Ти знову прийшла до мене. Нагулялася і прийшла, щоб ощасливити мене. Але знай, що моє кохання незаплямоване обов’язками, принципами чи будь-якими нудними потребами таке ж відчайдушне, як і раніше. О! Моя ненаглядна красуне, я такий щасливий. Мені, відтепер, не доведеться повзати накарачки і цілувати підлогу по якій ти ходила. Я ж алергік і від пилюги, що накопичилася з тих пір як ти загуляла, в мене весь час невгамовно свербіло в носі і я чхав, чхав до сліз, забуваючи всі твої витребеньки та забаганки. Стіни цієї квартири, що так наскрізь просякнуті нашим коханням, мене весь цей час повертали до думки: чи не переборщив я в своїй завзятості? А стеля?.. Може й на ній треба було залишити щось значуще, зворушливе?.. Можливо потрібно було не поспішати і не зізнаватися тобі у своєму коханні, а подарувати тобі дещо інше… щоб довести тобі, що я не хлопчисько з яким неможливо побудувати серйозних відносин, а справжній гігант у досягненні своєї мети? Та нехай мої вагання залишаться в минулому. Головне, що ти прийшла і ми розділимо з тобою нашу дитячу наївність. Але ти більше не йди від мене. В останнє молю! Бо якщо ти знову підеш в загул, мене вже не втримати від чергової облуди і хай все йде шкереберть разом з тобою.
