Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2450
Творів: 43878
Рецензій: 85483

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

ВОВЧА ЗГРАЯ

© Зоряна Зінь, 21-11-2015
          

  Відблиски далекого вогню прорізували темінь ночі. Блискавиці одна за одною розтинали небо й падали за обрій. Виднілися при спалахах обриси дерев, химерних будівель. Було страшно. У пам*яті вцілілих збереглися й відгуки грому. Та уже багато літ його ніхто не чув. Дивна метаморфоза трапилася на зламі тисячоліть. Блискавки щоночі, а грім не гуркоче. Молоде покоління дивувалося розповідям старших про грім і блискавки, що падали на землю водночас. «Боги сердяться!»- казали ті, що пережили уже багато весен і літ. Вони пам*ятали не лише про це, а й запах свіжих яблук, смак справжнього хліба, як тамували спрагу водою із джерел.
-  О, а як ловили рибу: велику, малу.
-  А ще  згадую запах свіжої води. Пірнаєш з розгону у річку й падаєш на дно, а вода заливає ніздрі. Виринаєш і терпкий запах лоскоче носа аж пече. Ти смієшся, стріпуєш краплі з обличчя, стрибаєш на одній нозі й вистрибуєш воду із вуха, вибиваєш її, вистукуєш, а навколо друзі, хлопці, дівчата. Всі однакові: мокрі, галасливі, усміхнені...
-  Ти брешеш!- молодий та зелений заперечує тобі.- Такого не може бути!
-  Чому? Я не брешу, не собака і не лис облізлий, щоб брехати. То було моє дитинство, моя юність.
-  Хіба? Чому ж старість інша? Чому у нас не було такого дитинства, немає такої юності? Чому?!!!
Старий похнюпив голову. Сиве волосся розвивалося при меншому подуві вітру. Тонке, поріділе й біле-біле. Скацюрблені пальці обхопили голову й стиснули її лещатами спрацьованих, знесилених рук. Кортко стрижені нігті темні від землі й потріскані пальці тремтіли від безсилля чи від гніву.
-  У-у-у!- глухо завив старий.- У-у! Ганьба, ганьба усього мого нікчемного життя.
-  Про яку ганьбу ти кажеш?- перепитав молодий плечистий юнак з темними вилицями, що блищали при кожному спалаху.– Те, що втратив наш народ не твоя ганьба...
-  Не моя, та мого покоління.
-  Що ж міг зробити ти? Сам, що міг зробити?
-  Нас було багато.
-  А їх,- молодий кивнув головою у бік темного лісу,- менше?
-  Їх було менше, та ми дозволили їм наплодитися й вони вони нас зжерли! Ми вірили їм. Обирали їх нашими керманичами, а вони плодилися й брехали нам. Ми створювали собі таких земних божків, що й за людей нас не мали, а ми...
-  Ти ніколи  й нічого не розказував.
-  А хто хоче зізнатися у своїх помилках, ти заєш когось такого?
Молодий мовчав. Він думав. Ніколи не бачив старого таким. Той, здається, прокинувся. Відігнав сон і прийшов до тями. Очі горіли дивним вогнем, диким, нестримним. Здавалося, що сили повертаються до старого немічного тіла.
-  Охолонь, твоїх сил не стане для того, щоб здмухнути муху з їжі,- з іронією підмітив молодик.
- Ти маєш рацію,- блиснув оком старий,- мої сили витрачені й боги дають наснаги лише для того, щоб випити усю чашу свого гріха до останньої краплі...
Старий похилив голову на груди. Здавалося, що він заснув. Худі пальці тремтіли й подих був нерівним.
-  Я маю ще одну місію, знаю, напевне знаю...- захрипів, відкашлявся й продовжив свою мову.- Я маю велику місію.
-  Що може старець, у якого лічені хвилі?- усміхнувся молодий.
-  Багато може, - заперечив,- багато. Прийде завтра і ...


Зарево з блискавиць тьмяніло. Ніч відступала. Рожевий морок опалював горизонт. Шпилі сосен чіткішим контуром вимальовувалися на блідо-блакитному небі. Химерні будівлі перетворювалися на зруйновані чи напівзруйновані багатоповерхові будинки. Купи сміття височіли перед руїнами. Старезні авто ржавіли попід  чи тим, що могло б називатися житлом. Без скла, дверей, без шин, металеві каркаси непривабливо громіздилися на колишніх подвір*ях багатоповерхівок. Ті також виглядали непривабливо: обдерті фасади, вибиті шиби, напівзруйновані верхні поверхи й зграї ворон- ось основні прикраси міста, що постало при денному світлі.
   Мегаполіс. З висоти пташиного польоту видно, що руїни простяглися на десятки кілометрів. Сонячне сяйво билося у вцілілі шиби, заглядало у напівморок приміщень, будило жителів цього великого міста. Сонячні зайчики від брудних вцілілих вікон перестрибували понад купами непотребу в інші вцілілі шиби й на     розбитих вулицях ставало світліше. Тільки це сяйво не тішило ока. У мороку ночі й у загравах блискавиць місто було таємничішим й привабливішим аніж зараз. Ян стрибнув на перевернутого автобуса, що височів біля їхнього підвалу. Розкинув руки й глибоко вдихнув ранкове повітря.
- Пхе! Угу-угу,- глухо кашлянув й задавив кашель у собі.
Швидко оглянувся назад. Старий спав. Міцно. Навіть і не ворухнувся. Ян усміхнувся « Не сплю останнім часом. Чую як і ворон пролітає над нашим домом,- казав йому старий».
-  Спиш, спиш, старий лобуряко,- усмішка не сходила із смаглявого обличчя. Чорне коротке жорстке волосся вилискувало атранцитом. Чорні довгі вії обрамлювали великі темно –карі очі, що прискіпливо оглядали місцевість.Навкруги було все спокійно. Хлопець усміхнувся й став злізати із свого спостережного місця. Раптом завмер, прислухаючись до звуку, що долинав до нього. Зграя ворон здійнялася із висотки, що знаходилася на сході зо три квартали від їх пристанища. Хлопець швидко зник у напівтемному підвалі. За хвилю-другу над висоткою залопотіли гвинтокрили. Їх було два. Один білий у червону смужку, інший- болотяно-плямистий, військовий. Йшли низько.
-  Оглядають територію, сволоти, тьху!- сплюнув у кутку старий.
-  Прокинувся?- спитав Ян.
-  Я ніколи не сплю, ні-ко-ли!- гучно промовив сивобородий чоловік.
-  Не сперечаюся, сам помітив.
-  Не вигадуй,- обірвав старший чоловік свого молодого співтовариша.
-  Ні у якому разі,- заусміхався Ян, спостерігаючи за несподіваними гостями.- Слухай, Петровичу, а гвинтокрили шукають місце для посадки.
-  Не бреши, вони сюди не прилетять з гуманітарною допомогою.
-  От-от, з гуманітарною точно, а з якою, то питання. І це питання я маю вияснити.
-  Нічого ти не маєш. Не маєш, бо перед ким ти маєш такий обов*язок? Перед старим шкарбуном? Ні, ти не маєш такого обов*язку.
-  Не дрейф, старий, все буде добре і ми переможемо!- бадьоро кинув Ян, блиснувши карими очима.
-  Ти думаєш що один такий розумний? До тебе було багато відважних, кмітливих і не дурних...
- Та недостатньо розумних...
-  Ти не переоцінюй свої можливості, не переоцінюй, бо, власне, це й погубило такі гарячі голови як твоя. Тут потрібен сліпий і холодний розрахунок.
-  Сліпий!? Не буду сліпо думати ніколи. Це вашому поколінню думалося сліпо і маємо тепер те, що маємо.
Старий замовк напівслові. Сказане вразило його. От і почув. А що тут дивуватися, хіба вперше їм кидають такі обвинувачення? Він звик чути від чужих та Ян був для нього рідною людиною. Сином. Петрович задумався. Давно то було. Он який виріс. Понад двадцять літ тому звела доля їх шляхи. Так непомітно й неочікувано для одного й вчасно для другого. Петрович поправив старі окуляри, що трималися на одному вусі за стерту гумку, а на другому за допомогою старого ремінця. Де придбати інші? За що? Окуляри зараз диво та Ян роздобув ці чудо-лінзи, нічого, що вони такі страшні, шкельця подряпані, та йому, старому, бодай видно куди ставити свої старечі неслухняні тепер ноги. А колись вони були прудкими, бу-ли-и-и! Ех і де ті часи ділися? Він поплямкав губами й вони, губи, розплилися в усмішці чи у чомусь схожому на неї. Ох і часи-и-и! Старий знову плямкнув губами й вони блаженно розтягнулися по обличчі.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 23-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 23-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 22-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 22-11-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.59032797813416 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …
8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …
Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …
Новинки від Нашого Формату
Якщо ви якраз складаєте свій список читання на літо, або думаєте, що б таке почитати у відпустці — ця добірка …