- Сідай, сідай ось сюди. Я сяду біля тебе. Справа. Зніми з лиця цю незадоволену гримасу, постарайся бути толерантним, а коли всі плескатимуть, плескай з ними. Тебе добре видно звідусіль, ти на кращих місцях, будь ласка, ти чуєш? Будь ласка, не сором мене перед всією цією шанованою публікою. Будь ласка, постав руки на коліна. Я знаю, ти їх нікого не любиш, не переносиш. Ти може й правий, але сьогодні, будь ласка, забудь за це. І ще. Не засни. Не спи ні в якому разі. Ти мене чуєш?
Хитнув головою. Інструкція, здавалося б була цілком чітка і логічна. Усе дійшло до розуму. Там деякий час усе варилося і перемішувалося, а потім готовеньке розклалося по поличках: надягни маску «культурності».
- О, цей Бертоллі. О, його гра зводить мене з розуму!
- Дивись, не з'їдь з глузду і не сп'яній як того разу, додому мене треба ще відвести.
- Як мала дитина, чесне слово.
Подивився на її обличчя. Вона дозволила глянути прямо в душу. Там знайшов спокій і внутрішню гармонію. Втихомирився. Так легше притворятися, що тут цікаво. «Довго ще вони збиратимуться? Людиська... З далеких закамарків, брудних передмість, конструктивістських периферій, бідні, тіснилися у жовтих скрипучих маршрутках... О, це дурнувате місто. Аби ви всі виздихали!»
- Знаєш, Бертоллі казав, його бабуся була українка. Вона йому читала українських казок і співала народних пісень. І він того дуже любить Україну і часто сюди приїжджає.
- Українка за італійця? У той час? Дивно... Де не хочеш наших повно.
А ось оркестра. Усі такі файні, усі такі наряджені, чорно-білі, свої інструменти гордо тримають у своїх сильних руках. Блищать жовті зуби. «Добре вам платять, нездари, за те, що ви відпиляєте тут дві-три годинки. Чого не пострижетеся, грошей нема в перукарню сходити? Як баби. А баби... Он ця з віолончеллю – бе.. бридота».
- Заспокойся, негайно припини! Не думай такого про цих бідних роботяг. Трудяться вони не менше за тебе, і зовсім небагато їм платять. Я знаю, ти зараз у поганому настрої, але не псуй його іншим. Ти повинен висидіти. Музика тобі поможе. Побачиш, от побачиш.
Подивився знову у її глибокі вічі. Там доброта, любов, вірність – скільки чеснот. Заспокоївся. Настроївся на музику.
А я дивився на цих двох і думав собі: ідеальна пара – вона читає його думки, знає його кожне слово ще до того, як той його випустить. А він – вогонь – швидко холоне у ній – воді. Але, чорт забирай, вони не дадуть мені послухати нормально музики!
