Десь я читала одне таке влучно-гостре визначення, що змусило мої губи тремтіти у ядучій посмішці – «Сучасна українська література без матів – це не сучасна українська література». Але, на щастя, чи, на жаль, автор помилився, бо є куди гірше ніж мати, наприклад, пафос. О так, леді та джентльмени, цей славнозвісний, солодкий до неможливості, сопливий пафос, який притаманний 80% молодим, юним, ще невідомим і відомим українським письменникам. А головне хизуються не так власними творами, як самим титулом «письменник/письменниця» і інколи це буває аж так до неможливості гидко і кумедно водночас, що, чорт, мені стає шкода українську літературу, яку колись вбивали окупанти, забороняючи мову та авторів, а тепер її д о б и в а є саме літературне українське суспільство і тут, знаєте, доволі пасує вліпити слово з нашого гімну «ще не вмерли», але видно це «ще» скоро анулюється. Але годі, леді та джентльмени. Ідея сьогоднішньої статті зовсім не про бездарність сучасних писак.
Я хочу з власного досвіду розповісти вам про такі на теперішній час модні дійства, яких коротко окреслюють літературниками. Сподіваюсь ця інформація стане корисною для початківців у літературному середовищі, загалом ця псевдожурналістська статейка і є саме для вас.
Мої псевдоніми Eva Avandegraund, Мері Сью, Овод – це свідчення того, що я бувала літературниках, хоч і не часто, але достатньо, щоб зробити певні висновки.
По-перше, на літературники ходять з трьох причин: щоб показати свої твори і почути критику ( здебільшого це аматори, що рідко коли діляться своєю творчістю, якщо взагалі діляться; притаманне бажання розвиватися, що є великим і єдиним плюсом у таких дійствах), щоб похизуватися своїми творами ( здебільшого, це вже стажові письменники-початківці, які відвідують якісь гуртки під керівництвом відомих письменників, загалом, вони мають людей, до чиєї думки дослухаються, коли читають свої твори) і щоб похизуватись тим, що ти письменник ( ну тут, я думаю, зрозуміло). Я відношусь до класу другого; я не ходжу на літературники розвиватись, я ходжу, щоб показатись. Для розвитку у мене є «Джерельце» - літературний клуб під покровом М. Людкевич і мої однодумці, які достатньо багато прочитали книжок – це найголовніше для того, щоб правильно критикувати твори, тому я зовсім не дивуюсь, що на деяких літературниках, хоч і запекло пише «Почути критику стосовно своїх творів!», оцінювання відсутнє. Не дарма ж кажуть, що для писання, потрібне читання.
Тож добряче подумайте перш ніж відвідувати подібні дійства, якщо ви лише початківець, бо жодної нормальної поради ви не почуєте, якщо, звісно, на цих дійствах не буде людей, які б якісно писали, а це рідкість. І ще одне, заради Сатани, більше пишіть, а не говоріть, що ви пишете.
p.s. невеличке оголошення.
О Б Е Р Е Ж Н О ! ! !
По Україні розгулює вельми небезпечна інфекція. Якщо раптом, ви не знати з чого почали при курінні елегантно тримати цигарку, чи пак, почали курити, якщо раптом ви почнете вживати на папері аж за дужо слово «чай» чи «кава», якщо раптом не з того всього ви почнете говорити слова «мяу» і якщо не знати з чого почнете обсирати «50 відтінків сірого», хоч самі ваші тексти дальше вашого стола не підуть, знаєте: ви заразирились Письменницьким Пафосом.
Телефонувати за номером: 066666666.
Хай буде Пекло, крихітко і хорошого вечора, леді та джентльмени!
