«Галина Рідна – диригент райських квітів і семи самоцвітів зоряного грона», - мотиви з М. Вороного і Б. Чепурка.
Пролог, частина перша.
Осінь… Міста позолочені сонцем, на площах здається палають ватри, запалені щедрою осінню, щоб подовше тепло зберігалося. Прощальне тепло зігріває душі містян, вони стають добросердними і посміхаються один одному недозволено часто. Є надія, що цього року бабине літо не поспішатиме до ірію. Сонце тримає нас у своїх обіймах, круговерть тепла здається не закінчиться ніколи. Осінь найкраща пора року? Найчарівніший – серпень, ще не осінь, а вже й не літо… Осінь, неповторний стан духовної піднесеності, ледь не передчуття любові, очікування чогось, теж принадне по своєму. Цінуймо те що маємо, Бог не любить нетерплячих…
Пролог, частина друга.
Знаю, що для душі немає нічого необхіднішого, немає кращої поживи, кращого напою, кращого сну, чим повернення до власних джерел. Там шумують хвилі, ліс шерехтить, ти сам – ліс, не існує більше зовні і зсередини, ти літаєш як птах, пливеш як риба, всотуєш в себе світло, стаєш просвітленішим. Душа літає, плаває, посміхається, вона віднаходить нитки, які переплітаються воєдино, трансформуючись у прекрасну, притишену мелодію, на кшталт - «Прощання з Батьківщиною» ( Полонез) Огінського. В духовному житті ми завжди знаходимося на початку дороги. Нагадування про це допоможе позбутися згубної звички, мчати вперед «сторчма головою». Бо коли перебуваєш в істинному сьогоденні, тоді і відбувається те, що взагалі відбувається… Чималу частку життя проводимо в непотрібних жалкуваннях про минуле і пустих фантазіях про майбутнє.
Пролог, частина третя.
Я не прагну в жодному разі зробити об’єктивне дослідження, об’ємне чи часткове, творчості Галини Рідної. Бо маю ставлення до об’єктивності точнісінько таке, як мислитель і політичний письменник Д. Донцов: «Об’єктивні – ті, що бояться зайняти становище, ті, що вагаються і в літературі, і в критиці. Вони не терплять нічого виразного, окресленого, оформленого. Не терплять тих, що ставлять дороговкази…». Маю намір значно скромніший, передати за допомогою слова – розуміння, сприйняття, бачення картин Галини Рідної – власне, не позичене, звісно, суб’єктивне…
Ядро тексту.
Малярство цієї мисткині можна і потрібно розглядати під якомога більш різноманітними кутами зору. Богдан Чепурко в одному з віршів назвав березень диригентом квітів. Пані Галина теж диригент, дуже багатьох квітів, котрі квітнуть на її полотнах, наче у раю. Є там і такі рядки:
«Від первосвіту до первоцвіту
Летять калатальця доль
Дзвіночки сміху райські пахощі
Ангели пісень віддаляють обрій», - з Богдана Чепурка.
У вервечці робіт художниці можна надибати і сім кольорів веселки, сім самоцвітів зоряного грона:
«Сім самоцвітів зоряного грона!
Ці передвісниці нового року,
З’являючись, як золота корона,
Єднають з нами давнину глибоку…
Сім самоцвітів зоряного грона!».
Микола Вороний, з вірша «Волосожар».
У творах художниці багато квітів, живої природи, квіти – це дівчата, жінки, привабливі пави; символізують небесне світло і жіноче начало. Фіалки наприклад , то оновлення, радість життя, парування закоханих. Голуби в небі, ознака вірності в коханні. Дерево зі світу Галини, теж не звичайне, тройдерево – це повнота буття; тройзілля, символ чарування, поєднання – конюшини, братків і любистку, троїстість…
Віршовані взірці, геніальні, колядок Степана Сапеляка і окремі картини Галини Рідної, це прекрасний приклад перетікання навзаєм: поезії в живопис і навпаки. Це ті твори, де живуть Інь і Ян у великі свята, а свята мабуть, посилюють почуття…:
«Йшли з Полтави
Хлопці браві
До панянок яснопавих
Несли дари й диво – вісті
У слобідське Харків – місто…».
«Колядка ІІІ».
Богдан Чепурко тлумачить: «Ми ж бо знаємо, що чоловіче і жіноче – повсюдно взаємні: принцип парності – всюдисущий. Так, але не треба розуміти це односторонньо, буквально – може бути і зустрічно – зворотній зв’язок, наприклад чоловічий «лад» і жіноча «доля»; жіноча «рада» і зворотньо – чоловічий «дар». Закон парності не порушено, але задіяний він не лінійно односторонньо, а обернено взаємозустрічно…». Євангеліє в перекладі з грецької – добра вість. Іва – теж вість, весняна, це дерево зв’язківець між ясними зорями (чоловіча субстанція) і тихими водами (жіноча), взаємодія цих двох начал сприяє відродженню рідного краю:
«На тихі води, на ясні зорі, у край веселий, на Україну…».
Здатність до творчого бачення породжена неземною красою природи України, вона розвинула у її мешканців бурхливу уяву, чим і пояснюється схильність творців – до символіки, образності, порівнянь.
Він і Вона у езотеричній формі живуть своїм життям у творах художниці. Розгляньмо натюрморт «Груші». На темно – синьому тлі, діл – чорний, у вазі, що сяє білістю, дві груші, третя біля вази, одиначка… Груші у народних піснях символізують гуляння парубків і дівчат, місце зустрічей як правило, на вигоні за селом… Плоди груші, то ознака здоров’я, родючості. У казках груша аналог яблуні, цебто, зв’язківець між світами.
«Народ без традицій не живе, а животіє. Коли тратить свої, йому вбивають у голову чужі… Традиції – це панцир, який оберігає спільноту від ворожих ударів…», - писав Д. Донцов. Мова, віра, звичаї, ідеали предків, котрі переказані прадідами, то фундамент народу.
Сьогодні не так часто чутно слово «руни». А колись Руни були древньою системою письма, кожен із символів передавав не тільки звук, а й мав ім’я, наповнене значенням. Первісні тлумачення рун втрачені для нас. В давні віки рунічні символи використовували вояки, борючись за перемогу. Руни в сучасному використанні мали б слугувати Воїнам Духу – тим, чиї пошуки – поєдинок з власним его, чия мета – змінити себе… Графіка Галини виконана її «особистим» рунічним письмом, в тому числі – еротична.
Епілог тексту.
Світ розділений протиборством Світла і Темряви, Добра і Зла, будівничих і руйнівних сил. Зрозуміло, що світ темряви – то руйнація, занепад, смерть духовна… Але і у безперервному протистоянні протилежностей – світ є цілісним! Дослід як процес, проникання у щось, дивний стан гарячкового переживання пошуковця, дотичність до цінностей вічних, завершення досліду, то тільки частка цілості…
Не помилюсь, якщо скажу: «В усій творчості Рідної Галини домінує Серце, настрої душі, найтонші її інтонації». Одним з улюблених віршотворців мисткині є – Микола Вінграновський, хто як не він, найкращий посеред кращих ліриків другої половини століття минулого:
«Лиш очерет навстоячки щось пише,
Навпомацки по шепітній воді,
І над водою й очеретом тиша
Виводить в небо зорі молоді».
Уривок з «Простої молитви», авторство належить Франциску Асизькому, якнайкраще передадуть підтекст мистецького життя Галини як місії:
«Господи Боже, дозволь, щоб я міг прагнути
Не стільки бути втішеним, як утішати.
Не стільки бути зрозумілим, як розуміти.
Не стільки бути улюбленим, як любити.
Бо ж, даруючи, ми здобуваємо…».
… Недавно відбулася виставка абстрактних робіт під назвою «Рондо», в в одній з київських галерей, під протекторатом постійно діючого проекту «Арт місія» (засновники з міста Полтави). На виставці були представлені картини чотирьох полтавських митців. Абстракції авторства Галини неповторні…, як зрештою, увесь її творчий доробок…
