Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44259
Рецензій: 86421

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

Одержимість (41) Частина ІІІ. Вниз до джерел - зорі під гладінню (відредаговано)

© Viktoria Jichova, 26-09-2015
                                                                                9.

     Через три дні я і мама знову навідалися до знахарки. Першою була "на прийомі" мама. Мене посадили в кухні, що поруч з кімнатою. Розмова жінок істотно затягнулася, але з-поза зачинених кімнатних дверей - анічичирк. Мою початкову цікавість вже порядно встигла розібрати звичайна нудьга: я довго сьорбала вистиглий чай, розглядала соковиті грона черешень за вікном та рахувала мух на шибці і стелі. Нарешті, мама вийшла з кімнати. Зі стурбованим обличчям кивнула мені, мовляв, прийшла і моя черга. Мабуть, теж турбуватись.
      - Щось сталося за ці три дні? - поцікавилася бабця і її напівскляний зір застиг на моєму обличчі.
      - А що саме мало статися? - поцікавилася і я.
      - Годі тобі прикидатися, що не розумієш, про що йдеться. - докірливо покивала головою.
      - А про що йдеться? - далі дивувалася я . -Ну, останнього разу ви мене розпитували про мої сни..
      - І який висновок ти зробила, дитино? Чи задумувалася над тією нашою розмовою? - її тонкі губи розтяглися в очікувальній усмішці.
      - Задумувалася. Але до нічого так і не додумалася. - здвигнула плечима я. - Не розумію, яке це все має відношення до моїх снів.
      - Твоя мама мені дещо розповіла про вашу родину. І про ваш дім. Тобі нічого "такого" тепер не снилося?
      - Ні. Жодних снів. І в голові якось так.. ніби порожньо.. Дивно. - завертілася я на стільці. - Наче чогось мені не вистачає.
       - Нічого тобі не бракує. Так і має бути. Це означає, що ти - на роздоріжжі. Але я тебе підштовхну на правильний шлях. Тебе треба спочатку виправити. - в її зіницях спалахували ледь помітні іскорки.
      - Чому? Мене не треба виправляти! Що зі мною негаразд?! - обурилася я.
       - Треба все зробити так, щоб тебе вже нічого не турбувало. - улесливо посміхалася стара.
       - Що це все має означати?! Чи скажете вже, нарешті, в чім справа? - зирила я на неї, намагаючись зрозуміти, до чого весь той "театр" схиляється.
       - Я тебе позбавлю твоїх небезпечних снів. - прошепотіла жінка. - Тільки після цього ти вільно дихатимеш.. - чи мені здалося, чи насправді почулося, що її шепіт перейшов у шипіння.
       - Нізащо! Моїх снів - нізащо! - підскочила я з крісла. - Йду звідси геть!!!
В дверях світлиці виросла постать матері.
       - Ти що, здуріла?! - її налякані очі змусили мене знову присісти на стілець. - Маєш уявлення, що тобі загрожує?!
       - Мамо, - мовила я з притиском, - я не знаю, в чому справа, але все це мені дуже не подобається! Я йду додому! - вкотре підхопилася я, та руки матері миттєво притиснули мене за плечі і знову пришили до стільця:
       - Цить! Жодних протестів!
І поки мама мене "пацифікувала", бабця тим часом шмигнула за двері і зникла. Але тут же повернулася з горнятком в руці.
      - На, випий оце, дитино! - простягла мені якийсь гарячий напій. - Відвар з трав, заспокійливий. Ти вже це пила минулого разу, тож не бійся. - її зволожені очі від частого кліпання усміхалися, але рука чомусь тремтіла. Не хотілося мені нічого пити з її рук, проте ці дві жінки, одна - стара i чужа, а друга - молода і найрідніша, так прискіпливо і благально на мене дивилися, що відступати було нікуди. З недовірою взяла я горнятко і надпила. Неправду мовила стара, бо відвар з липи і ще бозна чого терпкого і нудотно солодкого був набагато міцнішим, ніж востаннє. "Змовились!" - тільки і мигнуло в моїх думках, та за мить мені вже якось було не до сварки та з´ясовувань, що це за питво, бо його заспокійлива дія повільно, проте наполегливо відбирала у мене всю живість і зацікавлення. Я сиділа на стільці і тепер вже байдуже спостерігала за діями старої. А вона спритно, з невластивими для її похилого віку легкими і швидкими рухами заслонила вікна світлонепроникними шторами. Кімнату поглинула темрява. Та за мить так само швидко й майже непомітно пітьма відступила: на креденсі, полицях та столі пломеніли свічі. І коли вона їх встигла запалити? І мами чомусь у кімнаті вже не було.. Щойно моя розімліла думка пережувала цю нову інформацію, як у мої ніздрі поповзли приємні запахи кадила та сушеного бадилля. Бабця вклякла перед образом Святої Діви Пречистої, довго молилася і била поклони. Краєчком вуха я вловила з її шепоту щось "про охорону". Потім підвелася і знову сіла навпроти мене. Її обличчя у випроміненні свіч на тлі сутінку вирізнялося аж неприродньою блідістю та детальною мапою густих зморшок-рівчаків: воно було наче з різьбленого воску. Сконцентрованим, знову зісклянілим поглядом знахарка вивчала мене.
      - Те, що коїться з тобою, має відношення як до твого дому, так і до твого роду. А особливо - до тебе.. - тихо промовила і замовкла, мабуть, вичікуючи на мою реакцію. Не знаю, як я реагувала, але добре пригадую, як у цій майже гробовій тиші з ледь потріскуючим палахкотінням всюдисущого воску на мене зусібіч почало насуватися щось гнiтюче, важке, воно давило на хребет і чоло.
     - По-перше, ваш дім і квартиру треба знову освятити. Можливо, що після якоїсь страшної трагедії під час війни чи, може, після, коли радянська влада конфіскувала майно y поляків-старожилів, у вашому домі залишилася чиясь неприкаянна душа чи душі, що не знайшли вічного спокою і тепер тривожать вас, теперішніх мешканців. У таких помешканнях небажано жити без надійної охорони, в деяких випадках взагалі не можна жити. Ваш дім, видко, з таких. У ньому - відчинена брама між світами: нашим і потойбічним. А там, де є такий прохід, така діра, обов´язково з´являється і всіляка нечисть. І вона може набирати різного вигляду - як, наприклад, тварин, якихось чужих людей чи їхніх тіней, чи даватися взнаки різноманітними знепокійливими звуками.. Це по-перше.. - задумливо повторила стара. - Та це ще не так страшно.. - і знову затихла, уважно стежачи за мною.
      - Ви хочете сказати, що в нашому домі колись скоїлося вбивство? - ледь повернувся мій затерплий язик.
      - І таке можливе. Зараз важко відгадати, що там в тих лихих літах насправді сталося, але я відчуваю, що щось дуже погане і страшне. - відповідала бабця з майже нерухомим, восковим обличчям. - Але.. - вона затнулася. - Дія Злого підсилюється вдвічі, коли ще додається і прокляття в роді.
Я відчула, як мої очі починають виходити з орбіт.
      - Ваш рід.. - неквапом продовжувала стара, видко, старанно обмірковуючи кожне своє слово. - Ваш рід, як і кожен людський рід - це суміш, широчезне річище різних кровей, це лабіринт різноманітних життів і доль. Але у вашому роді, відчуваю, стільки ще нерозгаданого і таємничого, що.. - знову замовкла, і, зітхнувши, додала, - Мені дуже шкода твоєї мами, дитино. Виростала вона повною сиротою, та й у подальшому житті щастя теж не мала. На твою бабцю, мамину маму, хтось наcлав сильне прокляття і дуже бажав їй смерті.. що ж і сталося, на превеликий жаль. Не можу сказати, хто це саме був, але що так було, це правда. Є ще щось i далі.. Бачу далі, дивлюся крізь густу імлу часу та далечіні, наче у бездонний чорний колодязь.. є там щось надто темне і нерозгадане.. воно сягає сивої давнини.. якийсь тягар.. Kара.. Господи, допоможи роздивитися! Але.. вибач, дитино, і це не можу, не маю таких сил розгадати, що саме у вашому роді тоді, дуже-предуже давно сталося.. А тепер повернімося до сучасності.
Мої руки і ноги похололи, я сиділа на стільці як прибита, боячися промовити хоча би слово, аби не збити бабцю з пантелику. Вона, здавалося, впадає у дедалі глибший транс - он, знову почала ледь погойдуватися. Та її погляд був і надалі примерзлим до мого.
      - Є ще й друга лінія твого роду. Батькова. І ця дуже сильна лінія схрещується в тобі. А сильна вона завдяки роду твоєї бабці, татової матері. Хочу тебе попередити: стережися своєї бабці. Хоч вона тебе і любить, але це дещо інша любов. Скоріше обов´язок. І вона знає, що мусить дотриматися його. Це обов´язок перед її родом. Бо вже раз помилилася, другий шанс не має права змарнувати. Ти ще зараз неповнолітня, але цей час вже дуже швидко наближається. І бабця знає, що вона повинна діяти. Не знаю, чи маю право тобі про це говорити, краще би було, коли б тобі про все розповіла твоя мама. Я ж лише скажу, що твоя бабця уже один раз намагалася втрутитися у твоє життя, але неуспішно. Проте наступного разу їй вдалося втрутитися у життя твоєї матері. Ти ж знаєш, що твоя бабця ніколи не любила твою маму. Ніколи її не хотіла за невістку, навіть на поріг її не хотіла впустити.
      - Те, що бабця не любить моєї мами, я знаю змалечку. Взаємна ворожість і досі не зникла, хоча вона вже не така відкрита. - підтвердила я слова знахарки. - Але що ви маєте на увазі під отим "втручанням"?
      - Я гадаю, що твоя бабця - відьма. - і задивилася на мене скоса.
      - Чому? - витиснула пошепки зі себе я.
      - Все, про що ти мені розказала минулого разy, та й тепер що повіла твоя мама, лише підтверджує мій здогад. Традиції та родові коштовності, бабцині захоплення і все довкола неї, що стосується медицини та ліків - все це натякає на те, що твоя бабця походить з родових, спадкових відьом. Її здібності - як вроджені, так і навчені від жінок з вашого роду. Якби в неї була дочка - пряма спадкоємиця, то вона б лише їй передала всі свої знання. А так, як у неї народилися двійнята-сини, то знання вже не було кому передати. Почала панікувати, бо в неї залишалося на вибір або "прийняти" за дочку старшу доньку однієї зі своїх сестер і навчити всьому відьомському ремеслу її, або ж відректися від відьомства взагалі, що не віщувало в її житті і родy нічого доброго. І вона поквапилася, бо вважала, що ці знання вона просто мусить передати після повноліття "прийомній" дочці, яка заради цього і зібралася до тітки в дорогу майже через всю Україну.
      "А таки так, стара, здається, говорить правду." - міркувала я, уважно слухаючи знахарку. Адже моя бабця і справді дуже любить свою найстаршу племінницю - дочку бабциної молодшої сестри - дбає про неї, називаючи її „своєю дочкою ". І, ніби вгадавши мої думки, знахарка продовжувала:
      - Родова відьма мусить подбати про те, щоб знання і разом з тим родове щастя залишилися у відьомськім роді. Тому коли твій батько привів до хати невістку, твоя бабця наче сказилася: щось у твоїй мамі її сильно розлютило, а ще коли дізналася, що вона вагітна.. Словом, бабця відчула, що втрачає свою силу, бо вже знала, кого мама носить під серцем. Визнати власну помилку не дозволяла твоїй бабці вроджена впертість і самолюбство. Після спротиву твоєї матері вона не на жарт злякалася - адже ж не може йти отак відверто проти Бога, в якого, правда, не вірила i часто насміхалася зі щирої віри твого дідуся, коли той бив поклони, та все ж, Бога теж боялася, може, навіть більше, ніж голосу тієї сили, що нашіптувала їй, аби виконала свій обов´язок. Мені здається, що вона злякалася твоєї мами, бо відчула, що матері допомагають зовсім інші сили, ніж бабцині. Відтоді настала тиха і затята війна супроти невістки. Коли ж ти трішки підросла, бабця наслала порчу твоїй мамі, аби та щонайшвидше розлучилася з твоїм батьком і забралася з очей щонайдалі. Тільки не здогадалася, що тією порчею накликáє біду і на свій рід, на всю свою сім´ю, бо це прямо стосувалося і тебе - її онуки. Що ж незабаром і проявилося: невдовзі твій батько розпиячився, нескінченні сварки вдома, батькові розбірки з властями та бійка з міліціонером, за що і "сів" на кілька років, перший і не останній інфаркт дідуся і пішло-поїхало.. Плакала, гірко плакала твоя бабуся.. Ta, здається, ще не всім нещастям кінець. Зате от у твоєї тітки, бабциної племінниці та її "прийомної" дочки, все було просто пречудово, життя стелилося, мов скатертина-самобранка: і здобуття вищої освіти, і заміжжя з коханим та перспективним чоловіком, і двоє красивих донечок, і достаток, і маєтки, і шана підлеглих довкола - словом, жіноче щастя, як iз книги. Твоя бабця, може, лише зараз усвідомлює свій промах з племінницею, тому тепер намагатиметься тебе щонайшвидше залучити до її родової традиції.. І її мучить невпевненість, чи вдасться їй це зробити і відвернути від сім´ї ще гіршу трагедію.. - видихнула стара і замовкла. У насталій тиші я чула биття свого серця - воно стукотіло шалено, швидко гнало кров по жилах, та мої кінцівки спаразалізував холод і страх.
      - I це ще не все! - вигукнула старенька так, що я від переляку підскочила. - Найгіршим але є те, що стосується самої тебе. Tричі поєднані злі сили - це вже вельми небезпечна гра з вогнем! - пришпилювала мене своїм поглядом, навіть підсунулася до мене ближче, зазираючи у вічі так, наче хотіла своїми зіницями дістатися мого нажаханого серця. І я відчула, що мені стає невимовно зле - кудись у якийсь туман попливла і старенька, і свічі, і кімната, а я - ніби тону у глевкій, в´язкій ртутній рідині, ніби мене засмоктує болото..

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Це -- слова заради слів

© , 30-09-2015

[ Без назви ]

© , 30-09-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 27-09-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 27-09-2015
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.46930599212646 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …
Між двох вогнів: Огляд нової книги Світлани Талан
Новий роман письменниці Світлани Талан цілком виправдовує свою назву — «Ракурс», оскільки пропонує читачеві …