( на світлий спомин про усамітненого митця, Григорія Гнатюка ).
Його життя обірвалося несподівано, нагло. Переказують, що збила вантажівка, коли він їхав велосипедом. Сталося це, 10 жовтня 2012- го року. Ім’я художника – Григорій Гнатюк.
Він не чув свого крику останнього… А був крик ? Якщо так, то осіннє, жовтневе листя сполохане вигуком, що струсонув повітря, тривожно закружляло. Упав він на жовтогарячий килим осені… Шість десятиліть відміряла доля Григорію, а скільки ще міг сотворити… Не судилося.
« Свій перший крик ніхто не пам’ята ,
Як не згада ніхто свій крик останній.
Дві таємниці, дві найвищі грані,
А поміж ними – суєта…».
( з вірша Б. Чіпа ).
Про творчість заслуженого художника України Григорія Гнатюка, про тяжкі випробування на життєвому шляху, та різко обірвану підлим випадком нитку земного буття, я довідався від приятеля молодечих літ Григорія, теж відомого митця – Анатолія Лавренка.
Ознайомився з творчими роботами художника, зачепили за живе… Він закінчив Харківське художнє училище. Короткий час працював в Росії. Повернувся на рідні терени. І пірнув цілковито у глибінь мистецько – безкраю. Цій особистості ніколи не було легко. Давній друг, знаний митець Степового краю Володимир Волохов говорить таке : « Григорій мав революційний характер. Ніяк не вписувався у рамки комуністичних норм життя. Його не розуміли, навіть багато хто з колег – живописців». А постать, не тільки мистецька, була і є – видатна. Такої ж думки дотримується, інший знайомець Гнатюка, мистецтволюб і лікар Леонід Назаренко. Окрім малярства, мав у житті дві непроминальні любові, це – книжки і музику. Зібрав багатющу, унікальну фонотеку і таку ж бібліотеку, на свій мистецький смак.
На сороковини у Художньому музеї ( м. Кіровоград ) зібралися ті, хто знав митця, шанував і цінував його талант. Броніслав Куманський, журналіст і мистецтвознавець пригадує : « Років три тому, я провідував його в селі, він не показував своїх останніх творів – я це розумію так, що він і в цей час був весь у пошуках, не мав певності у викінченості своїх робіт, тому й не хотів їх нікому показувати. Він був людиною без шкіри – вразливою, тонкою натурою».
Не погоджуюся з твердженнями тих, хто визначає основну тему творчості живописця – опоетизованість праці сільської трудівниці. Тематика картин митця значно ширша, глибінь їх любомудрствія значна, ці твори мають різнобічний характер. Художник Михайло Надєждін каже : « Він імпровізував усе життя, навіть у перших, може, найвідоміших своїх імпресіоністичних полотнах».
Провінція, не географічне поняття, між іншим, столичність теж. Багато залежить від самої людини. Можна крізь невеличке сільське, ба навіть хутірське віконце, побачити увесь обшир Всесвіту. Адже є світ український і інші світи. Можна з вікна елітного, фешенебельного будинку столиці, не побачити… , та майже нічого. Тотальна матеріалізація проникла у кожну клітину людини. Панує меркантилізм, так званий, здоровий прагматизм. Ну а мистецтво ? Хіба що, як красивий додаток до житла, авто, різних забаганок сучасних заможних небожителів.
Прощений Григорій ( у нас так кажуть, бо прощається все тому, хто відійшов у засвіти ), був особистістю того гарту, котра бачила з віконечка хатини у Небелівці, не лише український світ, а й Космос України. Буремна сутність митця не прийняла місто для життя, як таке. З цієї причини, мабуть і повернувся до родової Небелівки, Новоархангельського району, де був народжений 1952 року. Є ще такі постаті, на щастя, не зігнуті, самодостатні, вони перебувають у стані безперервного пошуку, подібні до середньовічних науковців, ті прагнули віднайти, здобути філософський камінь. Цей термін має щонайменше, подвійний підтекст .Був це пошук дуалістичної гармонії : людини і природи, наповненості людського життя високими пориваннями, бажанням змінитися самому у кращий бік, тим же, хоча б на дещицю, схилити ближнього до світла, краси і добра.
Такі усамітненні парсуни, вкрай рідко, та ще зустрічаються на українських хуторах. Вони гомонять з вітром у степу, звертаються без посередників до Вищих сил Неба, вони є невідлучною часткою життя довкілля. Закутки природного ландшафту, серед якого мешкають, вміють так передати полотну, як ніхто інший.
Картини художника наповнені багатьма смислами. Поміж різних сенсів, головним є – спроба мистецьким способом продемонструвати всім нам і світові, - немає кращого місця на Планеті, ніж рідний край, рідне село, хата, подвір’я… Тому, цей хліборобський Всесвіт не повинен, а значить, - не зникне з лиця українських земель!
… твори авторства Гнатюка охоче купували іноземці : австрійці, японці, англійці. Окремі картини прикрашають Галерею сучасного та східноєвропейського мистецтва « Червоний квадрат» ( Лондон ), приватну колекцію Мартіна Мюллера ( Цюріх ).
Роботи Григорія Гнатюка - то мистецькі витвори, незвичайного, рідкісного типу людини, - людини обособленої. Він все життя був винятком із загальних правил, а виняткові картини, відіграватимуть важливу роль в історії українського малярства . Давайте визнаємо, - обособлена людина є позачасовим і постійним фактором цивілізації, незалежно від того, де вона перебуває, купається у променях слави, чи знаходиться посеред тиші одинокості в своєму закутку…
Андрій Будкевич
P.S.
Висловлюю особливу подяку письменнику п.Василю Бондарю, за надану цікаву і важливу інформацію про прощеного митця Григорія Гнатюка.
Текст з "нестарого" архіву, але такий що тривожить душу.
