ЧИТАННЯ - ЧИЯ ЦЕ СПРАВА?
Люди перестають мислити,
коли перестають читати
Дені Дідро
Пам'ятаєте, в Довженка: «Двоє дивляться в калюжу. Один бачить в ній бруд, а другий - зорі, що там відображаються»? Неважко здогадатися, що ці двоє - люди з різним культурним та духовним рівнем.
Від чого залежить той рівень? Яким він має бути в нинішньому цивілізованому світі? І які саме чинники впливають на формування духовного світу людини? – про це можна говорити довго, і кожен буде по-своєму правий. Та й аргументи кожного, підкріплені власним досвідом, матимуть особливу вагу.
Думаю, варто зупинитись на одній з проблем сучасного українського суспільства: ставленні до художньої літератури як могутнього чинника в формуванні духовності (не душевності!) молодої людини.
Ми, жителі двадцять першого століття, живемо в настільки складний час, коли інформаційні технології не лише мораль, а й людину з усіма її проблемами відсунули на друге, п’яте, а почасти - й десяте місце!... Нині, як колись в Стародавньому Римі, головним гаслом доби залишається все те ж: «Хліба й видовищ!». Один з героїв роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита», спостерігаючи за бездуховним натовпом москвичів двадцятих років минулого століття, влучно зауважив: «За дві тисячі років внутрішній світ людей зовсім не змінився. Вони все такі ж…»
Незаперечним був і лишається той фактор, що духовність людини формує книга, а саме - художня література як мистецтво слова. Книга завжди несла в собі не лише знання, а й мораль, ті «неписані закони», за якими людство жило, творило свою історію й передало нащадкам в духовний спадок вічні тези: «Полюби ближнього свого як самого себе! Не убий! Не вкради! Не побажай добра чужого!»
Чи не тому нас так заполонило суєтне, пусте й бездуховне життя, що люди втратили потребу читати, а, отже, й вільно мислити?
«Книга творить людину!» - Цей вислів теж втратив свою актуальність, бо на першому плані нині в нас не загальнолюдські якості, а жадоба збагачення й прагнення зробити кар'єру будь-яким чином, інакше - не вижити!... Цей фактор – чого там гріха таїти - затягує людину в безодню. Замість того, щоб бути «вільним», розвиватись та вдосконалюватись, ми перетворились на маріонеток, свого роду «зомбі», котрими керують обставини, корисливі мотиви. А щоденна життєва суєта? Хто може похвалитись, що не є її жертвою? Встигає хоча б іноді побачити, як вранці сходить сонце? Які на небі волохаті зорі?.. Як розцвітає квітка?.. Можна зрозуміти тривогу поміркованих батьків за майбутнє своїх дітей і того суспільства, в якому їм доведеться жити. Особливої ваги проблема набуває в наш час, коли на Україну насунулась реальна загроза впровадження гендерної політики з усіма побічними наслідками (мається на увазі так звана «гейдергейшизофренія», - прим. автора). Не хочеться уявляти «життя» такого «суспільства» років через п'ятнадцять – двадцять, адже легко спрогнозувати, до чого може призвести нашу націю пусте бездуховне життя…
Вчителі та бібліотекарі давно б'ють на сполох: діти перестали читати - їх не відірвеш від комп'ютера, планшета, ігрової приставки. Різко знизилась читацька культура (про це стверджують читацькі формуляри шкільних та міських бібліотек). Виросли злочинність, наркоманія, токсикоманія, пияцтво… Деградація українського суспільства відбувається повним ходом, і, на жаль, в ньому дуже мало сил, що здатні реально протистояти цьому жахливому процесу. Все більше в школу приводять дітей з розумовими та психічними вадами, не говорячи про фізичні відхилення... А загальне здоров’я українців? А все частіші випадки смертності учнів шкіл на уроках фізкультури?! А суїцид серед підлітків та молоді! Невже ми про це не знаємо?!.. Хіба про це невідомо?!...
Знаменитий російський історик IX ст. В. Соловйов зазначав: «Горе тому суспільству, де порок не шукає темних закутків, а гордо розгулює при денному світлі вулицями та бульварами». Цю думку можна продовжити й узагальнити: таке суспільство набуває ознак пекла!.. Данте Аліг’єрі, здійснюючи подорож в потойбіччя, описуючи дев’ять кіл пекла (поема «Божественна комедія»), навіть в жахливому сні не міг уявити того, що «творитимуть» майбутні покоління – наші з вами сучасники. Переглянувши будь-який інформаційний вісник, переконуєшся: наше життя нічим не краще дантового пекла!...
«Бездуховність нації веде до її виродження!» Цю тезу було взято на озброєння в ряді розвинених європейських країн. В США в 2002 році на засіданні Ради Безпеки питання про підняття ролі книги й престижу читання в суспільстві розглядалося як стратегічне. Для вирішення його вже в 2003 році з державного бюджету країни було виділено 8 млрд. доларів. В Голландії 2009 рік було оголошено роком читання. В країні долучилися до книги майже всі – від президента до школярів. Глава держави в прямому ефірі ділився враженнями та власними міркуваннями щодо прочитаних останнім часом книг, брав участь в публічному обговоренні видань, які викликали суспільний резонанс. Читання – це воістину державна справа!..
Працюючи в школі, я маю багатий досвід спілкування з учнями та їх батьками. Не треба довго вивчати особливості життя кожної родини своїх вихованців – все видно як на долоні по одному лише чиннику: ролі книги в житті мами та батька, а, отже, й самої дитини… Книга дає змогу не лише «накопичувати знання по краплині», як стверджував Айзек Азімов, а й стане могутнім духовним стрижнем, що не дасть розгубитись в складному життєвому морі, не дасть втратити моральний орієнтир.
Дітям, які люблять читати, ніколи не буває нудно, вони знають, чим заповнити свій вільний час: в світі стільки цікавого! Дитина, що «читає книги», не піде в «підвал», її не приваблюватимуть сумнівні друзі. Бо є справжні, перевірені часом та поколіннями: бешкетливий Том Сойер і по-дорослому мудра дівчинка Поліанна, маленька Герда, яка силою великої віри та любові зруйнувала чари зла в особі Снігової Королеви, пустотлива Пеппі Довгапанчоха, добрий, щирий Олівер Твіст і благородний лицар Айвенго... Вони приходять до читача з чарівного світу книги в дитинстві й назавжди лишаються, мандруючи з ним в дорослому житті…
Нещодавно постала ще одна проблема: мислячі батьки забили тривогу: чому нашим дітям все більше нав’язують «чужих по духу та ментальності» псевдогероїв, таких, як Гаррі Потер, що бореться з «поганими» родичами, батьками, вчителями за допомогою чорної та білої магії? Завжди, в усі часи на чаклунство було накладено табу, в нашому ж злочинному столітті в нього вже втягли й дітей…
Світові письменники – класики в усі часи дбали про те, щоб створені ними шедеври піднімали читача «вгору»: до світла, добра, правди, облагороджували його, надихали. Відомо, що багато з них були не просто талановитими, а й віруючими людьми. Мабуть, тільки на розумних книгах можна доторкнутися до Високої Істини!
А з двадцятого, тепер уже минулого століття, пересторогою звучать слова письменника-фантаста Рея Бредбері: «Непрочитані книги можуть жорстоко помститися!..»
Спробуймо протистояти тому, щоб вони «не помстилися»!
2010р.
