Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44525
Рецензій: 87071

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза новела

Годинник

© Артур Сіренко, 17-11-2015
                              «Сумний світ
                                Навіть тоді, коли зацвітають вишні,
                                Навіть тоді…»
                                                                                       (Ісса)

Про годинники пишуть мало – як про годинники взагалі так і про конкретні цокальні і чи мовчазні часомірні пристрої. У майстрів пера сидить в глибині їх потріпаних душ якийсь забобонний страх перед цим винаходом майстрів минулого. Так начебто, це не інструменти для вимірювання, а сам Час – предковічний, невблаганний, існуючий раніше богів і матерії. Не щастило, як клепсидрам з їхньою капальною текучістю (о, вода, ти сама вічність!), там і піщаним їх близнюкам, і сонячним тіньовідкидалам, і металевим втіленням Духу Механіки.

Не буду приховувати – я про них теж пишу з острахом, деяким навіть містичним жахом, хоч і люблю цих посланців таємного і сокровенного, цих металевих цвіркунів і шматочків макрокосмосу, що висять на руках кайданами (інколи). У небезпідставності годинникових забобон (міряли б вони краще простір, але люди чомусь не люблять носити на руках лінійки і компаси) я переконався на власному досвіді, коли подарував своїй колишній прекрасний часомір - наручний дзигар з латинськими цифрами та золотим блиском: цей був мій останній подарунок після нескінченної вервечки іграшкових зайчиків, мишок, розмовляючих їжачків і просто квітів – вона пішла від мене назавжди. З того часу до годинників ставлення у мене змінилось: крім замилування і споглядання з’явився якийсь страх – ніби висить в мене на стіні не круглий ментор, допомагаючи зрозуміти де я – в якій точці часопростору, а око Космосу.

Один мій знайомий має аж чотири годинники і носить їх в різні дні тижня: з чорним циферблатом для понеділка і п’ятниці, з білим для четвергів, з зеленим для середи і суботи, а позолочений для вівторка і неділі. Без годинника він ходить до церкви, коли приходить Великдень, а на День залізничника та прикордонника (його улюблені свята, крім Дня Святого Патріка, звісно - який він тоді одягає годинник - не знаю - це таємниця) чомусь носить все той же з білим циферблатом. Я не маю ритуальних пристрастей до годинників і чомусь думаю, що Конфуцій годинниками нехтував, відчуваючи час єством. Але в кожній кімнаті свого дому я таки повісив на стінах по годиннику різних моделей та стилістики і подовгу їх споглядаю вечорами і прислухаюсь до їхнього звуку (коли тихо). Проте я ніколи не думав, що годинники ще втнуть зі мною не один лихий жарт. Справа в тому, що цієї осені в мене було відчуття, що час довершився – попереду тільки епоха занепаду і самознищення людства. Я проганяв це відчуття із закутків своєї свідомості, але воно верталося. (А як занепад і погибель світу, то годинники не потрібні – отож бо.)

Якось коли листя пожовкло – таки стало золотим і зробило світ красивим (а я вже зневірився, що це буде), мені випало бути на конференції і поспілкуватись з колегами. Доповіді були різними: і занудними, на яких я просто засинав (мій Вчитель ще посміявся наді мною – проспав всю доповідь, а потім будеш казати, що доповідь була неглибокою, певно як і твій сон), до вкрай цікавих і емоційних. Але найцікавіше на конференціях відбувається між – за кавою, на перервах – розмови створюють атмосферу. Ні, це не «трьоп», як казав Тимофеєв-Ресовський, він міг це назвати базіканням, бо він був аристократом духу, «трьоп» - це на доповідях, а тут створення настрою – це запам’ятовується. На одній з перерв розмова почалась якась особлива легка і про все: про нелогічність частотнозалежного статевого добору в популяціях, про міфи в сучасній науці, про те, що люди теж кролики (добре, що не зайці) і це ні до чого хорошого не приведе (вже не привело), про пріони, про вплив чисельності на популяції зайців на статеву структуру цих популяцій і таке інше. Але я раптом зустрівся поглядом з одним колегою. Одразу відчув, що він теж звідти. Хто був там, той одразу впізнає брата - щось змінюється, щось стається з людьми - погляд в першу чергу, саме ставлення до світу, вираз обличчя.

- Ти теж звідти?
- Звідти.
- Давно?
- Місяць тому.
- Я два. Де був?
- У N-ській бригаді. Піхота.
- Я в М-ському окремому артилерійському дивізіоні. Де стояли?
- Під Гранітним.
- У мене там друг більше року воював - Тарас Ч.
- Не знаю... А ти?
- Під NN, потім під ММ, потім відвели і відправили на полігон.
- У нас тільки «бехи» були і АГС-и. А ти на чому був?
- «Гвоздики», «Сани», «Фаготи», «Піони»...
- Серйозні штуки... Особливо «Піони».
- І щось змінилось у твоєму житті після повернення?
- Нічого. Все те саме. Ніби й не було цього року. Ніби то все було не зі мною. Тільки от дружина від мене пішла...
- О, як я тебе розумію! В мене те саме, тільки останній аспект був до, а не після.

Ось і вся розмова. Далі і так все ясно - як там було не треба розказувати ні мені, ні йому. Хто не був - не зрозуміє. А нам все ясно і без слів. Я думав на цьому розмова вичерпається, далі буде тільки розмова без слів, або про каву. Або про буддизм. Але я помітив у нього на руці годинник. Скло було настільки пошкрябане, що відповідь на питання яка нині година чи день на календарі могла бути тільки абстрактною - вічність нині, вічність. Але він вловив мій погляд - я відчув, що подальша розмова можлива. Щоб урвати паузу, я спитав:

- Трофейний? (Хоча прекрасно розумів, що трофейні годинники не такі і мій співрозмовник зовсім не належать до тих людей які привозять звідти трофейні годинники і тим паче їх носять.)
Він зрозумів, що це жарт:

- Ні. Ношу, бо не можу носити інший. У мене відчуття, що якщо я зміню годинник, то забуду щось важливе, щось таке, що не можна забувати. А обідраний він такий весь ось по якій причині. Це в липні чотирнадцятого року. Ми наступали... Зачищали селище Н. Точніше те, що від нього лишилось. У руїнах засіли сепари і вели вогонь. Моєму взводу наказали штурмувати будинок де вони засіли і гатили з вікна. Такий собі двоповерховий колишній особняк. Розбились ми та три групи - одна буде штурмувати, а дві прикривати. Зіграли в «камінь, ножиці, папір» - кому штурмувати. Випало мені і моїм хлопцям. Подумалось - ну ось і все - зараз нас і покладуть. Як просто вирішилось - кому жити, а кому помирати - «камінь, ножиці, папір». Підкатили «беху» і давай смалити по них з усього, а ми в обхід, з глухої сторони того дому і під вікна. Вибивати шибки вже не треба було - кинули у вікна гранати, а потім по одному через вікно. Я йшов другим, застрибнути моментом не вийшло, але хлопці просто закинули мене в вікно разом з автоматом. Відчував, що зараз почнеться стрілянина в будинку і отримаю свою кулю. Але пощастило - сепари чомусь були всі саме в тій кімнаті, куди ми кинули через вікно гранати. У домі було чисто - тільки три мертвих сепари і купа гільз і зброї. А годинник я обідрав у стіну, коли мене закидали через вікно...

Якось так увірвалося те життя. Несподівано. Годинником. Який носить на руці не колега - ні, побратим...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

Про все...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Мисковець, 24-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 18-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 18-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 18-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Шон Маклех, 18-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 17-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 17-11-2015

Навіть не знаю, що написати.

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Надія, 17-11-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.7459499835968 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …