(Намагання проникнути вглиб…, у смисл окремих аспектів живопису Дениса
Городничого).
Передслово.
Мудрими і далекоглядними були представники кельтських племен. Вважається, що десь близько 6 – го століття до н. е. народилося більшість їхніх міфів, сформувалася релігія – друїдизм. Ця релігія дозволила вибудувати емоційні відносини зі світом природи. Вони вірили в одухотвореність довкілля. Звичайно, від часів давніх кельтів Ойкумена дуже змінилася, вона вже не така, як була, та й людство теж, у нього тепер інші пріоритети. Але, попри все, сучасна людина так само як далекий її пращур хоче гармонії, внутрішньої рівноваги, спокою…
«Веди» - це і гімн природі, а в ній присутній сам Бог. У «Ведах» також природа жива і одухотворена. Вона творить єдину і нероздільну цілість з людиною. Між природними ритмами і людськими може існувати злагода, і «Веди» закликають її відчути і зрозуміти. Відомі на сьогодні два варіанти «Вед» - європейські і індуські. Джавахарлал Неру у творі «Відкриття Індії» наголошував, що етимологія слова «веди» йде від кореня відати, тобто знати. Санскрит походить з України і найбільш споріднений з українською мовою. Вельми важливо, що у «Ведах» акцентується увага на тому, що: Світло здолає темряву, Добро переможе Зло; чітко зазначено про дві сили – Білобог і Чорнобог, змаг поміж ними породжує вогонь…
Центральна частина тексту.
Він з народження полтавець. Батьки, люди гуманітарної території, тато – архітектор, мати – акторка театру ляльок. Хлопчик сам записався у художню школу, у ній же зараз працює викладачем. Вже у дитячому віці проявляв самостійність і погляд на речі властивий дорослим. Щасливий той, хто знаходить себе у житті, має відчуття власної місії, та згідно неї просто йде… Денис Городничий, а розмову ведемо про нього, з такої когорти.
Його картини живлять філософічні засади Григорія Сковороди і «Дух нашої давнини» (праця Д. Донцова). Потрібно відновити, відродити велику творчу роль Духа в нашій історії і культурі. Мусимо подолати той моральний упадок, який принесла більшовицько – московська навала, той занепад породив глибоку кризу української культури. Чи можна Дениса Городничого позиціонувати як митця – традиціоналіста? Думаю що так. Повернімся обличчям до розуміння терміну Традиціоналізм. Славний учений, дослідник інтегрального традиціоналізму Рене Генон називав Традицією : суму знань божественного, надлюдського характеру. Та при цьому допускав, що традиціоналістами можна називати і тих, для кого характерним є – «найщиріше прагнення до традиційного порядку речей, без усякого реального знання про нього…». Тому дослідник розділяв: «традиціоналізм» та «істинний дух Традиції». Інакше трактування Традиції давав барон Ю. Евола, послідовник Генона. Він сповідував ідею знищення профанізованого, антитрадиційного світу, і відтак, утвердження традиційного порядку речей. Для першого важливою була сама Традиція, для Еволи – її втілення.
Традиціоналізм апелюючи до вічних цінностей, не перестане бути актуальним навіть у добу наступаючого мондіалізму.
У нашого народу є приказка: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Живописець невтомно, як подорожній крокує рідним краєм, пізнаючи його особливості, від заходу до сходу, від півдня до півночі… Великий художник слова Михайло Коцюбинський у новелі «Intermezzo» ділився такими враженнями: «Ніколи перше не почував я так ясно зв’язку з землею, як тут. В городах земля одягнена в камінь і залізо – і недоступна. Тут я став близький до неї. Свіжими ранками я перший будив сонну ще воду криниці. Коли порожнє відро плескалось денцем об її груди, вона ухала гучно спросоння у глибині й ліниво вливалась у нього. Потому тремтіла, сиза на сонці…». Ці враження навідалися до письменника у селі Кононівка, що на Полтавщині.
В одній з мандрівок Денис втрапив до села Мала Селецька, Оржицького району. Там мав на рідкість чудове знайомство, з 90 – річною мешканкою села – Ганною Федоровською. Писав з натури хату, бабусю, село. Вона оповідала про те, як давніше святкували празники, ткали, шили, пряли. Тяглість традицій невмируща?
Про опертя на народне мистецтво, про великий стиль, котрий може і повинен проростати з нього, прекрасно писав Валерій Ілля: «Наріжним каменем великого стилю народного мистецтва кожного народу є праоснова НАЦІОНАЛЬНОГО СВІТОВІДЧУТТЯ. Саме вона, ця праоснова, уможливлює вираження його душі, творить її образ, який, власне, в найточнішому розумінні цього предмета і є мистецтвом, власне культурою в найточнішому значенні цього слова, бо й культура – не що інше, як образ душі певного народу. Останнє, блискуче стверджене О. Шпенглером, спростувати ніхто не потрапить, скільки б не намагався…». Щось таки сильно магнетичне є і в словах С. Жеромського: «Село сотворив Бог, а місто – Сатана».
Коли про українського хлібороба мовить Дмитро Донцов, він передусім говорить про світогляд, про психічно – вольові якості цієї найбільш духово здорової верстви українського народу. Українське селянство, - на думку Донцова, - зуміло заховати в найчистішій формі притаманні риси української національної вдачі. Звичайно, розмову ведемо не про заклик усім переселитися до села і носити простий, домотканий одяг, хоча він унікальний! Йдеться про інше, про відродження і збереження здорових, життєдайних сил національного організму. Малярство у цій великій справі може відіграти не останню роль.
Пізнати себе – це глибокий і багатий імператив. Самопізнання – велетенська, але досить туманна і віддалена мета, вона знаходиться за межами можливостей багатьох… Мислитель Г. Гурджиєв радив: «Наша мета спрямована на те, щоб почати вивчення самого себе, заради того, аби у свій час пізнати себе. Самодослідження – це праця, шлях, який врешті – решт призведе до самопізнання». Розум дозволяє нам сприймати речі і події під одним кутом, емоції – під іншим, відчуття – під третім. Хто стремить до істинних знань, має прагнути поєднати у процесі пізнання – розум, почуття, відчуття, - одночасно.
Ортега – і- Гассет у праці «Бунт мас» зауважував : «Немає сумніву, що найрадикальніший поділ, який можна провести в людстві – це поділ на два типи: ті, що від себе багато вимагають і беруть на себе все нові труднощі та обов’язки, і ті, що від себе нічого особливого не вимагають, а що для них жити – це бути щомиті тим, чим вони вже є, без зусиль самовдосконалюватись, трісками, що їх несе течія…».
Коротка розв’язка тексту.
Вивчати самого себе, щоб згодом пізнати власну сутність, цього більш ніж достатньо. Якщо маленький вогник загориться у серці людини, і внутрішній світ посвітлішає, це те що потрібно… Саме життя – суцільна загадка…
Батько легендарного Георгія Гурджиєва у переліку настанов для сина, поміж іншим заповідав: «Любити свою роботу заради неї самої, а не за прибуток, який вона приносить…».
