ХТО СПРИЧИНИВ ВЕЛИКИЙ ВИБУХ
(Із циклу оповідань <Сферичні галактики>)
Планета Земля поринула в чергове астрономічне літо. Місяць кидав світло на всі потаємні дороги якими ходили люди...
Просторово-часова капсула готова зрушити з місця. Всюди хвилювання і метушня. Мандрівник пристебнув ремінь безпеки. Головний механік, що стояв поряд, промовив:
- То як, готовий зазирнути у часовий тунель?
- Мабуть, так. Піду попрощаюсь з дружиною.
- Гм... - на його обличчі зблиснула легка усмішка, - але навіщо? Ти ж не в космос летиш... - пауза - це просто маленька мандрівка... у минуле.
Мандрівник здивувався його впевненості. Він вже встиг вилізти з капсули і випростатись на весь зріст перед механіком. А тоді сказав:
- Саме так! У минуле. Нікого раніше не посилали у минуле...
Механіку вдалось заглянути у його великі світло-сірі очі, які безперечно сяяли бажанням працювати.
- Хто зна чи існував цей часовий прохід раніше. Якщо ні то усе зітреться. І, скоріш за все, я просто залишусь у якійсь петлі навічно.
- Хм... Доволі песимістично. Але вітаю тебе! Ти станеш першим вченим-мандрівником, що побував у минулому. - Він потер своє брудне підборіддя. І сказав тихо, наче сам до себе:
- Це тобі не майбутнє... Аж ніяк не майбутнє...
Механік залишив останню усмішку тій високій молодій постаті, що височіла перед ним.
Хвилювання пронизувало все тіло мандрівника легким холодом, хоча температура в капсулі зростала. Стрілка мілісекундного годинника взяла зворотний хід. За мить небеса щезли. Крізь перфорації було видно зорі, що перетворились на червоні світлові лінії. Він приземлився на тому самому місці за секунду до свого ж відльоту. Згодом ніхто не знатиме про цю подорож, лише він сам.
Мандрівник і його дружина сиділи на березі моря. Над ними висів вічнояскравий Сіріус. Нічне небо мерехтіло. Вона відкинула назад своє біляве волосся і промовила:
- Розкажи про свою подорож. Ти таки бував там?
- Так. Я був у минулому. Але лише секунду. Головна помилка цієї експедиції в тому, що ніхто не може знати напевне чи здійснював я цю подорож.
Хвилину тривала мовчанка.
- Це ще не все. Скоро ми плануємо вирішити складніше завдання. Це буде не секунда, а мільярди років. - додав мандрівник.
- Але ж...
Він перебив її:
- Ти мусиш полетіти зі мною. Якщо залишитись у вічності то разом. Розумієш, ця робота... то моє життя. Але без тебе...я не зможу здійснити це.
Дружина спочатку завагалась, а потім взяла його руку і поглядом показала згоду. Ніч була теплою.
Через деякий час група вчених висунула гіпотезу про неіснування часу як форми матерії. Пересування у просторі тягнуло час, оскільки виникала певна сила тертя з боку капсули. Усі науковці дійшли спільного висновку: щоб подорожувати в часі, потрібно змінити форму існування з просторової на часову. Тепер, коли їм вдалося досягти цього, подружжя вирушило в далеку подорож у масштабах вічності.
Вони повертаються до великого вибуху.
Часова шкала досягла нуля і усе навколо завмерло. Мандрівники перелякано глянули один на одного, а тоді стали невагомими. Темно. Капсула вже давно розчинилася в часі. Безмежна чорнота випромінювала легкий туман і створювала сіру корону одній єдиній зорі, маленькій світлій кульці з незнаними елементами всередині, що мирно сунулися по крихітних орбітах і будували свою нескінченну систему спокою.
- Це просто диво... - сказала жінка з широко розплющеними очима.
- Ану торкнись її.
Вона торкнула пальцем світлу цятку і та спалахнула. Стався великий вибух. Змінилась внутрішня енергія системи. Пустота заповнилась атомами, а мандрівники стали часовими парадоксами, загадкою.
