Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2451
Творів: 43892
Рецензій: 85495

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

СКАРБ

© Шевчук Т.В., 20-11-2015
СКАРБ
Фронт усе ближче підходив до міста. Із півночі раз-у-раз долинали перекати вибухів. І природа, наче передчуваючи близьке фіаско, нахнюпилася, залила небо сірою багнюкою та сіяла огидною мрячкою. І на душі молодого поліцая Федька, Феді Мотрича, було гидко і лячно.
«Хай сказиться ця війна! – думав він, крадькома озираючись. – Нехай все піде під три чорти, і німчари, і совіти, і батьки і…ця …». Федьку згадалась Наталка, синьоока, чорнокоса, невисока і тиха, мов ніч, дівчина із сусідньої вулиці. Це заради неї він став тим, ким є зараз. Ненависним односельцями поліцаєм, німецьким лизоблюдом, та нездарою із «білим квитком». Так думав про себе і життя Федько, мружачи очі від холодного, дрібного і колючого дощу. Навкруги почало смеркатися і його чорну постать на сірому худому коні навряд чи хтось міг помітити. За селом мряка згущалася і падала на чорне поле сивою попоною. Темніло. Глухо бахкали гармати наступу. На них Федько озирався, як зацькований кульгавий, битий за провину пес. Але задуманого не покидав, прямував геть від села. Під ненависною, німцями дарованою, одежиною ховав скарб. Озирався та намацував час від часу, чи не зник. Скарб грів йому душу, а руку – обпікав, наче жар з печі…
***
Душа Романа співала: є час на «коп». Так шукачі того, що покладене і зарите, називали процес пошуку за допомогою металошукача. Ні, він не був чорним археологом. Він прагнув наживи. Після того, як одного, ні, два рази Бог нагородив його гладущиками із сріблом та золотом, сенс життя та способи його реалізації змінилися радикально. Тому увесь вільний час, а в нього його було достатньо, адже не працював і не вчився, а жив біля працюючої дружини, він витрачав на "коп". Годин і в цей день вистачало: діти в школі та садку, дружина – до вечора на роботі. Та ще й погода – супер. Пізня весна дарувала тепло, світло, привітний спів пташок і кликала в ліс... Проте, металошукач зрадливо мовчав, або видавав огидні низькі сигнали, вказуючи на «не те». Минула година, друга, а фортуна все не знаходила у приміських хащах Романа. Траплялися лише «бухарські динарі», тобто кришечки від пивних та горілчаних пляшок…
***
Наче відчуваючи кінець, німецькі окупанти немов оскаженіли. У селі, де поліцаєм існував Федько, сталась показова страта. Схопили і повісили дядька Онищенка із родиною, за те, що тишком тримав у лісовій хатинці бугайця, а не здав на потреби німецькому війську. Тоді все село зігнали на майдан і повісили… Тихо, ніхто не крикнув, не зойкнув з натовпу… Боялися. Та й кому гукати, у селі лише баби з дітьми та старі. Тільки з ненавистю дивилися на Федька та двох інших поліцаїв, які після страти тримали в облозі шибеницю, щоб не зняли небіжчиків. А потім Федько бруд та огиду до себе самого горілкою поливав три дні, аж до дому не йшов. І злився, кляв у душі кохану Наталку, заради якої все в житті зробив. Думав вислужиться у німців, заробить грошенят, шани людської, хату голови сільради займе і покличе її заміж. А потім, може, як стануть фашисти господарювати на Україні, то і землі вділять йому доскочу. Скільки він скаже… Думав, гадав, а потім батько прийшов. Федько сп’янілі, мутні очі підняв на нього і не зчувся, як стрімголов полетів додолу, збитим з ніг батьковим копняком. Бувший куркуль, батько, знав, як бити...
- Вставай, лобуряка…Тебе до комендатури офіцер викликає. – гаркнув він та вийшов, гублячи клапті болота з чобіт на підлозі.
«Для чого мене покарано таким неньо? – злився Федько. – Це ж він «білий білет» від війни купив. Не пустив. Ховав від совітів. Все повчав, казав, наставляв. Тицяв, куди йти. Це ж він благословив у поліцаї. Навіював, що підуть комуняки, вислужуся, все моє буде. А де ж воно «моє»?» Думав і скаженів, йдучи стежкою поза селом від людських очей, в комендатуру. А там серце і обірвалося, як узнав, що наказують. Везуть поліцаїв у місто для того, що б євреїв до залізниці конвоювати. Лячно, але пішов, хоч і була думка у ліс втекти, адже відчував, що влада німецька кінчається. Та ще й заплатили за роботу – шкіру дали від бичка, за якого дядька Онищенка повісили…
***
Настрій Романа погіршився, адже третій час ніякої наживи з-під землі не дістав. «Не мій день, - думав, - а як починався!» В чистому весняному повітрі почав відчуватися п’янкий холодок надвечір’я. Пора і до дому.
Ну ще обійду ось цю низину, і до хати, - умовляв себе Роман-скарбошук, і подався із металошукачем до яру. І раптом апарат дав сигнал! Серце радісно стрибнуло та затріпотіло. Роман висмикнув гостру, відточену наче ніж, лопату і кинувся в бій із сірим лісовим ґрунтом. Час перестав вести свій відлік. Роман і не помітив, як по груди опинився у землі і все копав, копав. Доки не почув бажаний стук лопати по чомусь твердому. Це був дивний скарб, велика і в міру важка… валіза. Так, саме стара валіза, із якими колись відряджали у Радянську армію, показували у кіно і які валялися десь на горищі у бабусі в селі.
«Що ж його робити? – метушилися думки Романа. – Чи бігти до машини за мішком, чи тут відкрити, випотрошити скарби на свою куртку і нести до автомобіля?» Зрештою перемогла цікавість…
***
У місті творилося пекло. Вулицями йшли колони німецьких солдат, їхала техніка, підводи з награбованим, котилися на важких колесах гармати. У метушні відчувався фашистський страх та злість. Федько разом із односельцями-поліцаями похмуро спостерігали із підводи на останні акорди німецького господарювання. Коли дісталися гімназії на ринковій площі, стало людно. Але це не був базарний день. Натовп, наче велика сіро-чорна калюжа, коливалася у оточені кремезних солдат із жандармерії із великими вівчарками на блискучих ланцюгах. Придивившись, Федько побачив на рукавах одежі людей з натовпу пов’язки та нашивки із шестикутними зірками. Йому стало лячно до нудоти: «А раптом накажуть стріляти!»
З будівлі гімназії вийшов німецький генерал із свитою та через перекладача сказав, щоб всі зібрані не турбувалися, а вишикувалися у колону по десять чоловік і рушали до залізниці для переселення. Федьку з «товаришами» німецький офіцер наказав ставати у кінці колони. Витягнувши голову, він побачив, що таких як сам вистачало. Незнайомі, напевно з міста поліцаї, наче сірі щури на тлі чорного вороння німецьких жандармів, виринали то тут, то там. Почався рух. З центральної площі євреїв гнали до залізниці. Хто відставав, товкли прикладами і брудними чоботами, не зважаючи на стогін старих, плачі дітей та жінок. Федько наче уві сні, практично машинально, крокував позаду всіх, теж бив та жбурляв, хто попадав під руку. Він і не зчувся, як багатотисячний шестикутно-зірковий змій звернув ліворуч у парк, минаючи дорогу до залізниці. Отямився він тільки тоді, коли почув перші постріли. Він наче прозрів. Перед очима відкрилася страшна картина: німецькі солдати з автоматів короткими чергами зі всіх боків стріляють по натовпу. Жандармерія по периметру, спустивши собак, не дає нажаханим вцілілим втекти і поливає вогнем із зброї. Навкруги зчинився такий жахливий крик, що вуха різало, немов ножем. Плачі, стогін, прокльони, вий болю…Федько кинув рушницю і завмер від жаху. Хтось вдарив його в спину і німецькою наказав: «Стріляй!». Федько зігнувся до землі за рушницею, а навкруги линули звуки пекла. Він підняв рушницю, але руки його не слухалися. Від побаченого тіло скувало льодом. За декілька хвилин землю міського парку, де ще зовсім недавно відпочивали і веселилися, вкрив шар мертвих тіл. Німецькі офіцери та солдати чоботами, начищеними до блиску, ходили по трупах та добивали жеврівших життям. Коли все скінчилося, хтось знов дав стусана Федьку у плечі, і звелів кидати тіла у яр. Він мовчки, наче примара, взявся до роботи. Коли все скінчилося, день змінився на ніч. У світлі ліхтарів Федько побачив, як німці похапцем посипають чимось тіла у яру …
«Гуд, гу-у-уд! – почув він, наче з іншого світу, - мольодєць!» Це був молодий височенний фріц, який плескав його по плечах і простягав металеву флягу. Федько, наче сп’янілий, хитався і ледь поворухнув головою.
«Гуд, - повторив фріц, - карошая работа. На… За слюжбу!» І встромив Федьку в руки великий згорток.
Як дістався тоді до дому, Федько не пам’ятав. На ранок, як стало сіріти, обідраний, змокрілий із оскаженілим поглядом він нишком прокрався до хати. З-за пазухи дістав згорток і нашвидкуруч розгорнув. У пакунку був відріз сукна і фотографія єврейської родини, напевне, кравця…
***
Роман тремтячими руками відкрив валізу, видалену із лісового схову. Темрява наче навмисно заважала роздивитися скарб. Під напівзотлілими німецькими газетами лежало людське горе: відріз синього сукна та бичача шкіра…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Чогось ну от трошечки бракує...

© Наталка Ліщинська, 26-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 23-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 22-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 21-11-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.50955200195312 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка книжок на літо для самовдосконалення
Літо — пора не тільки для відпочинку. Відпустка — це чудова нагода, щоб підготуватися до другої половини …
Іронічно і контркультурно – про сербські військові травми: “Три картини перемоги” Каранович
Не дивно, що нам тепер цікаво читати книжки, пов’язані з темою війни. І це посприяло інтересу до роману …
Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …
8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …