотя іде, не забуваючи щедро оглядатись і посилати прощальні меседжі  об’єкту свого захоплення.
У ногах моїх – гудить,  у голові – теж несвіжість, малеча  і далі викаблучується. «І чому в малих дітей стільки енергії? І куди вся та жвавість дівається з часом? Випаровується? Трансформується у загально прийняті норми та цінності? Подавлюється?» - занурююсь я у філософію.
Зрештою з горем навпіл ми дістаємось до найближчої лавочки, що причаїлась у одному з центральних сквериків міста. Дочка й далі вимагає уваги. Я розповідаю їй щось, абищо – аби лише вона слухала, а не говорила, паралельно міркуючи про те, що сидіти все таки легше, ніж стояти.
Так триває кілька хвилин. І тут я згадую про фотоапарат, похапцем закинутий в сумку – про всяк випадок. І тут я  приступаю до нового виду розваги –такого типового для нашого століття – фотографування.
Виймаю камеру і об’єктивом цілюся в обличчя своєї доньки. Але вона, дівуля не промах – так легко не дає себе сфотографувати: замість того, щоб позувати, вона лізе до мене, кричить - «ляля»  і хоче зазирнути в екран. Вона через свою дитячу наївність переконана, що фотоапарат – це будиночок, де живе  якась «ляля» і її життя можна переглянути там - позаду, на скляній поверхні. Я звісно дратуюсь і намагаюсь все таки зробити хоч якесь фото.
За цією вовтузнею, я й не помічаю, як над нами нависає чиясь тінь:
-Ви така….
Я лякаюсь.
-Чорт.
Я лаюсь, бо потенційно вдалий кадр таки зіпсовано, в останню мить рука затремтіла і сюжет фотографії вийшов змазаний. Підводжу очі на винуватицю невдалої фотоспроби. Переді мною - дівчина. Хоча радше дівчинка. Підліток - років з 15. Не худа й не товста, не висока, й не низька, з лиця така ж ніяка, як і фігурою, одягнена абияк, явно з чийогось плеча.
Киваю до дівчинки, мовляв – чого тобі, а сама - одною рукою закриваю об’єктив і вкладаю фотоапарат до сумки, іншою підтримую доньку, аби вона не звалилась з сидіння на землю.
-Ви така гарна… , - каже нова знайома, або точніше нова незнайома, і шукає очима мій погляд.
Я таки дивлюсь на неї.
-Ви така гарна і дитина у вас теж гарна!
-Дякую, - кажу, а сама безслівно, нанімо питаю: «Чого тобі?». Бо чомусь мені таки здається, що не  спроста вона до мене підійшла.
-Це - ваша дочка? – цікавиться.
-Так! – киваю.
-На вас схожа – крапля в краплю! – каже і тутечки додає наче ненароком: - Пощастило їй у неї є мама! А в мене нема…
Тепер я дивлюсь на неї  по-іншому, легке роздратування минається, і десь в середині народжується нове відчуття – співпереживання.
-А де твої батьки?- питаю.
-Померли. Давно. Я саме на могилу до них ходила – провідувала.
-А з ким же ти живеш? – задаю цілком логічне питання.
-В інтернаті!
-А що в центрі робиш?
-Я до церкви прийшла! Я завжди на своє День народження до церкви ходжу – киває на костел, якого я раніше чомусь не помітила і в передвірї  якого недавно смачно вилаялась.
-Зрозуміло! – кажу, а сама не можу надивуватися своїй дитині, яка раптом ні з того ні з сього всілася і уважно дивилась на дівчинку.
- Ви знаєте: в інтернаті мені важко - нас б’ють, не дають їсти, - жаліється вона і це таким голосом, яким героїні мильних опер плачуться за нерозділеним коханням.
-Ти - голодна? – нарешті доходить до мене.
Вона жваво киває головою.
-Ідемо, я куплю тобі їсти.
-Але тут поруч нічого нема! – злегка протестує вона.
-Та Макдональдз - недалеко! – не розумію – чого вона противиться.
Далі ми прямуємо до американського фастфуду. Я - на каблуках, дочка дорогою вивертається, пручається, незнайомка іде поруч, але якась набундючена, сердита. Щоб вбити незручну мовчанку, я щось запитую, вона відповідає, але колишній сопливий голосочок вже змінює нормальний людський голос. Так триває кілька хвилин. Зрештою вона розвертається і каже:
-Я іду!
Куди? – робиться невтямки мені.
-Назад!
-Чому?
-У мене хворий шлунок і я не можу їсти такої їжі, - раптом згадує вона.
-То підемо кудись інакше, супу з’їси! – я ще й далі вірю в її роль.
-Ні, не хочу супу. Я піду.
Вона іде. Я дивлюся їй в слід і думаю про неї щось погане.  І тут мала втрапляє ніжкою у одну з асфальтних ям і заливається плачем.
***
Було це весною. Я ішла закутана у шлейф власних проблем. Ішла майже наосліп. Бо мала звичку настільки настільки заглиблюватись у свої думки, що не помічати геть нічого довкола.
- Батьки мої померли… У мене сьогодні День народження, - доноситься до мої підсвідомості тендітний  голос.
Я випірнаю зі середовища своїх розумів і бачу знайомі очі.
-От сучка! - я не стримуюсь і обзиваю її. І це біля одного з найстаріших коселів.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

зробити милість

© George, 04-12-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Давід Ягудін, 30-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 29-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 27-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 25-11-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.37324905395508 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …