Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48255
Рецензій: 92952

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Антиутопія

Авалон (розділ 1)

© Max Gakh, 16-11-2015
1

Гористий силует острова Авалон на вивісці бару був намальований суцільною гнутою неоновою трубкою. Вона світилась нерівномірно і розмито в синіх сутінках; так, що здавалося, ніби цей умовно зображений острів видно крізь той самий містичний туман, крізь який, мабуть, видно справжній острів із легенди. Якщо, звичайно, щось із легенди можна назвати справжнім.
Зураб виконував свій щоденний ритуал. Перед тим, як зайти всередину він звик викурювати дві сигарети “давідов”, стоячи в невеликій ніші під козирком, поряд з вітриною.
Бар займав перший поверх двоповерхового довоєнного будинку, суміжного з величезним напівзакинутим корпусом заводу «Кінескоп». З іншого боку примикала євангелістська церква, переобладнана із заводського складу або гаража. На її подвір’ї густо цвіли вишні, і огорожа церковної території з протилежного боку вулиці здавалася корпусом бетонної баржі, призначеної для транспортування вишневого цвіту у промислових масштабах. Вгорі на цегляному фасаді будівлі висів підсвічений кольоровими діодами хрест.
Взагалі вуличка ця була з тих, де між собою уживається все підряд. Акуратні жовтенькі особнячки, іржаві гаражі та темно-сірі, де-не-де прикрашені гіпсовими колосками сталінські коробки. Відразу через дорогу від бару вже три роки стояв незавершений каркас житлового комплексу. Арматура незалитого поверху стирчала з обрубків його колон, ніби щетина величезних зубних щіток. Мабуть, саме через це у бетонному силуеті вгадувалося щось від скульптурної композиції в стилі поп-арт.
Заглиблений у недумання ні про що, Зураб нерухомо стояв біля дверей бару. Не націлений ні на що конкретне погляд блукав по заклеєному потріпаними оголошеннями паркану будови, застрягав у деревах та у прямокутниках неба між сірими бетонними плитами, які колись по завершенні будівництва планувалося наглухо закласти цеглою.
В руці завмерла та повільно тлілі сигарета. Для Зураба це був найкращий відпочинок – не думати ні про що; принаймні кілька секунд на день. Коли його думки знову включалися, він уважно оглядав бичок, що лишився між пальцями, не впізнаючи в ньому тієї акуратної паперової трубки, яку дві хвилини тому витяг із пачки, і різким рухом викидав його у металеву урну.  
Зураб глянув на годинник – десять по шостій. Обидві сигарети викурені, стирчати тут більше нема чого. А того, на кого він чекає, досі не видно.
Зураб згадав, як приблизно тиждень тому приблизно в цей самий час  він так само стояв тут, не думаючи ні про що, коли до нього подзвонив Вітя. Вони знали один одного ще з початку дев’яностих. Разом закінчили фізмат, разом ганяли машини з Польщі. Потім поступово їх шляхи розійшлися. Вітя підняв хороші гроші на нерухомості, Зураб, навпаки, крупно влетів на історії з нерозмитненою сантехнікою. Хтось зі столичної мєнтури перейшов йому дорогу, і довелось продати одну із квартир, щоб відкупитися від тюрми. Світило від трьох до п’яти з конфіскацією, як не як.
Потім було розлучення. При грошах жінка ще з горем пополам терпіла всі його п’янки та блядство; мінус одна квартира, і її терпінню різко настав кінець. Вона забрала дочок і переїхала до мами.
Через кілька днів якийсь її колишній однокласник, який, виявляється, давно до неї нерівно дихав, адвокат (казали, він свого часу добре заробив, відмазуючи закарпатських братків) зайшов до Зураба і запропонував мирно, без суду переписати квартиру, яка залишилась, на дружину. Першим бажанням Зураба було розбити адвокатові рило. Але він вчасно схаменувся, усвідомивши, що від цього самому ж буде гірше.
Деякий час він жив на квартирі у Сєрого, якого знав ще зі школи. Сєрий працював у газовій конторі, не мав сім’ї і бухав по-чорному. Живучи з ним, Зураб увійшов у довгий безпросвітний запой та остаточно втратив віру в майбутнє: йому було все одно, що з ним станеться, буде він жити чи помре. Дні зливалися в суцільну розмазану смугу, подібну до тієї, яку залишають рухомі об’єкти на фотографії з короткою витримкою.
Одного разу, беручи чергові півлітри в сусідньому гастрономі, він став свідком того, як слово за слово, і один алкаш (видно, його добре вхопив біляк) розбив пивну пляшку об край круглого стоячого столика та коротким кинджальним рухом перерізав горло іншому алкашеві. Рубінова кров бризнула на брудну бетонну підлогу, змішуючись із розлитим пивом. Бідолага востаннє хрипло видихнув і, якось м’яко, повільно та акуратно, ніби відчеплена від карнизу штора, склавшись, упав під холодильник із пепсі.
Цієї миті Зураб зрозумів, як легко людині померти, і якою некрасивою може бути ця смерть. Того ж дня він обдзвонив усіх колишніх однокурсників, які більш-менш вибилися в люди, і один з них підкинув йому якусь дрібну роботу.
Все пішло ніби на краще. Правда, від запаморочливого куражу дев’яностих, із яким його життя мчало до суду за нерозтаможку, не залишилося й сліду… Роки за три-чотири Зураб купив двокімнатну квартиру. Скромний бізнес на підрядах з утилізації побутових відходів, аскетичний холостяцький інтер’єр вічно порожньої хати та безкінечні розмови про все і ні про що у барі «Авалон» - ось усе, що в нього тепер було.    
Вітін дзвінок здався більш ніж несподіваним. Вони не спілкувались, мабуть, відтоді, як Вітю вибрали до облради.Тим не менше, голос друга був радісним та безпосереднім.
- Здоров, брат! Як поживаєш?
- Ого! Які люди! Та ніби помаленьку, не скаржуся, - Зураб відчув, що у Вітіному голосі немає жодної фальшивої нотки. Він був по-справжньому радий чути старого друга; в їхньому віці старі друзі на вагу золота, - Ти як? На підвищення ще не зібрався?
- Та куди вже вище! – засміявся Вітя, - А в тебе як? Усе добре?
- Та ніштяк. Правда, - відповів Зураб.
- Значить, зробимо ще краще!.. – він різко посерйознішав, - Є одна справа. Треба очолити комітет.
- Який комітет?
- Поки не суттєво. Просто комітет. На днях маємо голосувати за його створення. Гроші ніхто ще ніякі під це не виділяв, і, чесно кажучи, не відомо, чи виділять – це німці якісь чи поляки, хєр їх знає. Але якщо все-таки бабки потечуть, то я хотів би мати там свою людину, - Зураб зрозумів, що йдеться про нього, - Напрягів практично ніяких, усю діяльність можна, як кажуть, імітувати. Набрати мінімальний штат, платити їм там якійсь копійки - ну, сам розумієш…
Зураб кивнув.
- Після того, як це діло буде законодавчо оформлено, - продовжував Вітя, - Я тобі влаштую зустріч із людиною, яку ці німці нам втюхали. Типу експерт. Наукове світило, мать його! Словом, він сам тобі усе пояснить. Взагалі, як на мене, там якийсь повний маразм… Але шо зробиш, команда зверху. Зрештою, можеш особливо не вникати.
- Ну, як це, не вникати? - здивувався Зураб, - Треба хоча б мінімально у предметі розібратися...
- Забий! - вигукнув Вітя, - Там просто вимагають когось із технічною освітою. А в тебе фізмат, так шо все окей!
- У тебе теж фізмат, - зауважив Зураб.
- Мені посади суміщати не можна, - відповів Вітя, - А то журналісти зайобувати почнуть - сам розумієш… Словом, я на тебе дуже і дуже надіюсь!
- Якшо так, то постараюся не підвести.
- От і прекрасно! – цього разу у Вітіному голосі почулася вже повноцінна владна інтонація, - Знав, що зрозумієш... Само собою, нікому ні слова.
- Ясно, Вітя. Ясно.
- Ну, давай! Пізніше ще передзвоню.
- Давай!
Зураб поклав трубку. Радість від розмови з другом змішалася в ньому з легким сумом від розуміння, що між ними назавжди виросла якась гігантська перешкода, і все ніколи вже не буде як колись. Ніколи вже ні з ким зі старих друзів він не зможе випити дешевого портвейну на підвіконнику в гуртожитському коридорі, так щиро по-п’яні розмовляючи про вічне…  Для настоящих ценителей экзотического порно с участием родственников, мы подготовили настоящий сюрприз, в виде видео на тему инцеста. Чтобы оценить их качество, посмотрите русский инцест на самые разные темы, включая сексуальные огтношения между близкими родственниками, например, братом и сестрой, отцом с дочкой или мамы с горячо любимым сынишкой.    
Проїжджа частина перед баром була досить широкою, по дві смуги в обидва боки. Вулицю недавно відремонтували, і водії з явним задоволенням гнали свої машини її свіжим темно-сірим асфальтом. До зупинки під’їхав тролейбус. Його двері розкрились, і сіренькі люди висипалися назовні, ніби кульки керамзиту з тріснутого ящика. Зураб так заглибився у спогади, що навіть не помітив, як один із пасажирів підійшов та несміливо зупинився біля нього. Це був пенсіонер, з вигляду мисливець або дачник. Витерта камуфляжна куртка, старий брезентовий рюкзак, окуляри у товстій прозорій оправі бурштинового кольору.
Кілька секунд вони із Зурабом просто стояли мовчки один напроти одного. Потім пенсіонер нарешті наважився спитати:
- Вибачте… А ви часом не Зураб?
Зурабове ім’я він вимовив якось невпевнено, ніби студент на екзамені, що не має шансу викрутитись, не назвавши специфічного наукового терміну, якого не знає. Та в цьому не було нічого дивного. Переважно люди сприймали Зурабове ім’я за якесь блатне поганяло, особливо коли дізнавалися, що прізвище у нього Шевченко.
Прізвище було мамине; ім’я дісталось від батька. Він був, здається, дагестанцем; або може осетином, хєр його знає. Коли Зурабові було вісім, батько поїхав чи то воювати за свободу своєї маленької кавказької батьківщини, чи то торгувати фруктами у Москву. В будь-якому разі він так і не повернувся.
- Це я, - кивнув Зураб.
Пенсіонер зрадів та простягнув руку.
- Добрий вечір! Дуже добре, а то Віталій Петрович, -  він мав на увазі Вітю, - Віталій Петрович не дав мені ніяких ваших прикмет…
Зураб подумки скривився: «прикмети» асоціативно були нерозривно зв’язаними з «їх розшукує міліція».
- Мене звати Микола Андрійович Лісовський. Дуже приємно!


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Анатолій Азін , 18-11-2015

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 17-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 17-11-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75876688957214 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …