Вікно – щілинка у світ, поза межами звичного простору. Таке велике, яскраве. Але… Недоступне. Відкрите не тобою і не для тебе. Манить тим, що не можливо отримати.
Хто відкрив його і для чого? Щоб спокусити? Щоб перевірити чи розіб’ється лоб об холодне скло, яке здавалося шляхом у новий світ?
А що насправді там? Чийсь робочий стіл? І красиві заставки з видами природи, що міняються зі зміною пір року.
А якщо абстракція? Химерна і кострубата. Їжачиться кутами, сплітається змією. Лабіринтом.
А в лабіринт так хочеться зайти. І блукати, шукати, петляти. І…
Що в кінці? Яка нагорода?
Та кому потрібна та нагорода? А чого ж тоді?..
А якщо все не даремно? А якщо насправді? Задум от-от втілиться в щось…
А якщо задум не сподобається мені?
Таємне лякає, але і залишає простір уяві, можливість щось здійснити самому, щось спробувати. Виправити.
А якщо зашкодити?
Страшно зламати програму?
Вона не так легко ламається. І хто знає ще що з того вийде. Може і щось краще? Чи цікавіше?
Чи краще дивитися у вікно і уявляти. Лише уявляти. Захопити часточку, яку можна доповнити і розвинути за власною волею.
Творіння! Тільки таке творіння не здатне до самостійного життя. Не поведе за собою, не подарує несподіванок.
А на робочому столі анімація. День змінює ніч. Сонце змінює місяць. А завтра знову день.
Той самий. Точнісінько. В деталях.
День бабака? І що з цим робити? Жити? Не помічати? Міняти? А він все одно повторюється. Щось не так. Щось не те.
Та ні. Хитрість не в повторі. Зміни ламають матрицю. Повторити складніше. Все ж шлях стелиться.
Чи закрити вікна? Вимкнути комп’ютер. Завісити штори Чи що там?
Ні. Хочеться продовження. Хай рухається анімація. Її можна змінити, в разі чого. Але поки що не час.
Літо змінила осінь. А далі зима.
Що нового запропонує велика віртуальна крамниця шпалер?
Подивимося.
А й справді? Куди поспішати?
Попереду вічність.
Яке солодке слово, якщо не можеш дотягтися до того, що за ним ховається.
