Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2455
Творів: 43986
Рецензій: 85733

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка для дорослих

Залізні друзі

© Шевчук Т.В., 14-11-2015
У дивному та самому милому моєму серцю місті над Бугом є гарна площа, стара-стара. Стоять на ній дві бронзові скульптури: босоногий письменник із пером та пергаментом у руках. Та скрипаль із відірваною рукою. Щодня сотні людей і великих, і малих чимчикують повз них, хто у справах, а хто просто так. Гуляють мами із колясками, бігають школярі, кружляють закохані у вечір, а залізні митці все свою справу роблять. Стоять і позують. Під Новий рік та на Різдво збирається на площі ярмарок. Вбирається новорічна ялинка, запалюються різнобарвні вогні, ставляться палатки і лавки, гомонять каруселі та дитячі забавки. І лиш залізний скрипаль та поет продовжують стоять у замріяних позах. Біля кожної скульптури є скриня із нагадуванням про те, що митцю треба помагати. І сердешні люди кидають туди, хто, що може. Один раз на рік, саме перед святим Різдвом, коли опівночі народ розбігається хто у церкву, хто за святковий стіл, хто до кумів, площа залишається порожньою і залізним друзям дозволяється зустрітися. Першим вставав із постаменту поет:
- Ох, як же я засидівся, - скрипів він потираючи спину.
- Вітаю, шановний, - озивався із іншого краю площі скрипаль і чемно вклонявся.
Магія Різдва оживляла залізних друзів. Вони прямували один до одного, обнімалися та потискали один одному руки. Як вони чекали цієї зустрічі! Скільки ж їм треба було один одному розказати про те, що трапилося за рік.
- Я придумав п’ять поем та три оди, - хвалився поет і очі його виблискували.
- А я зіграв весільний марш чотирьом сотням молодят, які фотографувалися у алеї біля башти, - гордо виказував скрипаль.
- А до мене приходили студенти, я їх символ удачі, - казав поет. – Один навіть відломив кінчика пера на щастя!
- А я створив три осінні увертюри. Послухай! – і скрипаль виразно махав смичком і грав.
Поет слухав музику і тихо усміхався. По його щоці котилася поодинока сльоза. Як же він чекав Різдвяної ночі, щоб погомоніти із другом. Він сів біля скрипаля на краєчок лавки і причаївся, зовсім не помічаючи холоду та пронизливого вітру.
А вітер ставав все холоднішим і стрімкішим. Він жбурляв висячі ліхтарі із сторони у сторону, гойдав гірлянди, шипів у голках новорічної ялинки та гудів у верхівках дерев. На площі було безлюдно та темно. І лише у домівках людей тепло і затишно горіли різдвяні вогні. Раптом, десь із неба із свистом, кружляючи у скаженому вихорі зимової хурделиці, злетіла до низу відьма на мітлі. Вона мала розчервоніле, сите обличчя, задоволене та зухвале. Великі карі очі п’янко світилися у темряві. Було видно, що вона тільки десь повечеряла, і верталася із гостин хмільною. Разом із молодою відьмачкою десь із неба посипалася ціла дюжина котів, які відразу ж розбіглися по лавках та палатках у пошуках «ще». Залізні друзі здивовано переглянулися.
Відьма оглянула бідолах і засміялася:
- Що, панове, сидите тут, на морозі? Ніхто вас до оселі не закличе? Може і мене візьмете у кумпанію?
Скрипаль та поет розступилися і з поклоном запропонували сісти.
- Ну, чим панну будете пригощати? – підбочинилася красуня на мітлі і розправила густі довгі коси.
- Просимо, пані, все, чим ми багаті, - запропонували залізні побратими і вказали на лавку із скромною вечерею. На клаптику обгортного паперу лежали три пончики, яблуко та склянка недопитого чаю, що залишили люди у різдвяну ніч біля скульптур.
Відьма прискнула і зареготілася так, що перелякала своїх котів.
- Це ви мені, таке пропонуєте, ото ж багаті. Зараз я вас пригощу!
І вона свиснула так, що задзвеніли шибки у ближньому до місця подій будинку. На лавці вмить зібралася солідна вечеря: ковбаси, сири і балики, пампушки, гарячий борщ і ще щось у карафінці.
- Ось, прошу панів пригощатися, - задоволено кивнула відьма.
Залізні друзі обімліли, але як джентльмени не подали вигляду. Вони чемно вклонилися і взялися до гостинців. Пообідавши, скрипаль встав, ще раз вклонився дамі і заграв. Він творив таку музику, що злючий вітер навіть замовк, а відьмині коти попідходили ближче та присіли. Відьма підперла п’янку голову рукою та заслухалася. Її чарівні чорні очі були закриті. Було видно, що така музика їй до смаку і серця, чи що в них там є. Поет взяв перо і одним розчерком намалював кирпатий профіль гості. По завершені музики він встав і з поклоном віддав портрет гості. Відьма була у захваті. Вона навіть забула про шалені таці донедавна в гостях у куми і не знала, як віддячити випадковим знайомим.
Раптом, вона встала, тупнула ногою та грюкнула держаком мітли по бруківці і сказала:
- Добре хлопці, за таку гостинність я вам дарунок зроблю. Ви, я бачу на постаментах скульптурами працюєте?
- Так. - у голос відповіли залізні друзі.
- І вам дозволено зійти з них тільки на Різдво?
- Так, але тільки до дванадцятої години ночі, - зауважив поет.
- Ну тоді добре, відсьогодні ви будете зустрічатися щоночі. І говорити про все, що хочете! - відьма знову тупнула по бруківці мітлою.
Скрипаль і поет не тямили себе від щастя. Відьма побачила радісний блиск у їх очах і хитко посміхнулася:
- Не поспішайте, любі. Я договорюся за вас лише тоді, коли ви віддасте мені найдорожче, що у вас є!
І вона тупнула ногою ще сильніше, ледь не втративши рівновагу.
Залізні ж друзі мерші почали діставати із скриньок біля їх постаментів пожертви небайдужих до мистецтва людей.
- Ось, це все що ми маємо, - і вони простягнули залізні долоні до відьми. На них лежали пару золотих, чотири срібних монети, ґудзик від дитячої кофти та квитки на проїзд.
Відьма зареготала так, що на новорічній ялинці задзеленчали прикраси, а ліхтарі один за одним почали миготіти. Вона сміялася дзвінко і так заразливо, що поет і скрипаль, подивившись на свої здобутки, самі почали сміятися.
- Ні, голубчики! Віддайте мені те, без чого ви не змогли б жити: скрипку та перо з папером!
І відьми лице відразу ж стало кам’яним та суворим. Між бровами з’явилася тінь. Залізні друзі остовпіли. Вони мовчки дивилися один на одного.
- Ні, нехай ми назавжди залишимося на своїх постаментах, але мистецтво буде з нами! – вигукнув скрипаль. У очах поета він знайшов палку підтримку.
Відьма розгнівалася. Вона сіла на мітлу, різко закрутила шалик на шиї і промовила:
- Ну то залишайтеся тут назавжди, дурні залізні! Гей, коти, нам час у дорогу!
Вона зібралася відлітати. Знову пустку площі охопив льодяний вітер та здійнялася хурделиця. Коти слухняно почали вилазити хто звідки до хазяйки.
- Стривай! – раптом щось надумав поет. – візьми мої черевики. Це найдорожче з мого вбрання.
- І…мою руку, - підхопився скрипаль. – Тільки не відбирай скрипку.
Тепер час було дивуватися відьмі. Вона злізла із мітли. Неквапливо підійшла до поета і глянула йому у вічі. Потім також зробила і скрипалю. Від її погляду бронза аж дзвеніла. Секунди очікування для залізних друзів видавалися роками. І, раптом, відьма засміялася. Так, що зігнулася навпіл:
- Дурні, які ж ви дурні!
І продовжувала сміятися все гучніше. Напруга і мертве завивання вітру не поєднувалися з таким сміхом і зникли. Скрипаль і поет знову посміхнулися. А відьма сіла на мітлу, завихорила сніг та здійнявшись у небо промовила:
- Прощавайте, дурні, зустрінемося у новому році… І зникла у темній зоряні безодні. Слідом за нею помявкотіли і коти. Друзі здивовано дивилися у небо. Десь наче із іншого виміру пролунали перші удари годинника на старій міській башті. Починалося Різдво. Христос народився! Славімо його!
Друзі вмить стали залізяччям на своїх постаментах. А в ранці двірник, що завжди прибирав на площі, з досадою казав листоноші: «От, народ, вже черевики із бронзового поета здійняли!».
А мої дітки, коли прийшли ввечері до ярмарку, із переляканими очима питали мене: «Мама, а чому у скрипаля немає руки?»
Так і закінчилася б ця передріздвяна казка, якби не чутки про те, що кожну ніч на тій площі хтось грає на скрипці і декламує вірші.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Шон Маклех, 21-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 17-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 15-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена, 14-11-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 14-11-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.46267509460449 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка літератури про виховання дітей
Цього разу ми зробили добірку книг Нашого Формату, мова у яких йде про виховання дітей. Ці книги стануть …
Три книги Регіни Бретт, які допоможуть змінити життя на краще
Якщо життя повернулось до вас не найкращою своєю стороною, а доля продовжує фарбувати сьогодення сірими …
Кліффорд Сімак «Резервація гоблінів»: Боротьба за знання
Кліффорд Сімак все зріле життя працював у газеті Мінеаполіса: спочатку як журналіст, потім — редактором …
Добірка нових досліджень від сучасних істориків
Видання історичних книг набирає обертів, і тому ми вирішили зробити добірку нових видань з історії України. …