Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44363
Рецензій: 86695

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Шоколадка для Ганнусі

© Михайло Нечитайло, 27-09-2015
Коли Павликові Сверстюку виповнилося тринадцять літ і цигарка стала для нього символом дорослості, мати дуже швидко внюхала дивний запах із синового рота.
- Ага, - мовила, - взялися за дим.
- Ні, - вжахнувся Павлик.
- Недопалки під магазином збирав? – не слухала мати.
- Ні, - зізнався, - під конторою. Там дядьки після правління чимало понакидали.
Наступного дня мати виклала перед Павликові очі  новеньку,  повнісіньку, пахучу пачку цигарок.
- Можеш  диміти, -  мовила, -  як   дурість  у  голову   б’є.  Але   користуйся  
чистими цигарками, а не облизуєш чиюсь слину.
Павлик аж очі протер - невже не сниться, невже мати дозволяє палити, навіть більше того, цигарки куплятиме.
- Але забудь, - добавила мати, - про солодке. Або цигарки, або цукерки – вибирай.
І поклала поряд плитку шоколаду.
Вибір був не з простих. Бо шоколадки – він же ж їх не сам споживав, він же ж їх Ганнусі Корик відносив, отій самій Ганнусі, яка…, ну, одним словом, про яку хлопці дражнилися-співали:
- Павлик і Ганнуся,
  Дуже я влюблюся.
- Шоколадка, - видихнув син і пильно подивився на неньку.
- Добре, - погодилася мати, - бери шоколадку. Але якщо я ще раз почую від тебе запах цигарок, будеш їх у мене їсти замість шоколаду. Зробив вибір, будь мужиком – тримай слово.
А Павлик помчав до Ганнусі.
- Бери, причащайся, - простягнув солодке дівчині. - Ти знаєш, - похвалився, - мати мені пропонувала на вибір цигарки і шоколад. Я вибрав шоколад. Заради тебе, - аж почервонів.
- Ну й дурний, - відповіла Ганнуся, - треба було брати цигарки. Хоч подимили б усмак. Бо цей шоколад уже аж приївся.

Доки Павло Сверстюк, три роки служачи на флоті, перенасичувався морським повітрям, Ганнуся Корик устигла вискочити заміж, народити дитину і розлучитися.
Але Павлові те дарма, все пробачив коханій, усе простив, узяв за дружину.
Нажив з нею ще одне дитя, закінчив інститут, улаштувався на престижну роботу, обзавівся чотирикімнатною квартирою, дачею, розкішним автомобілем, курорти щороку мали не якісь там, а заморські.
А того літа, як на гріх, роботи мав по горло, не вийшло з заморськими курортами, відвіз Павло Костянтинович дружину з дітьми на відпочинок до батьків, у рідне село, а сам назад - до справ, до бізнесу.
Аж тут дзвінок, телеграма, крик від рідної неньки: «Павле, мчи в село, біда, злигалася Ганна з якимось художником, п’ють-гуляють днями, все село регоче».
Примчав. Побачив того художника - патлате, бородате, тьмяне, обдерте. Побачив і його витвори (а він якраз клуб у селі обмальовував, голова села за його ж, Павлові, спонсорські гроші, винайняв) - якісь очі в трикутниках, лінії, дуги, казна-що, одним словом. Застав Павло Костянтинович свою Ганну з тим горе-художником прямо на риштуваннях - п’яні, аж сиві, метляли ногами, сидячи серед засохлих плям фарби.
- Ганно, -  Павло  Костянтинович  навіть не  розсердився, більше здивувався, - ти що це твориш?
-  Усе, Павлуша, - верзла Ганна, - будемо прощатися.
-  Як? – онімів.
-  Отак, - махнула рукою, - покохала я. До самих кісток.
-  А діти? – вжахнувся.
- Тобі лишаю, - промовляла з риштувань, як цариця. - Слабкі з дітей мотузки, коли кохання, як ураган. Не  втримають вони мене, відлітаю-у-у…
Спопірвав Павло Костянтинович того художника, хотів товкти пику, а воно якесь несамовите виявилося, задриґало ручками-ніжками і так віддухопелило нападника, що й міцна статура не допомогла, кров’ю так і вмився.
Думав, Ганна пожаліє, підніме, кров обітре, додому відведе - ні, збігала сама додому, забрала документи, гроші і як повіялась з розфарбованим патланем, то й по сьогоднішній день.

Оженився Павло Костянтинович удруге, дітей у люди вивів - і своє, і Ганнине, яке вважав за рідне, онука вже навіть мав.
Забіг якось серед міста до крамниці, купив онукові шоколадку, вже й до машини йшов, як раптом аж обімлів - Ганна!
Обідрана, синя, спита, зів’яла - пхалася кудись уздовж вулиці.
Не втерпів, підійшов.
-  Здоров, - мовив.
-  О, Павлуша, - роззявила рота з повибиваними зубами, - як поживаєте?
-  Та вже краще за тебе, - відповів зло. - Ну, як там художник?
-  Який? - звела вицвілі брови.
-  Як який? З яким від мене повіялася.
- Не знаю, - стенула плечима. - У мене вже тих художників... Я, Павлуша, над життям, як ти, не трушуся, я життям смакую. На всю губу.
-  Воно й видно, - сплюнув. - Дітей хоч би посоромилась.
-  А чого я їх маю соромитись? - аж розсердилася. - Вони, певно, зараз пани. Хіба вони захочуть признати в мені свою матір?
Задумався Павло Костянтинович.
-  Не знаю, - мовив по якійсь паузі, - але, як хочеш, сідай у машину, я тебе  завезу в одне місце, вимию, зодягну та й покажу дітям. Все ж таки мати, яка вона не є, а одна на світі. Та ти ж уже й бабуся.
- Бабуся? - зраділа Ганна. - То дай з десять гривень, я онукові хоч подарунка куплю.
-  Ось шоколадка, - запропонував, - бери, буде від тебе дарунок.
- Навіщо мені твоя шоколадка, - аж пересмикнуло Ганною, - я десять гривень прошу. Жалко, чи що?
- Ні, - простягнув гроші. - Йди, купляй, я чекаю в машині.
Вхопила гроші до рук.
- Не чекай, - випалила, - їдь. Нащо я така оце дітям здалася, я краще куплю пляшечку та вип’ю за їхнє здоров я. А ти, Павлуша, їдь собі, їдь.
Не знайшовся на слово, розвернувся, пішов.
Тільки сльозу скупу витер, набігла чомусь, як згадав, що так ту шоколадку ще з дитинства Ганнусі беріг, ніс, а вона її й не взяла.
Мріяла, певно, про цигарку. Або від солодкого нудило. Або тягло, як вовка до лісу, не до пристойного,  до грішного.
Піди тепер, дізнайся.
Та й чи варто знати? Задля чого?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 8

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 15-10-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Грабар, 13-10-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Артур Сіренко, 11-10-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 06-10-2015

Добре Брате, що експериментуєте

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 05-10-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nadia Poznyak, 03-10-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 30-09-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 29-09-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 27-09-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.58477306365967 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …
Що це за дитячі книги з різними витребеньками?
На українському книжковому ринку досить багато якісної спеціалізованої літератури для дітей. Хочемо …
Вікторія Авеярд «Багряна королева»: зрадити може будь-хто [рецензія]
У жанрі фентезі регулярно з’являються новинки, варті уваги. Одна з них — серія «Багряна королева». Дебют …