Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2450
Творів: 43873
Рецензій: 85474

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Здрастуй, Європа !

© Надія, 03-10-2015
                                    

      

      Ця історія прийшла до мене  одного осіннього дня, коли я, змучена роботою, йшла додому, і по дорозі зустріла Віку, мою давню подругу, яка направлялась до мого будинку. Час від часу вона вважала своїм обов'язком відвідати мене в честь нашої дружби. Одягнена вона була якось дивно - в червону футболку, на якій красувалась велика гальба пива з піною.
- Що за футболка така? - запитала я її, коли ми зручно вмостились біля столу з кусками торта і кавою.
- Ти не повіриш - так почала вона свою розповідь.
- Мені треба було прокатати візу.Тож, обравши недорогий тур почала збиратись...
.   Розповідь була дійсно захоплюючою, під час якої було з'їдено рештки торту, випито чайник кави. Тож я вирішила викласти її майже дослівно в тій послідовності, якій чула:
  ...Віза потрібна була тільки мені , так я дістаю доcтуп до шенгену, конференцій по роботі , і взагалі, ти ж розумієш...  - так почала Віка свою бесіду.
   Надалі, для більшої достовірності, буду вести розповідь від першої особи, тобто Віки :
"- Тож  я почала збиратись , по ходу слухаючи негучну музику з повчань і дорікань чоловіка.
   Надворі лив дощ, зате в моїй уяві  погода була чудова, світило сонечко, співали пташки, квіти розквітали, як посмішка на моєму обличчі, коли я добиралась до заповітного транспорту.
   Перша, з ким познайомилась я в комфортабельному автобусі, була  Наташа, немолода  повненька тітонька.  Ната невпинно хвалилась своєю машиною, роботою, показуючи всім охочим фото, а далі фото собаки, двоюрідної тети та її чоловіка з відповідними історіями.
    Можна було подумати, що вона років з десять сиділа в тюрмі і не мала з ким побалакати. Поки ми ще не пересікли кордон, Наташа в ейфорії дала бабці за баночку меду 50 євро. Втішена бабця негайно перервала торгівлю і зникла в невідомому напрямі.
   Досвідчений фюрер ( гід по-німецьки) говорив щось про факультативні екскурсії.( Гід Альоша був колоритною особою - на зріст під два метри, повненький й рум'яненький.) Та не просто говорив, а співав – м’яко, лагідно і з екстазом.   Так, щоб турист, уявляючи все це, діставав не просто райську насолоду, а й невеликий оргазм.
   Наташа, звісно, записалась на всі екскурсії, зверхньо поглядаючи на мене. Я ж перераховувала скромні ‘пеньонзи’, прикидаючи, як на них щось купити, отримати трохи райської насолоди, ще й  на догоду чоловікові привезти назад. Правда, ще той ся не вродив, що всім догодив.
Зразу за кордоном можна було кричати : Ура!, тому що починався рівний асфальт і авто котилось, як по маслу. За вікном пролітали ошатні будиночки, енергозберігаючі вітряки, підвісні тунелі для тварин.
    Я дуже люблю пізнавати нові міста, слухати   їхню історію, перепитувати гіда після термінового фото.  Було що подивитись, тож ми зачаровано дивились вверх, вниз і по сторонах.
       В   першому ж місті за “бугром” можна було виділити і інакомислячих. Іх можна пізнати за бігаючими очима і нервовим поглядом в бік магазинів.  Що там музеї, обзорка – краще магазину може бути тільки супермаркет. Як правило повертались вони з пакетами і пакетиками, а придбаний крам з гордістю натягали тут же на себе і показували все, що можна показати.
     Після обзорки дали трохи вільного часу.
        Пенсіонери, як правило не любили ризикувати і гуляти самостійно, тож записались на факультативи. Смішно було, як один казав другому, що він вдвоє більше заплатив за екскурсію з двома  озерами, аніж той, що прийшов з екскурсійно- дегустаційної програми пивними барами.
    Я дуже хотіла попасти в відомий музей Пергамон.
  - Йдемо! - тут же підтримав мене Вова, мій сусід по займаному місцю в автобусі.
Веселий стрункий брюнет в адідасівському спортивному костюмі, Вова якраз переживав якісь колізії в сімейному житті і тому, з його слів, попивав пивко.
- Але спочатку в супермаркет.
     Ми пішли в один супермаркет, другий. Потім підійшли подивитись трохи до знаменитої телебашти, одна кнайпа, друга, кусок Берлінської стіни... І  як це ми могли заблудитись? Я не дуже орієнтуюсь в просторі, а Вова орієнтувався на магазинчики з пивом і запевняв мене, що на музей теж. Крім того, пив пиво, і настрій в нього був відмінний. Щоб я не скучала, Вова купляв мені шоколадки і мілкі наїдки.
  Тепер треба було вибратись і сходити або в музей, або до Бранденбурських воріт, де була призначена зустріч з гідом. Англійської Вова не знав, тож просто, йдучи з пляшкою пива в руці, показував всім пів євро, де були намальовані ці ворота. Один араб, якому він це показував, кликав нас до автобуса, правда, не міського. Але я зуміла переконати Вову, що нам не туди.
    По дорозі ми заходили в торгові центри , це вже цікавило мене. Аж поки в кінці подорожі не вперлись лобом в Бранденбурські ворота, добре що вони вже підсвічувались. Виявляється, ми ходили по колу.
   Правду кажуть, що з досвідом людина розумнішає. Для себе я зробила висновок, що коли ще захочу відвідати музей, Вову кликати туди не буду.

  Тож в іншому місті я з дівчатами побувала в церкві, послухала органну музику. Незабаром до нас підійшов дуже вдоволений Вова. Йому вдалось побувати на безплатній презентації пива і вина. Як виявилось, то був благодійний аукціон. Забравши  рюкзак, Вова підштовхнув мене в потрібному напрямку. Набравши якомога більше незалежного і благодійного вигляду, я зайшла в зал. Вбрана я була пристойно, тож бармен з радістю налив мені повний келих найкращого вина. Полірувати його пивом, зважаючи на нічний переїзд, я не захотіла. Тож вирішила, що мені досить, і помилувавшись картинами, рушила назад.
     На другий день удача зрадила Вові. І винне тут не пиво, а вода. В океані, що в ньому під впливом пива  вирішив скупатись під час екскурсії. Мабуть, хотів показати свої навички з плавання, бо плавав він добре, та не врахував дві речі - вода в океані виявилась холоднішою, ніж в морі, та й перебратися на маршруті не було де. Переїзд був  довгий, тож Вова мусів спиняти автобус.
  Вдовольнивши свої природні потреби, Володимир  повеселів і витяг з сумки плящину з віскі. Дивом-дивним було для Володимира чути те, що я не хочу пити його о 12 ночі.
- Не хочеш випити віскі? Чого? -  підозріло перепитував він.
     Володя довго мене вговорював, поки я не подивилась назад і  підказала Вові, що спраглі до віскі можуть бути мужики на задніх сидіннях. Туди й перебрався мій попутчик, і там же й заснув. Я тим часом комфортніше розмістилась на сидіннях і теж спала, правда, неспокійно.

     Вночі в нас був прикол в німецьких туалетах. Старші жіночки, щоб зекономити, почали одна за одною пролізати в маленьку безплатну дверку для дітей. То були худенькі жіночки. Але одна, подумавши, що теж не дуже повна, полізла за ними. Вдалось запхати тільки голову, як Вінні-Пух. А далі ніяк. Плечі не проходили, й голова назад ніяк не пролізала. Тож одні тягли жінку вперед, інші назад. Та без результату. Вони не врахували, що в туалеті теж є камери, і це відео якраз переглядали в барі німці. Ті ж, замість поспівчувати бідній туристці, реготали так, що дзвеніли вікна. Камера зафіксувала безбілетників, так що, перебувши тяжкі муки, і влаштувавши безплатний концерт, ще й  були змушені  заплатити.

     Запам'ятались розповіді екскурсовода про життя європейців. Виявляється, середньостатистичний європеєць бере участь в мінімум двох соціальних проектах після роботи. Це можуть бути безкоштовні суботники, допомога тваринам чи клуби по інтересах. Того, хто, крім роботи, не бере участі ні в чому, вважають асоціальним. З іншого боку, в них нема таких городів як в нас. Там це розкіш. Цікаво, чи визнали би вони копання картоплі своєрідним хоббі?
  А ще, як всім відомо банки в них працюють нормально, тому багато з них не переймаються сильно роботою , бо знають, що унаслідують капітал.

   На другий день ми вже були в Амстердамі. Помилувавшись красотою водних каналів і морем тюльпанів, ми не стали тут розкошувати. Пляшка води 4-7 євро, ти ж розумієш. Пиво, правда, було дешевше, вгадай з двох раз, що ми пили?
   Відідавши обов'язкову тут вечірню екскурсію по вулиці Червоних ліхтарів, ми побачили : Дівок, молодих і не дуже в купальниках, з підсвіткою червоних ліхтарів у вітринах. Деякі дівки відкривали двері і запрошували до себе. Туристи вели себе по-різному. Хто торгувався з путанами за вхід, хто ходив з відкритим ротом і нерідко позбувався тут гаманця з документами... За все треба платити.
Окремо була вуличка з трансвеститами, але їх треба було ще розпізнати.  Далі своєрідний театр з виконанням вживу різних актів...
  Тим часом Вова потягнув мене за рюкзак, і повів до якогось кафе. Там продавали тістечка чи що. Люди навкруг були під кайфом, але я тоді не звернула на це уваги. Ми взяли одне маленьке тістечко, але тут нас побачив гід, підійшов і каже:
- Не їжте ні в якому разі!
  Після довгих перемовин ми розділили те тістечко на трьох, ще пригадую, бачила там Наташу і Лєну...Гід виявився другом Кузьми Скрябіна, розказував, що Кузьма дуже любив Амстердам.
   Вранці нас побудили  десь о сьомій. Надворі стояв іней. Ми повиходили з авто і перед взором розкинувся чарівний край - річка, навкруг старовинні будівлі і замок нагорі. Здавалось, ми перелетіли у казку. І лільки лютий холод, що проникав у всі шпарини між одягом нагадував, що це реальність. Гід чомусь надів на голову  ковпак Діда Мороза. Назустріч нам бігли якісь гноми в капюшонах. Їх було багато, і всі незнайомі. Вони привели нас на майдан біля церкви. З іншого боку простягався старовинний монастир. Посередині майдану стояв пам'ятник людини з конем.
     Гноми запросили нас всередину церкви. Придивившись уважно, я побачила, що то були худі і зморщені монахи, просто дуже малого зросту. Майже в кожного в руках був клобук. Церква була чудова - всі образи з масивною позолотою, ззаду виднівся великий орган. Все навкруги  вражало своєю величністю і красою.
   Але гноми манили далі - в темне підвальне приміщення, де на стінах були намальовані фрески з різними людськими пороками. В камениці були гаки, ланцюги , ножі  і каміння, яке блистіло, напевно натерте людськими тілами. Один гном уважно подивився на мене і закричав на іншого:
- То не вона, ти переплутав.!
  Перший монах смиренно схилив голову і вивів мене на гору. Недалеко стояла і слухала екскурсію група з наших туристів, правда, не всіх. Двох ми того дня не дорахувались, екскурсовод сказав, що, напевне, поїхали додому своїм ходом.
  Вова після екскурсії сидів якийсь сам не свій і допитувався:
- Ти бачила, бачила?
- Що бачила? - перепитала його я.
- Тих дівчат у вітринах. Правда, гарні?
- Та ж то в Амстелі. А ми з тобою де?
- А й справді - Вова почухав голову.
- Я вже думав, що звідти не виберусь.
- Вони ще й порошок якийсь давали мені нюхати.
-- Хто давав?
- Та гно..Не знаю хто.А ти їх не бачила?
- Звісно ні - відповідала я, з жахом обзираючи свої штани, всі в  колючках і павутинні.
- То може я того, перепив - сумно сказав Вова і викинув недопиту пляшку з пивом.
Більше він не пив. Я окинула поглядом автобус. Всі туристи сиділи якісь змучені і інакші, чи може так здалося. Про свої пригоди я нікому не оповідала, боялась, засміють.

   Наташа, яка  все “понтувала ”,  в якійсь країні поміняла  все євро на іншу валюту і ледве з допомогою гіда  переміняла все назад, була сумна, і чомусь говорила про Манхэттен, наче там бувала.Розказувала, які дешеві там речі і їда.
- Звідки ти це знаєш? - запитала я .
- Бачила...Чи приснилось. - невпевнено відповіла вона.


   Що то була за містерія з замком і гномами - я не знала,бо ніхто нічого такого не розповідав. Тільки ми були у Зальцбурзі, дуже гарне місто,  добре було б подивитись його ще раз  на свіжу голову. Тож я вирішила,що гноми мені  примарились.Тільки тверезий і зляканий Вова та сумна Наташа не йшли з голови. Про двох пропавших екскурсантів я намагалась не думати.А ще Лєна вирішила раптово роздаровувати свої сувеніри,вона їх накупила найбільше. Гід був якийсь спантеличений і весь час дзвонив по телефону, а потім допив решту віскі Володимира і заспокоївся.

     Тверезий Вова просив номер мого телефону . Я йому продиктувала якийсь номер, здається, мебельного магазину.
    Хоча Вова замість Пергамону презентував мені похід в королівську кондитерську. Смакуючи улюбленими ласощами  німецьких та австрійських королів та  їхньою найкращою кавою, ми дивились з балкону на вечірнє місто, яке  завоювали.

     Вдома мене чекав автобус. З відкидними сидіннями, як сказала касир. Правда, вона мала на увазі, що деякі сидіння дійсно до упору відкинуті, але не піднімаються, а решта стоять  прямо і їх  сам Шварцнегер не зрушив би з місця. Ручки теж є, але без дерматину, просто з залізяччям.  Автобус, що запізнюється на годину по маршруту, зате без понтів. "

  Віка з сумом оглянула свою тарілку, і сказала :
- Ну ось так завжди. Тортика накатили, а треба ж було фрукти їсти.
   І ми вийшли надвір, де в мене було ще трохи винограду.
  


  


  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Чудове фентезі !

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Оксана, 12-10-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 06-10-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 04-10-2015

Справжній круїз

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр Ман, 04-10-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.57960414886475 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …
Новинки від Нашого Формату
Якщо ви якраз складаєте свій список читання на літо, або думаєте, що б таке почитати у відпустці — ця добірка …
Джулія Кемерон «Шлях митця»: Поради для розвитку творчих вмінь
Книга «Шлях митця» є збірником порад про те, як розвинути та відновити свої творчі вміння та сили. Видання …
Огляд другої частини бестселеру «Карткoвий будинoк»
«Хід королем» є продовженням знаменитoгo світового бестселеру «Картковий будинок», за мотивами якого знятий …