«Маяк жаху». Саме так називають цей острів. Його стара назва давно стерлася з морських карт та людської пам’яті. Минуло більше ста років, як на скелях острова оселився велетенський чорний дракон. Саме з тих пір острів набув лихої слави. Розгледівши цей острів з смоляно-чорною цяткою на вершині сірої гори, капітани миттєво змінювали курс та відводили свої кораблі як надалі від цього місця. Спалені вітрила - найменше, що чекало корабель, який би насмілився наблизитись до лігва дракона. Більше десятка кораблів, необачних капітанів, знайшли свій вічний спокій на дні моря біля берегів цього острова. Але цього разу відбулося щось неймовірне: корабель, що з’явився на обрію, взяв курс прямо на острів.
Хвиля судом пройшла по тілу дракона. Кінчик хвоста ледь помітно здригнувся. Дракон прокидався. Враз стих пташиний ґвалт, за ними принишкли й інші мешканці острова, лише чулося цокотіння копит гірських кіз, що панічно метушились, шукаючи сховок серед скель. Життя поряд з драконом навчило всіх ревно стежити за сном крилатого.
Здригнулося повіко дракона. Повільно відкрилося величезне око. Довга шия розпрямилась, зле шипіння сповістило: господар острова прокинувся остаточно. Крила здійнялись, хвіст розправився, наче сталева пружина, погляд злих очей зупинився на шхуні. Враз щось промайнуло у погляді дракона, він дещо угледів на тому вітрильнику. Деякий час дракон ретельно роздивлявся щось на ньому. Потім крила опустились, хвіст знову огорнув тіло, дракон влігся на звичне місце, очі заплющились. Він знову непорушно завмер на своєму ложі. Гнітюча тиша запанувала на острові, його мешканці не мали віри, показному спокою дракона.
***
Нарі було страшно. Дівчина тільки-но усвідомила наскільки вона беззахисна перед могутністю дракона. Ніхто, крім неї, на шхуні не відчув погляду дракона і не зрозумів тієї велетенської магічної сили, якою володів крилатий. Навіть її вчитель Доріус, наймогутніший маг в ордені, не мав й тисячної долі тієї сили, не кажучи вже про неї. Вона щосили стискала кулачки, сховані в рукавах плаща, намагаючись стримати тремтіння всього тіла. Більш за все їй хотілося, щоб шхуна повернула назад, а самій заховатись в темному трюмі і не визирати звідти, доки острів не зникне за обрієм. Нарі примусила себе відірвати погляд від темної точки на вершині скелі та озирнутися довкола.
«Вільний вітер» - трьохщоглова шхуна легко йшла під всіма вітрилами. Вправна команда, добротне судно, попутний вітер, і незвична тиша на палубі. Дівчина багато подорожувала на кораблях, як і всі мешканці островів, і вона добре знала той звичний ґвалт, що панував на палубах. Цей рейс відрізнявся від інших; не чутно перепалки між матросами, немає похабних жартів від боцмана, катма уїдливих зауважень капітана. Матроси мовчки, але не менш вправно, виконували свою роботу, час від часу, кидаючи погляд то на острів, що недавно з’явився на обрію, то на чорну цятку на вершині скелі, а потім, такий же, швидкий, прихований погляд на Нарі, єдиного пасажира, що стояв на містку поряд з капітаном. Вона майже фізично відчувала ті погляди, і не розуміла кого ж вони боялися більше: жахливого чорного дракона, чи її постаті, закутаної в обезформлений старовинний, але, виявляється, незабутий одяг давніх магів ордену. Цей рейс вони запам’ятають назавжди, якщо залишаться живими. Блиск золота та хмільна брага спокусили їх на цей найм, але більшість уже шкодує про це. Дракона боялись завжди, але час та п’яні жарти перетворили крилатий жах в щось звичне, повсякденне, не таке жахливе. Маг, що щедро оплатив прогулянку до лігва звіра, явище нечуване, незрозуміле, загрозливе.
Всі хто знаходився на цій шхуні здогадувались, що ця подорож пов’язана з очікуванням нападу варварів зі сходу. Саме Чорний Жах півтора століття тому, виконуючи наказ магів ордену, спалив армади примітивних галер дикунів і відвернув знищення їх країни. Тоді здавалось загроза ліквідовано назавжди, але у варварів з’явився новий вождь, а з ним і нова загроза всім сусідам. Новий вождь проголосив своїх воїнів непереможними та пообіцяв їм легкі перемоги, гучну славу, багату здобич та красивих рабинь-полонянок. Сотні галер, тисячі воїнів готових вбивати, грабувати, нищити зібралися під знаменами війни. Безліч вогнищ на березі східного континенту щоночі добре було видно з моря. Варвари чекали лише наказу - відправитись в похід. В повітрі пахло війною, кров’ю та згарищем. Нічого дивного в тому, що маги згадали про свою зброю, котра вже одного разу знищила нападників і врятувала острови, та відправили за нею одного з свого ордену, не було. Дивно було те, що маг лише один. Невже жахливого дракона зможе приборкати одинак? От і кидають морські вовки збентежений погляд на непорушну постать пасажира.
Нарі перевела погляд на капітана шхуни, а той не відводив погляд від чорної цятки на вершині скелі, що невпинно наближалася. Про що думав цей сивий чоловік? Доріус тоді сказав: «Він мені не відмовить». Що могло пов’язувати магістра ордену та капітана невеликої торгової шхуни? Напевно, Нарі цього ніколи не взнає. Капітан наполіг, щоб дівчина постійно носила цей плащ на палубі та не з ким із команди шхуни, крім нього, не розмовляла.
«Мої головорізи уявляють собі могутнього мага, здатного підкорити дракона, та захистити від його гніву, аж ніяк, не тендітним дівчам», - дивно посміхаючись, промовив тоді капітан. Важко зітхнувши, Нарі поринула думками в той день, коли для неї все це почалося.
***
- Непотрібно зневажливо ставитись до сили шаманів, - вчитель тихим голосом перервав суперечку, чи, правильніше, похвальбу молодих майбутніх магів. Коли купці принесли звістку, що варвари на своїх ріках, як і сто п’ятдесят років тому, будують сотні галер. Всі зрозуміли : буде війна. Молоді воїни, маги і майбутні маги похвалялися майбутніми подвигами і звитягами. Старші похмуро мовчали і сумно поглядали на них.
- Шамани потужні та вмілі бійці, - продовжив Доріус та подивився на враз притихлий клас майбутніх магів.
Нара обвела поглядом клас. Вона ніяк не могла уявити своїх товаришів бойовими магами. Важко зітхнувши, дівчина нарешті наважилась.
- Сто п’ятдесят років тому вже було таке. Тодішній вождь варварів, здається Скал, готував напад на нас, маги ордену призвали із іншого світу дракона. Дракон спалив варварські галери, і, здається, той дракон досі живе на острові Жаху, - Нара звернулася до вчителя із тією неясною ідеєю, що ще не до кінця сформулювалася, але уже кілька днів не давала їй спокою.
- Чорний Жах - вигадки моряків. Той дракон давно помер, пройшло півтора століття – пролунало з задньої парти. Учні підтримали промовця гучним реготом та в’їдливими коментарями.
- Чому нам не напустити на варварів Чорного Жаха, чи іншого дракона, як це зробили маги ордену раніше? – вперто продовжила дівчина, тепер уже весь клас мовчки чекав відповіді від учителя, не відводячи від того погляду.
- Наро, ходімо зі мною, - учитель, не чекаючи закінчення уроку, піднявся та попрямував до виходу з аудиторії. Нара здивовано перезирнулася із товаришами та поспішила слідком. Пройшовши незвичними пустими коридорами академії, Доріус зайшов до свого кабінету, залишивши двері відчиненими. Дівчина пройшла слідком, тихенько причинила двері і зосталась стояти на звичному місці, де неодноразово получала наганяй за маленькі і не зовсім маленькі провини.
- Проходь і сідай, - учитель махнув рукою у бік крісла для гостей. – Я повинен тебе попередити, що деякі події ми вивчаємо «трішки» не так, як вони відбувалися насправді, - він допитливо подивився на неї. Нара ще не оговталась від пропозиції присісти у крісло для гостей, тому ніяк не зреагувала на слова учителя. – Якщо ти сама підняла це питання, думаю, твоя кандидатура буде навіть краща, ніж когось іншого, - учитель взяв на столі кристал пам’яті і простягнув їй. Дівчина автоматично взяла.
Кристал пам’яті, запис спогадів мага. Той нескладний ритуал вони вивчали два роки тому. Нара тоді перевела цілу купу кристалів записуючи свої спогади, потім викинула їх у море. Читати кристали, записані іншим магом, вони навчились зовсім недавно.. Нарі уже доводилось користувалася цим вмінням і вона встигла зненавидіти це дійство. В неї досить довго після цього залишалось відчуття присутності стороннього у власній голові. Це її неабияк бентежило та нервувало, тому вона намагалася уникати тісного знайомства з кристалами. Але, здається, учитель не збирався помічати її вагання. Сконцентрувавшись, вона приклала кристал до скроні та прошепотіла ключ активації закляття.
Вона стояла серед молодших магів у залі засідання академії. На ній, як і на всіх інших присутніх, був темний безформний плащ. На власних грудях вона побачила велику бляшанку медальйона, такі ж амулети були і на всіх інших. Маг, що записував спогади, не відривав погляду від молодого мага, що стояв по центру зали. Низенького зросту, із коротким, закуйовдженим волоссям, повненький, якщо не більше, юнак, що аж ніяк не відповідав дівочим мріям про героя. Темний, безформний плащ, що нічим не відрізнявся віт плащів інших присутніх, такий же медальйон як і в інших. Тільки темні, глибоко посаженні очі запам’ятались їй відразу.
- Рада магістрів вивчила вашу пропозицію, магіус Боріус. Ви усвідомлюєте небезпеку, яка чекає на того, хто буде піддаватись трансформації? – пролунав голос котрогось з старших магів.
- Так, тому я вирішив, що трансформацію буду проходити сам. Так буде зручніше відслідковувати потоки енергії.
- Вісімдесят відсотків, що ви просто помрете, ще п'ятнадцять, що перетворитись на недієздатного монстра. І тільки п’ять, що отримаєте той результат, на який сподіваєтесь. Потрібні роки, щоб все перевірити і вдосконалити ритуал.
- Часу на перевірку немає і ви це добре знаєте. Що ж, я просто помру на кілька днів раніше інших, - відповів молодий маг.
- Ви усвідомлюєте, що зворотна трансформація неможлива?
- Так.
Запис закінчився. Це, напевно, був найкоротший запис, який їй довелося зчитувати. Нара поклала кристал на стіл, допитливо подивилась на учителя. В очах кружляли різнобарвні кола, в голові цілий рій запитань.
- Я нічого не зрозуміла. Чому магіуси? Яка трансформація? Хто то був?
- Магіус Боріус. Ще сто років тому магів називали магіусами, - учитель відкинувся на спинку крісла, продовжив неквапно. – Коли сто п’ятдесят років тому, перед орденом нависла загроза нападу варварів, як тепер перед нами, магіус Боріус запропонував провести трансформацію. Створити могутнього магічного звіра, здатного знищити варварів. Його ідея спрацювала, - учитель замовк.
- Боріус і є Чорний Жах! – здогадалась дівчина. – Чому ж він не в ордені? Що сталось?
- Слухай, і спробуй не перебивати, - учитель помовчав, збираючись з думками, продовжив. – Трансформація пройшла успішно. Утворився чорний, велетенський дракон неймовірної магічної сили. Кілька днів він приходив до тями, а потім, коли прийшла звістка, що варвари вирушили в похід, він вилетів їм назустріч, - Доріус піднявся з крісла і нервово заходив по кімнаті. Нара приголомшено мовчала. Нарешті вчитель наважився продовжити. - Так, Боріус спалив галери варварів. Коли він повернувся із цією звісткою, на островах влаштували свято. Всі славили героя. Потім, за кілька днів, море винесло на берег перші залишки флоту варварів: обгорілі останки галер, напівзгорілі, на пів-об’їдені морськими тваринами роздуті тіла варварів. Їх ставало все більше і більше, люди не встигали їх хоронити. Неймовірний сморід стояв скрізь. На островах почалася епідемія. Першими почали хворіти діти, - вчитель важко опустився в крісло. Запанувала тиша.
- А що сталося потім? - нарешті наважилася запитати дівчина.
- Загроза з боку варварів забулася, страх перед ними теж, дракон залишився. Натовп все частіше почав звинувачувати в усіх бідах саме дракона. Люди боялися його вигляду, маги боялися і заздрили його силі. За півстоліття загроза від варварів зовсім забулася, а от дракон, що постійно був перед очима – все більше займав місця в помислах як магів, так і людей. Все більше різноманітних пліток поширювалось на островах. Зникнення людей, зникнення кораблів, пожежі - у всьому цьому почали звинувачувати дракона. Мені здається, рада магістрів підтримувала та підпитувала такі настрої. Дракон своєю неймовірною магічною силою кидав виклик могутності раді магістрів, їхній владі. Вони боялися того, чого не могли контролювати, а контролювати дракона в них не було сил. І от одного дня, в порту згоріла таверна, як потім з’ясувалося, самі п’яні матроси її і підпалили, та поки прибула допомога, загинуло багато людей. Звинуватили дракона, - учитель знову замовк, потім зважився і рішуче проговорив. - Все це закінчилося тим, що Боріус відлетів ,спаливши пів порту та проклявши острови майстрів напослідок, - Доріус подивився на дівчину.
- Це жахливо. І після всього цього ви хочете просити Боріуса про допомогу, - Нара, в свою чергу, запитливо поглянула на вчителя.
- Так, і я хочу, щоб саме ти це зробила.
- Згорнути вітрила. Лягти в дрейф. Шлюпку на воду, - короткі команди капітана, вирвали Нару зі спогадів, - Ми будемо чекати вас добу, - це вже капітан звернувся до неї.
- Не потрібно. Чекайте так, як і домовлялися - до заходу сонця. Потім повертайтесь, - Нара рішуче рушила до шлюпки, що чекала її біля борту корабля. Спустившись на хитку поверхню, вона звернула увагу на погляд матросів. «Вони мене вже поховали, себе також»,- майнула в неї невесела думка.
Острів зустрів їх тишею. Дівчина ступила на берег острова Жаху. Довгі поли плаща сковували рух ніг, глибокий каптур зменшував огляд, важкий, цеховий знак, магіуса ордену - каменем висів на шиї. «Це власний плащ та цеховий знак Боріуса, він його зробив власними руками. Маю надію він його ще пам’ятає, та згадає», - промовив тоді Доріус, простягаючи його їй. «Як можна було ходити в такому не зручному одязі», - несподівано для себе Нара розсердилась. Рішучим рухом вона відкинула капюшон. Руде волосся яскравою плямою засяяло в променях полуденного сонця. Вперто блиснули стального кольору очі з-під довгих вій. Позаду пролунав здивований вигук матросів. Вона зробила глибокий подих, навкруги все аж бриніло від магії. Незвична, незнайома магія дракона, але дівчині набридло боятися, вона рішуче прошепотіла закляття левітації. М’яка сила повільно підняла її вгору. Чорна глиба на вершині гори почала наближатись.
Дракон, не відкриваючи очей, спостерігав як дівчина піднімалась на гору. Те, що гостя була магісою, досить сильною в магічному плані, він відчув це ще коли вона була на кораблі. Плащ та медальйон він упізнав відразу, незважаючи на те, що пройшло так багато часу. Йому стало цікаво, що привело її сюди. Старі спогади розтривожили такі ж старі рани.
Нарешті вона піднялася і зупинилася перед ним. Він відчув її хвилювання, збудження, навіть злість, але страху не відчував. Дракон мовчки чекав. Вона прийшла до нього, той їй і починати розмову.
- Боріус! Я прийшла з островів майстрів! – пролунав її сильний, але з тим, приємний голос.
- Боріус!? Боріус. Уже століття як ні море, ні небо не чули цього імені. Його не стало давно. Забудь його. Не шукай того, кого нема. Повертайся туди, відкіля прийшла, - вона почула його голос у своїй голові. Від несподіванки зробила кілька кроків назад. Дракон чекав, він не поворухнувся. Очі залишились заплющеними. Він відчув її розгубленість.
- Варвари знову будують сотні галер, військо гострить сокири, щоб знищити острови майстрів. Втопити в морі крові всіх його мешканців. Твої острови, Боріусе, – дівчина зробила крок вперед, повернувшись на те місце, з якого вона розпочала розмову. В її голосі пролунала упертість людини, що вирішала йти до кінця.
- Це мій острів, і мій острів - це острів Чорного Жаху. Боріус залишився в минулому, і залишиться там, назавжди, - пролунало у відповідь.
- Я не вірю! Я не вірю, що Боріус міг зникнути. Тільки не той, хто пішов на неймовірну жертву, не той, хто відважився на трансформацію, розуміючи, що повернення назад неможливе, - із запалом продовжила дівчина.
- Повернення назад неможливе, - повторив дракон. Його очі відкрились і дівчина знову несвідомо зробила крок назад. – Повернутися туди, де твої друзі та рідні, сповнені жаху та ненависті до тебе, коли їх жах такий, що засліплює розум, а ненависть ще більша за той жах. Ні, повернутись неможливо, - дракон заплющив очі. Дівчина перевела подих.
- Це було давно, цього уже ніхто не пам’ятає, - лагідно промовила вона.
- Я пам’ятаю, - відповів дракон. – І завжди буду пам’ятати.
- Невже ми всі приречені? Невже у нас немає надії на порятунок? – з відчаєм промовила вона.
- Ти можеш приміряти крила – пройти трансформацію, - тихо, майже на межі відчуття, пролунало у неї в голові. Дракон розплющив очі і прискіпливо спостерігав, як вираз відчаю на обличчі дівчини змінюється на маску жаху. Потім вона глибоко вдихнула, труснула рудим волоссям та подивилася на дракона з рішучістю приреченої.
Вона полетіла, червоний дракон зник в далечині. Трансформація Нари пройшла напрочуд легко, магічні можливості дракона незрівнянно більші, ніж потуги молодого мага. Боріус заплющив очі, чорний дракон звично завмер на вершині гори. Він знав, вона повернеться. Трансформація не завершена, сьогодні вона скоріше вперте дівча в тілі дракона, ніж дракон, але пройде час, і невдячність, зрада, підлість, ненависть ще вчора близьких людей - завершить трансформацію. І тоді вона повернеться, повернеться повноцінним драконом. І настане нова ера – ера драконів. Скільки на це потрібно часу він не знав. Можливо, кілька років, можливо кілька, десятиліть, а, можливо, і століть. Він чекатиме, що таке століття для вічного дракона – одна мить. Він знав, вона повернеться, він дочекається, дракони не вмирають – люди не змінюються.
