Колись я вирушив у подорож через море на чудовому кораблі,під великим,білим вітрилом.
Я був впевнений,що на тому березі мене очікує щось невимовно чудове.
Вітер подув і корабель рушив.Але на другий день подорожі я відчув,що рухаюсь надто
повільно і подумав:"От якби замість одного вітрила у мене було два,то й швидкість була б
удвічі більшою".
І я розрізав надвоє красиве біле вітрило і справді рух корабля пришвидшився.
Але прийшов наступний день,а бажаний берег був ще далеко.І я злякався,що хтось
спритніший обжене мене і подумав,що чотири вітрила краще ніж два.Тому я розрізав
надвоє обидва свої вітрила і остаточно вирішив,що знайшов найкращий шлях до
збільшення швидкості.
Так у середу у мене було вже вісім вітрил,у четвер -шістнадцять,у п*ятницю -тридцять
два,у суботу шістдесят чотири,у неділю -сто двадцять вісім, у понеділок -двісті п*ядесят
шість,у вівторок -п*ятсот дванадцять.І корабель майже зупинився.
Цілу ніч я працював і зранку отримав тисячу двадцять шість вітрил,більше аніж будь-
який корабель в історії судноплавства.Кожне було завбільшки як сірникова коробочка і
коли потужний вітровій зривав піну з верхівок хвиль мій корабель навіть не здригнувся.
Він,мов дерево застиг на місці тріпочучи тисячею білих листочків.
Минув ще тиждень.Аж тоді я побачив високо вгорі птаха,що летів з минулого у май-
бутнє.
- Чуєш,птах!? -вигукнув я - Коли летітимеш у зворотньому напрямку,принеси мені
довгу нитку,щоб я міг усе полагодити...
