Дорогі, леді та джентльмени, уявімо собі таку ситуацію, що українці (а може і деякі іноземці) мали б змогу убити, не використовуючи ні зброї, ні кіллерів, ні супер-ніндзя, ні атомної бомби і т.д., змогли б убити всіх ворогів свого народу в один день, а може й в одну годину чи хвилину, але чи можна їх вважати за цей вчинок убивцями? Моя логіка підказує, що більшість (хоч і хрещені християни) відповіли б, що ні, бо «вони роблять користь для людей, позбавляючи їх від усякого тілесного мотлоху»; інша частина (істинні християни), відповіла б, що так, бо вони відбирають чуже життя, а права на це не мають… Оминаючи християнські закони, соціальні закони і інші закони, що забороняють собі вбивство, поставимо дещо питання інакше: Чи можливо творити добро, вбиваючи інших?
Саме це провокативне питання закладено в сюжеті популярної манги та аніме «Зошит смерті» Цугумі Оба і Такесі Обата; більш детальнішу інформацію про аніме, або про можливості його перегляду ви знайдете в Інтернеті. За жанром, цей твір можна віднести до детективних та драматичних. Загалом «Зошит смерті» повен цікавих загадок та процесів розгадувань тих самих загадок. Оцінюючи аніме більш стисло, то потрібно підкреслити оформлення, привабливий зовнішній вигляд герой, їхніх характерів, що суттєво відрізнялись один між одним. Наприклад, славнозвісний L - юнак детектив, що був аж так близько до того, щоб таки довести, хто такий Кіра, але все ж був убитим. Сама особистість хлопчини була дивакуватою (можна тут згадати та манера його сидіння, аж ледве не похітливе бажання солодощів, а ще не людська холоднокровність, за допомогою якої, він успішно виконував завдання); його наслідувачі були дуже схожими на нього (Мелло, Ніа), що підтверджує певну симпатію авторів до героя. Чим мені сподобався L, так це причини, через які він став на сторону, можна так сказати, не цивільної праці – це не бажання добра усьому людству і безмежна доброта, а бажання р о з г а д а т и. У справі Кіри його головним підозрюваним залишався Лайт Ягамі. І тут великий L не помилився, як же було вже вище сказано, але…
Головний герой, Лайт Ягамі,мав щастя бути фактично ідеальним юнаком: успішна репутація в школі та серед знайомих, гострий інтелект, бажання справедливості, врода та галантні манери справжнісінького джентльмена, що ніколи не підвищує голос, ну просто скарб для батьків та представниць жіночої статі. Так ось, одного разу цьому аж до марудності ідеальному хлопчику випав шанс «дещо» змінити світ – він натикається на чудернацький зошит, який, судячи по правилах записаних в ньому, дозволяє убивати будь-яку людину, лише записавши її ім’я та дату смерті. Як бонус, ти можеш не тільки убивати усіх людей, а й спілкуватись з колишнім власником Зошита Смерті – богом смерті, у випадку Лайта – бог смерті Рюк. Для амбіційного юнака ця знахідка стала способом втілення усіх бажання, а тобто: Лайт вирішує стати самою справедливістю і створити ідеальним світ без жодних злочинностей та порушень законів, хоч при цьому він буде єдиним убивцею. На питання Рюка, чому він так хоче вчинити, Лайт відповів однією лише фразою, яка в мить прояснила усю ситуацію в світі, мотиви війн, закоханості, дружби, мистецтва – «через нудьгу».
Як я вже говорила, аніме повне різних таємних образів, серед яких дуже цікавим - образ яблука, улюблені ласощі богів смерті, яке виступає, згадуючи біблійну історію про Адама і Єву, як с п о к у с а. Ця спокуса що раз проскакувала у аніме; можна тут цікаво підкреслити, що, якщо боги смерті обожнюють яблука, то перефразовуючи, виходить, що вони обожнюють спокусу. Боги смерті обожнюють спокусу, на яку попадаються люди. Боги Смерті обожнюють спокушених людей. Такою людиною був Ягамі Лайт, який на при кінці своєї доброчинної справи, не витримав і від страху вбивав усіх, що могли б якось здогадатись хто він.
«Я Кіра. Я справжній Кіра. Я бог нового світу. В наш час Кіра – закон і порядок. Кіра – надія усього людства. Я втілення справедливості. Я захисник усіх слабких. Я вбивав тільки заради добра. З моменту появлення Кіри пройшло 6 років. За ці роки на планеті припинились війни, я знизив рівень злочинностей у світі. Звісно, злочинці ще досі є. І злочинців потрібно карати. Як тільки я взяв зошит у руки, я зрозумів, що це моя доля. Так, я вибраний богами. Я знаю, що вбивати людей – злочин, але іншого способу виправити світ нема. Тільки я зроблю цей світ кращим. Ніхто крім мене. Хто б і ще зміг?! Хто ще в силах? Хто б з вас пішов би на таке? Тільки я. Я приніс людям добро. Створив новий світ.»
Говорячи про добро, то це провокативна річ, оскільки Кіра і справді приніс його, і його вчинки більшість людей у аніме одобрювали; наприклад, модель і красуня Міса, чиїх батьків було убито, але Кіра не знаючи цього, убив одних злочинців, які, як виявилось були тими самими убивцями. І таких пересічних людей було повно. Навіть у японській поліції, наприклад поліцейський, що був пов'язаний з справою Кіри – Матцуда, він гадав, що Кіра діє правильно, поки не зіштовхнувся з ним в житті і не дізнався, що це Лайт, син його уже мертвого шефа; зустрінувся і вистрілив, і все обожнювання зникло. Про що це говорить? Лише про слабкість і неготовність людей визнати, що убивство…за своєю подобою нейтральна річ, як і будь-яка річ у світі. Чи навіть істота. Цікавий факт: ми ненавидимо маніяків, сирійних убивць, але…благословляємо своїх бійців, коли ті на війні убивають бійців суперника. По - моєму, смерть бійця і удобрювання цієї смерті чи навіть бути тим, хто ту смерть створює – це найгірша з усіх смертей, бо вона підпорядкована чужими інтересами. Здебільшого інтересами політиків. Убивство вдало використовують, еге-ж?
Я уже вдруге стикаюсь з темою убивства. Першим твором мистецтва, що делікатно мене увів в цей світ доброго і поганого та решта приєльованих засад с у с п і л ь с т в а – це старий Федір Достоєвський з його романом «Злочин та покарання». В обох творах постає така фраза: «Але ті люди витримали свої кроки, тому вони й праві, а я не витримав й тому не мав права дозволити собі цей крок.» (с) «Злочин та Покарання» «Хто б і ще зміг?! Хто ще в силах? Хто б з вас пішов би на таке?» (с) «Зошит смерті».
Обидва твори крім певних рис спільного в ідеях, мають ще одинаково-позитивне ставлення авторів до своїх головних героїв. Чим це зумоване? Тут навряд чи можна говорити про нудьгу. Скоріше за все, кожен з нас прагне відчути певну н е з а л е ж н і с т ь від рамок, людей, думок, соціальних принципів і законів…можливо тому, вбивство таке спокусливе; приваблює не той, факт, що людина вмирає, а той, що ти робиш так, щоб вона вмирала – певне влада, божественна влада. І як не дивно, ми всі з вами маємо чимало спільного з тваринами, для яких убивство – буденна річ, отож ми й самі здатні на таке.
