Я не маю ані думки, ані слова…. вже
Легені на мить забули дихати, але цієї миті вистачило для того аби я померла. Ото лежу у калюжі людської крові і дивлюсь Господу в очі. Він також плаче…
Ось як воно, завжди здавалось, що з Каменю Його Абсолюту світ сповнений миром та щастям. Його сльози і є той цілющий єлей, що очищає наші грішні душі від бруду.
Торкаюсь Його золотого волосся, гладжу голову, пригортаю до грудей, як малу дитину і кажу: все буде добре.
Він мені вірить та відпускає усміхаючись крізь сльози.
– Яка Ти наївна.
– Отче, я справжня, як і біль, що пронизує за кожну людську душу. Може, досить крові!?
– Доба приречення ще не минула.
– То навіщо!?... скажи, навіщо Ти прирікаєш на муки своє Дитя!?
Сльози ріками полились з Його очей.
Ось як воно, завжди здавалось, що з Каменю Його Абсолюту світ сповнений миром та щастям. Його сльози і є той цілющий єлей, що очищає наші грішні душі від бруду.
