Мертві телефонні номери. Вони скрізь, вони оточують нас будь де. І у кожного в телефоні знайдеться декілька, або й декілька десятків. Вони тихо смиренно лежать, але від одної їх присутності іноді стає моторошно. Ти зрозумів чомусь це тільки зараз. Що в кишені, в телефоні у тебе ціле кладовище. Вони вже ніколи не оживуть. Комусь може здатися, що вони оживають, але це не так. Їх навряд чи реанімуєш. У кращому випадку вони можуть стати зомбі. Частіше за все це буває на якісь великі державні чи твої особисті свята. Ділінь-ділінь! Ти здригаєшся від дзвінка, тобі здається що він ожив, повернувся з мертвих. Але це лише зомбі. Так, він щось говорить. Але це не живі слова. Це слова зомбі. Вони холодні і мертві, як і сам номер. Це затерті стандартні фрази, тіпа «Щастя-здоровя, удачі-на дачі і тепе». Іноді зомбі навіть намагається жартувати. Але це теж мертвий зомбівський гумор, він немає не тільки життя, але й обличчя «Щоб у тебе все було, і тобі за це нічого не було!». А ти стоїш, притиснувши слухавку до вуха, слухаючи мертвий номер, що колись був живим, слова-зомбі, що колись теж були живі і відбиваєшся такими самими мертвими словами-зомбі: «Дякую-дякую! І вам теж! Як у вас справи? (Начебто тебе це дуже цікавить) – Нормально, я на новій роботі (начебто тобі вірять, що тебе це цікавить) і теде». Але ж вони були живі! Вони і зараз живі, але не для тебе. Колись вони говорили до тебе живими словами, але потім якось непомітно їх не стало. І от їх тіні з’являються іноді на свята, наче виконати свій обов’язок, наче без того, що вони подарують тобі декілька мертвих слів, їм не буде спокою. А після цього немає спокою тобі. А може це ти вбив їх необережно? Колись якогось дня вбив, заморозив своїм холодом і навіть не помітив. А їм ще не віриться, що вони вже мертві для тебе, от вони і з’являються знову і знову щосвята. Раніше ти не розумів, йшов їм на зустріч, намагався реанімувати. От і маєш тепер зомбі. Бо неможливо реанімувати, оживити після того, як вбив. Мертві ніколи не зрозуміють живих, як і живі мертвих. Першим краще не оживати, а останнім – не вмирати раніше свого часу. І їм краще не перетинатися, не спілкуватися між собою. Ти тільки зараз розумієш, що спілкування з номерами-зомбі забирало в тебе частинку тебе і від тебе вже мало що залишилось. Крок до зомбі. Ти дивишся на свою бліду долоню і вже бачиш як вона починає просвічуватись. Ні, досить! Телефонна книга, список номерів – останній порятунок. Тільки з живими, а мертві номери, якщо вони вже мертві, хай мертвими і залишаються. Або так, або ніяк. Ти ховаєш мертві телефонні номери, тобі сумно, адже вони були частинкою тебе, але так треба. Ти розлучаєшся з ними назавжди. Бо треба жити далі. Я уважно передивився всіх, хто залишився, їх не так багато, але вони живі. Щоправда … один номер викликає сумнів. Живий чи мертвий? Ми давно не спілкувались. Серце стискається, тобі дуже не хочеться, щоб цей номер був мертвий, але треба перевірити. Зараз або ніколи. Тремтячими руками ти набираєш номер. Гудок, ще один. «Що спитати? Що сказати? Що?! Що?! Ні в якому разі не «як справи». Ніяких мертвих фраз. Тільки так можна перевірити. Бо мертві ніколи не зрозуміють живих…» На тому кінці взяли трубку. «Ало!» - Ти з напущеною впевненістю випалюєш (але так треба, треба перевірити, бо…) : «Гівна кіло! Чому дорівнює число «зю»?! Швидко, не задумуючись!!!» Ти чекаєш, затамувавши подих. Секундне вовтузіння на тому кінці. Ні, тільки не це! Живи, будь ласка! «еее… ми думаємо, що трьом бегемотам з хвостиком, десь так. Але треба ще перевірити…» Завзятий регіт з обох боків і сльози радощів у тебе. Живий! Якби був мертвий, то не зрозумів би. Бо мертві ніколи не зрозуміють живих. Бо мертві відповідають живим мертвими фразами. Живий! І я не дам йому, померти. Не дам померти, як і кожному з номерів, що залишився живим у мене! Я не повторюватиму помилок. Тільки так можна жити далі, поки маєш у телефоні тільки живі номери. І поки ти сам – живий номер у їхніх телефонах.
